Степногірськ, Гуляйполе, Оріхів: російські війська тиснуть на Запоріжжі

Упродовж останніх місяців російська армія зосередила зусилля у Запорізькій області і намагається наблизитися до обласного центру. На найближчій ділянці боїв відстань до нього вже складає менше ніж 20 км – на переконання українських військових, російська армія прагне підібратися достатньо близько, щоб мати на місто постійний вогневий вплив – тобто вести артилерійські обстріли.

Одночасно із боями поблизу міста російське угруповання намагається вдарити у фланг українській обороні, намагаючись просуватися зі сходу на захід після швидкоплинних боїв у районі Гуляйполя, кажуть українські військові.

• Що вони розповідають про ситуацію в районі цього міста?
• Як характеризують бої на різних ділянках Запорізької області?
• І як російська армія використовує пересохле русло Дніпра?

Це текстова версія випуску відеопроєкту Радіо Свобода – Донбас Реалії. Дивіться тут

«Криза» в ГуляйполіУпродовж останніх місяців в українській обороні періодично виникає, яка кажуть, «криза». Російська армія знаходить вразливі місця і намагається використовувати їх, щоб захопити якнайбільше території – з різним результатом. Це і плацдарм на правому березі Осколу зі спробою окупувати Куп’янськ, і клин в районі Добропілля, і масове просочування в Покровськ, а також окупація Сіверська. Один з останніх прикладів – швидке просування у Гуляйполі в Запорізькій області. Значна частина міста вже зайнята російськими силами. І вони намагаються просуватися глибше.

«На цей момент є райони, які складають глибину 6 км, де на цю глибину в бойових порядках наших є присутність противника – тобто він кожен день намагається зайти. Десь є позиції, які мають інтенсивність боєзіткнень по два штурми на добу з боку противника, десь противник обходить ці позиції – і ми в бойових порядках його знаходимо. Але ця ділянка є повністю під нашим контролем. […] Якщо ми розглядаємо контроль ділянки 50 на 50 – це може бути на глибину в 3 км», – пояснює структуру передової на напрямку командир 1-го окремого штурмового полку ЗСУ Дмитро Філатов.

1-й ОШП перекинули до Гуляйполя разом з іншими штурмовими підрозділами ще в листопаді – тоді ситуація на напрямку загострилася. Саме місто розташоване в низовині, але його околиці були укріпленим районом оборони. Тут, зокрема, збудували бетонні укриття, які тепер зайняв противник. Тепер штурмовикам доводиться «вибивати» опонентів з укріплених точок.

«Коли вводяться [штурмові] підрозділи, зазвичай їм дають завдання по веденню штурмових дій. Зняти напругу з підрозділу, який утримує ділянку фронту. Бо противник вимушений буде перефокусовувати увагу на наші дії. Відповідно, обсяг втрат зазвичай у підрозділу утримання суттєво зменшується. Відповідно, на певний проміжок часу ми забираємо фокус противника на себе. І паралельно ділимося досвідом, як нам вдається при веденні штурмових дій зберігати баланс по втратах менший, ніж підрозділи ТрО під час оборони», – пояснює Дмитро Філатов.

Як повідомляв аналітичний проєкт DeepState, стійкість української оборони похитнулася після того, як російські військові опинилися в тилу 102-ї окремої бригади тероборони. Тоді ж роти цього підрозділу відійшли з позицій, а російські війська продовжили нарощувати тиск.

Радіо Свобода звернулося до бригади за коментарем, однак там відмовилися обговорювати ці події до завершення офіційного розслідування. Це ж стосується й інформації про втрату командного пункту батальйону бригади тероборони в самому Гуляйполі торік наприкінці грудня.

Ризик пілотами задля переваги?Елемент, який зауважують на напрямку Гуляйполя як бійці на позиціях, так і офіцери на різних рівнях – це постійне прагнення з російського боку якнайближче підтягнути до лінії фронту операторів БПЛА. В умовах, коли ця лінія дуже умовна, така тактика дає локальну перевагу, каже офіцер батальйону безпілотних систем 1-го ОШП з позивним «Теодор»:

– «Вони доволі агресивно працюють. Вони не бояться, підтягуються доволі близько. В них працюють мобільні точки розвідки – коли може певна група прийти з тим же «мавіком», з БПЛА ближньої розвідки, стати максимально близько і безпосередньо проводити розвідку. Це наш пріоритет на знищення.

– Максимально близько – це 3-5 км, чи ближче?

– «Мавіки» – це десь така відстань».

«У них людського ресурсу набагато більше, – пояснює Філатов. – Завдяки тому, що пілоти підходять дуже близько, вони збільшують дальність своєї розвідки. І те, що вони втратять 10 пілотів за добу – для них це не буде проблемою. Зазвичай навіть ті [російські] підрозділи, які не мають дуже розвинутої БПЛА складової отримують приданими таку кількість БПЛА, що нарощення відбувається на деяких ділянках разів у 50 більше, ніж до того».

Як каже командир 1-го штурмового полку, на цьому відрізку фронту російська армія має перевагу в живій силі в три з половиною – чотири рази. Як і на інших напрямках, значні свої сили військові РФ кидають на те, щоб перебити логістику ЗСУ. Зокрема, намагаються просуватися в районі, який обороняє 108-ма бригада тероборони – поблизу Гуляйполя.

«Якщо брати по фронту – успіхів у противника на цей момент немає. Якщо брати зі сторони флангу – то завдяки деяким суміжним підрозділам, а також перегрупуванню військ нам вдається поки що тримати цей наступ. Так, деякі позиції ми втрачаємо, деякі відновлюємо, але критичної ситуації, що «все сиплеться», немає», – стверджує заступник командира 10-ї8 ОБр ТрО Іван Лало.

Утім, значна активізація боїв і російські спроби наступати мають відчутний вплив на втрати, каже військовий лікар 108-ї ОБр ТрО Іван Кондратенко.

«За останній час у нас суттєво, кардинально, дуже збільшилась інтенсивність бойових дій, – зауважує він. – Всі знають, що Запорізький напрямок зараз – це одна із найгарячіших точок нашого фронту. Відповідно, і збільшилась кількість втрат: тобто поранених і загиблих, на жаль. Всі хлопці, поранені, які потрапляють до нас – ми довозимо живими».

«Специфічна» комунікація штурмовиків і ТрОНа початку січня між 108-ю бригадою ТрО і 225-м окремим штурмовим полком, який теж воює в районі Гуляйполя, стався конфлікт – кілька десятків бійців тероборони без пояснень посадили в вантажівку і перевезли в нове місце, де, за словами самих бійців ТрО, їх тримали в закритому приміщенні і під охороною. Принаймні частина з них, як вони самі стверджують, сприйняли це як викрадення – серед солдатів були поранені і ті, хто може служити тільки в тилу.

Про цей епізод проєкт Донбас Реалії підготував окремий великий текст зі свідченнями учасників, їхніх рідних та інших залучених сторін. Ознайомитися із ним можна за посиланням.

Під час підготовки відеоматеріалу Донбас Реалії зверталися до 225-го полку з проханням про зйомку, але отримали відмову.

Як кажуть у бригаді ТрО: жодного конфлікту між підрозділами наразі немає.

«Порозуміння із 225-м йде повне – люди продовжують так само навчатися. Ми так само відправляємо на підготовку. Тому що, наприклад, на цей момент ми не можемо забезпечити ту кількість проходження перепідготовки людей, яку потрібно. Інтенсивність боїв збільшилась. Те, що ми могли [забезпечити] своїми силами, коли не було інтенсивності боїв, ми проводили навчання своїми силами. В нас був найкращий полігон. І на цей момент є полігон, де люди проходять навчання кожен день», – стверджує Іван Лало.

Своєю чергою Дмитро Філатов, командир 1-го ОШП, пояснює, для чого потрібні спільні навчання штурмовиків із приданими їм підрозділами.

«Моє завдання основне – максимально підняти їхній рівень. Тих підрозділів, які ввірили нам. Для того, щоб вони навчилися більш якісно вести загальновійськовий бій. Щоб вони навчилися більш якісно працювати зі своїм особовим складом. І вибудувати таку систему побудови бойових порядків, щоб коли ми підемо – щоб вони зберегли стійкість. Не всі підрозділи ТрО мають проблеми. З особовим складом, з управлінням. Деякі підрозділи і до цього добре працювали. Єдине, що коли вони долучилися до роботи з нами – вони отримали більш якісну комунікацію. Більш оперативне вирішення їхніх проблемних питань».

У бригаді ТрО кажуть: вони тепер воюють пліч-о-пліч зі штурмовиками і разом заходять на позиції, але завдання у них різні – тероборона залишається тільки в обороні і в штурмах не бере участі.

«Є підрозділи, які перебувають на наших позиціях і які підсилюють хлопців. Тому що є поранені, є загиблі хлопці, а вони підсилюють наші лави. Але жодного разу 225-й не використовував військовослужбовців 108-ї бригади як штурмовиків. […] Вони роблять свою роботу, а ми утримуємо смугу оборони. Тому що в штурмових підрозділах, як ви знаєте, немає лінії оборони – вони працюють в глибині у більшості. І просто відбивають ворога».

Із листопада російські війська на напрямку Гуляйполя помітно просунулися. Зараз це приблизно 20 кілометрів вглиб української оборони. Хоча початковий темп наступу сповільнився, вони не відмовляються від намірів просунутися.

«Цей тиск постійний. Більш того – противник вводить свої резерви. Противник вводить відновлені підрозділи. Можна порівняти із ситуацією на Добропільському напрямку. Яка була уже більш-менш стабілізована. Напруга не знята повністю, але той задум, план, який противник для себе ставив – він був зруйнований повністю. Тут приблизно те саме – противник розглядає для себе Запорізький напрямок як наступний напрямок впливу на Збройні сили», – пояснює командир 1-го ОШП.

Стабільність поблизу Оріхова?Але напрямок Гуляйполя – лише невелика частина лінії фронту в Запорізькій області. Від цього населеного пункту російська армія просувається до Оріхова, намагаючись ударом у фланг згорнути українську оборону.

Сам по собі Оріхів – важливе місто на шляху до обласного центру. Його вже тривалий час обороняє 65-та окрема механізована бригада. І тут російські війська дуже активно б’ють по українській логістиці– один із елементів, який може означати початок більш активних дій противника, кажуть бійці.

«Ворог, він же, в принципі, не дурний. І це загальне розуміння, що без нормальної логістики, без своєчасного підвозу боєприпасів, палива, харчів, ротацій людей – бойові дії дуже ускладнюються. Тому і наші сили стараються дуже пильно слідкувати за підвозом і переміщенням з тилу противника. Так само і супротивник намагається всіляко пошкодити і дороги, і взяти під контроль логістичні маршрути на всіх напрямках. Просто на Донбасі, можливо, це більш явно на тлі загальної лінії фронту але тут і зараз ми теж відчуваємо, що ворог почав сильніше слідкувати за маршрутами», – каже артилерист 65-ї ОМБр із позивним «Прометей».

«На війні відчуття, що завтра може щось початися – воно є завжди. Ти з ним прокидаєшся і ти з ним засинаєш. Штурмові дії тут, на цьому напрямку – вони були тут і неодноразово. Тут питання в тому, або їм, можливо, не дуже цікаво [наступати], з якоїсь оперативної точки зору. Або навпаки – наша бригада доволі міцно тримає свої позиції», – міркує боєць.

Фронт біля русла ДніпраЯкщо оборона в районі Оріхова на сьогодні стабільна, то за кілька десятків кілометрів на захід російська армія намагається просуватися вздовж русла Дніпра, кажуть військові. Це район населеного пункту Степногірськ.

«Напевно, зараз найскладніший момент на нашому напрямку. Із вересня стало дуже гаряче. Важче, ніж зараз, ще, напевно, тут не було. Ми побачили, що противник зараз має дуже велике бажання зайти на околиці Запоріжжя, і він це показує своїми діями», – розповідає про обстановку тут офіцер батальйону безпілотних систем 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ з позивним «Джокер».

«Десь залазять – і в той же день ми їх прибираємо. І це відбувається кожен день. Як до прикладу, протягом одного тижня в один з населених пунктів вони в один мікрорайончик в три підвали залазили 7 днів підряд. І сім днів підряд там помирали. В чому логіка – не розумію. Але це продовжується.

Від зони боїв до Запоріжжя залишилося зовсім недалеко. За даними проєкту DeepState, від міської забудови до окупованої території – близько 20 кілометрів. Сіра зона тягнеться до Приморського – це ще ближче.

«Що таке сіра зона? Це не означає, що все йде в перемішку. Це означає лише те, що у нас немає 100% впевненості, що там нікого немає. Поки ми не впевнені, що в цьому районі все зачищено – ми вважаємо це сірою зоною. […] В населених пунктах на кшталт Степногірська присутній противник. Він кожен день поповнює свій особовий склад. Але також там перебувають і наші сили. Відповідно, кожен день йдуть стрілецькі сутички, стрілецькі бої між їхніми і нашими підрозділами. І також за допомогою наших дронів, FPV-дронів, нічних бомберів пробуємо зачищати їх і вибивати з населеного пункту», – пояснює «Джокер».

На цій ділянці є одна особливість рельєфу. Раніше лінію фронту тут обмежувало русло Дніпра. Воно обміліло після руйнування Каховської ГЕСНа світанку 6 червня 2023 року стало відомо про часткове руйнування греблі Каховської ГЕС. Українська влада звинуватила у підриві греблі російські окупаційні сили, які захопили, замінували і контролювали гідроелектростанцію від 24 лютого 2022 року. Російська окупаційна адміністрація натомість стверджувала, що це ЗСУ вночі обстріляли і пошкодили греблю Каховської ГЕС.Численні експерти заявляли, що руйнування греблі відбулося, найімовірніше, через закладення великої кількості вибухівки на ГЕС, яку контролювали війська РФ. Служба безпеки України 1 жовтня 2025 року повідомила про заочне висунення підозри російському генералу Володимиру Омельяновичу, начальнику штабу угруповання «Днепр» армії Росії, заявивши, що саме він командував підривом греблі Каховської гідроелектростанції. у червні 2023 року. І тепер на місці, де колись було дно річки, росте молодий ліс – це розширює лінію фронту.

«Візуально виглядає наступним чином. Вже з початку літа 2025 року воно почало активно заростати певними кущами, певними невисокими деревцями. Противник це застосовує як засіб маскування, можливість накопичення і, скажемо так, неспішного просування далі у наші порядки. Застосовується це кожен день. Любі ямки, кущик, нірка – використовується противником як, умовно, перевалочний пункт – десь замаскуватися, перечекати і тому подібне».

Дістатись до ЗапоріжжяУкраїнські військові, чиї підрозділи розкидані по різних ділянках фронту в Запорізькій області, чітко розуміють: російська армія робить все можливе, щоб підібратися максимально близько до Запоріжжя. Незважаючи на те, що спробу прорвати українську оборону з боку Гуляйполя поки що вдається стримувати, немає жодних ознак того, що російська армія збирається зупинити наступ.

«Стратегічний задум – здійснення тиску на місто Запоріжжя як велику промислову зону. Оце стратегічний задум. Дійти до тієї ділянки місцевості, де можна буде уже спокійно діставати засобами артилерії, наносити потужне вогневе ураження по місту. Ось це – стратегічний задум противника. Дії, які зараз відбуваються – це дії на оперативному рівні», – каже командир 1-го ОШП Дмитро Філатов.

«Запоріжжя – воно з самого початку вторгнення, з 2022 року, було в зоні ураження противника. Інше питання – наскільки вони, наприклад, тоді орієнтувалися на бомбардування наших великих міст і наскільки вони зараз переорієнтувалися. Це залежить від їхніх планів, від їхнього бажання чи бачення воювати з цивільним населенням, з інфраструктурою, чи воювати по лінії фронту», – міркує офіцер 65-ї ОМБр «Прометей».

«Насправді нам байдуже, чи Запоріжжя за нами, чи за нами умовне село з трьома будинками – це наша земля. Кожен сантиметр нашої землі для нас важливий. Адже чим далі ми дозволимо просунутись – тим більше населених пунктів буде знищено. Адже є не тільки Запоріжжя. Довкола Запоріжжя є багато населених пунктів, які так само можуть постраждати від цього всього. Тому ми стараємося робити усе, що в наших силах. Навіть більше, щоб зупинити його вже на цих рубежах. А в ідеалі – ще й відбити їх назад», – каже офіцер 128-ї ОГШБр «Джокер».

На початку лютого з’явилася інформація про те, що українські підрозділи перейшли в контратаку північніше Гуляйполя – тобто у районі, де до цього наступали російські війська. Публічних коментарів щодо цих дій від українського Генштабу не було. Тож наразі складно робити будь-які припущення про те, наскільки значною за розмахом є ця атака і чи матиме вона значний вплив на ситуацію на напрямку.