Запоріжжя: 4 роки великої війни. Складові стійкості

ЗАПОРІЖЖЯ – Від перших днів повномасштабної війни Росії проти України Запоріжжя є прифронтовим містом. Та попри постійні обстріли та наростання ризиків, місто живе повноцінним життям. У чому секрет життєстійкості міста за порогами Дніпра?

• Перші боєзіткнення між українськими і російськими силами на території Запорізької області відбулися вже у перші дні повномасштабного вторгнення у Мелітопольському та Пологівському районах.
• Упродовж березня 2022 року Силам оборони України вдалося стабілізувати лінію фронту в регіоні. 31 березня 2022 року були звільнені п’ять сіл біля Гуляйполя – Затишшя, Малинівку, Веселе, Зелений Гай та Червоне.
• Також під час контрнаступу влітку 2023 року українські сили звільнили населені пункти Роботине, П’ятихатки, Лобкове і Новодарівка Запорізької області.
• На цей час, за даними проєкту Deep State, 74,8% Запорізької області перебуває в окупації.
• Упродовж 2022 року Запоріжжя було транзитним хабом для тих, хто евакуйовувався із окупованих територій. На території області діяв гуманітарний коридор. Ним евакуйовувалися як жителі регіону, так і сусідніх областей – Херсонської та Донецької, зокрема і з Маріуполя.
• На початок 2026 року в Запоріжжі, за даними міської влади, проживає понад 150 тисяч вимушено переміщених осіб.
• Місто постійно потерпає від російських атак із застосуванням різних видів озброєння, зокрема С-300 та КАБів.
• Загалом, відповідно до даних проєкту «Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна)», у Запорізькій області за час повномасштабної війни від російських атак постраждали понад 1900 людей та понад 600 загинули.
• За 4 роки великої війни у Запоріжжі були зруйновані чи пошкоджені понад 1300 багатоквартирних будинків та 2,6 тисячі будинків приватного сектору.

День, що мобілізував усіхРанок 24 лютого 2022 року для Запоріжжя почався із вибухів. Місто було одним із тих, які зазнали ракетних ударів у перші години повномасштабного вторгнення Росії до України.

Яким був той ранок, пригадує Жанетта Малярова. Її організація «Вірю в Україну» – одна з найстаріших волонтерських груп у Запоріжжі, що плете сітки для військових.

«24-те почалося із вибухів, які ми почули. І ми зібралися. Нас було стільки, що ми не знали, куди всіх розставити. Набігло людей дуже багато. Швидко-швидко почали створювати нові локації, тому що треба, щоб люди могли працювати. Не було основи сітки, і люди почали тягти самі її. Ми тоді плели і волейбольні сітки. Потім приніс хлопець, у якого батько фермер, пластикові сітки для огірків. Понад сотня людей було. Ми вдень знімали по 17 сіток», – ділиться Жанетта Малярова.

«Вірю в Україну» допомагає військовим від 2014 року. Нині група об’єднує кілька десятків волонтерів. Плетуть сітки без свят і вихідних: волонтери приходять в’язати сітки у зручний для них час.

«А як? Хлопці ж! У хлопців є сила. А ми, я вважаю, не за спинами – ми поряд. Якби люди тоді не встали б, було б дуже погано. Люди встали – і ми розуміємо, що наша праця дуже-дуже потрібна. Ми закриваємо не просто небо, ми життя закриваємо хлопців, техніку», – каже Жанетта Малярова.

І додає: «Знаєте, буває, що вдома щось, якісь справи сімейні, і я кажу, що не прийду – у мене таке відчуття, що я прогулюю. Всі роки, незважаючи на погоду, на стан здоров’я, на домашні негаразди ми збираємось тут. У нас чотири локації. І приходять: хтось зранку приходить, хтось у другу зміну, хтось поряд живе і на пару годин прибігає. Живемо в стані постійної війни».

На початку повномасштабного вторгнення запоріжці не лише всіляко намагалися допомогти, забезпечити військових, а й максимально укріпити власне місто. Волонтери варили протитанкові їжаки, які встановлювали на підступах до Запоріжжя.

Пересічні містяни також допомагали зводити блокпости та укріплення під Запоріжжям.

Перші боїВід перших годин повномасштабного вторгнення містяни масово поповнювали лави місцевої територіальної оборони. Її бійці на місцях всіляко намагалися зупинити просування російських військ на Запоріжжі.

Перші боєзіткнення на території області відбулися вже 24-25 лютого. Серед тих, хто брав у них участь – і бійці ротно-тактичної групи «Степові вовки». Тоді група з 20 ветеранів АТО, представників цього добровольчого підрозділу, вирушила із Запоріжжя на південь області на підмогу тамтешній самообороні.

«За два дні до 24-го збиралися і обговорювали, що робити. О 4-й чи 5-й ранку дізналися, що почалося. В обід 24-го ми вже були за Василівкою, їхали в бік Токмака. Перші бої вже були 24-го ввечері, 25-го на Молочанську. Вони тоді вже під Молочанськом були», – пригадує командир «Степових вовків», ветеран на позивний «Дід».

Далі були бої на Запоріжжі – під Молочанськом, Василівкою та Кам’янським. Підрозділ, очолюваний «Дідом», і нині воює на Запорізькому напрямку. Всі його бійці – добровольці у віці понад 60 років. Працюють по противнику мобільними установками типу «Партизан».

«Іноді працюєш пів години на день, а іноді – по 10 годин. Спочатку малювали тризуби за ураження, а потім кинули. Важко порахувати, скільки уражень за 4 роки. Дуже багато», – ділиться «Дід».

Прихисток для переселенцівУ березні 2022 року до Запоріжжя починають прибувати перші вимушені переселенці – як із населених пунктів області, де точилися бої, так і з території, яка опинилася під контролем російських військ.

У середині березня до Запоріжжя також прибувають перші переселенці з Маріуполя, які змогли виїхати з міста власним транспортом.

На в’їзді до Запоріжжя на території одного з будівельних гіпермаркетів було розгорнуто центр прийому переселенців. Серед волонтерів, які допомагали тим, хто приїздив до Запоріжжя, була і Світлана Василюк:

«Пішли перші переселенці з Маріуполя. Нас попросили допомогти. І ми почали допомагати, і по сей день допомагаємо. Спочатку ми зустрічали людей, які їхали поранені, на розбитих машинах. Ми роздавали людям гуманітарку, памперси – серветки. Люди йшли, і було дуже страшно. Вони жили без води, без їжі, без нічого. На вогнищах готували їжу. Заходили в «Епіцентрі» (центр прийому переселенців знаходився на в’їзді до Запоріжжя на майданчику торговельного комплексу «Епіцентр» – ред.) в туалет і мили голову. Були здивовані, що у нас є гаряча вода».

Переселенці могли тимчасово зупинитися у переобладнаних для прийому людей дитячих садочках, аби переночувати перед тим, як далі рушити у дорогу до віддаленіших від фронту регіонів. Для тих, хто забажав лишитися у місті, волонтери почали шукати житло. Так і виникла ідея створити шелтер для переселенців, каже Світлана Василюк. Його обладнали спільними зусиллями волонтерів і переселенців.

«Ми зрозуміли, що людям потрібне житло і вони повинні десь жити. Ми почали шукати якісь приміщення. І знайшли приміщення і донорів, які допомогли. Це були японці і нідерландці. Люди повинні були жити не більше місяця. Але наразі у нас є такі, що живуть у нас більше двох років – практично з дня заснування, бо їм нема куди, нема коштів. На сьогодні у нас проживає 36 осіб, з них 5 діточок. Здебільшого у нас люди віком 60 плюс», – ділиться Світлана Василюк.

Не припиняє працювати з переселенцями і зараз. Каже, що не вигоріти і не покинути допомагати іншим їй допомагає підтримка рідних:

«Треба боротися. Якщо сидіти і нічого не робити – то просто скласти руки і вмерти. Чим більше працюєш, тим більше живеш. Я так вважаю».

Місце силиВід самого початку повномасштабного вторгнення Росії до України Запоріжжя зазнає обстрілів з різних видів озброєння. Від весни 2022 року в регіоні мають місце і повторні удари по рятувальниках та інших службах, які працюють на місці ударів. Поряд із ними працювали і добровольці-парамедики. Серед таких – команда «Й…нуті кривулики».

«Не було тоді чіткої системи, не було поліцейських, медиків, достатньої кількості медиків ДСНС. Десь у 2024 році ця ситуація вирівнялася, і ми ухвалили рішення йти служити до армії. Система вже відлагоджена, і такої необхідності в нас на цих прильотах немає. Запоріжжя тримається на людях, які готові вкладати своє особисте життя на допомогу іншим. Насправді дуже багато волонтерів, не тільки таких, як ми, які вкладаються по повній досі», – каже командир «кривульок» на позивний «Шаман», який зараз з усією своєю командою служить у ЗСУ.

У тому, що сила Запоріжжя у людях, певний і «Дід», командир добровольчого підрозділу «Степові вовки»: «Тих, кого я знаю – це такі, як раніше казали «я б з ним пішов у розвідку». Так сталося, що зайве відійшло, і оточують вже однодумці. Сила – в людях».

У запоріжців козацький дух, каже керівниця волонтерської організації «Вірю в Україну» Жанетта Малярова:

«Я пам’ятаю, що Хортиця завжди була місцем енергетичної сили – до нас приїздили набиратися сили. І зараз ми це відчуваємо. Це не гучні слова. Вчора стоїмо плетемо, чуємо «шахеди». Летять. Кажу: «Дівчата, відійшли від вікон подалі». Всі відійшли, і ніхто не побіг нікуди. Пролетіли – і пішли далі працювати. Так що це козацький дух».

Такої ж думки і Світлана Василюк, яка допомагає переселенцям:

«Я дуже багато людей знаю з 2014 року і навіть довше. І вони всі працюють, і вони не кинули Запоріжжя, не сидять, склавши руки. Роблять все, що можливо. Дуже багато окремих людей, дуже багато організацій, які не склали руки. Якби не було тяжко, але ми всі працюємо».

Звичайне життя міста у незвичних обставинах«Мені важко дивитися, як люди виїжджають із Запоріжжя. І саме зараз мені це дуже сумно, бо я в цей час відкриваю бізнес, ми купили два тижні тому більше житло в Запоріжжі. Мені сумно, бо я не бачу, що такого змінилося порівняно з тим, як було рік, два чи три тому», – ділиться запорізька блогерка і підприємниця Катерина Маркова.

Із початком повномасштабної війни Росії проти України чоловік Катерини Маркової, відомий запорізький журналіст і блогер Тарас Білка, приєднався до Сил оборони України. А сама Катерина з сином на пару місяців виїхала з прифронтового Запоріжжя до Тернополя, але згодом повернулася додому.

У 2025 році Катерина започаткувала власну справу – відкрила студію «Дім пілатесу». Пояснює, чому обрала саме цей напрямок:

«Саме пілатес мене витягнув зі складного морального стану після смерти мого батька. Пілатес став для мене місцем, куди я приходжу не тільки спортом займатися, а ще й для такого ментального перезавантаження, бо на пілатесі ти не можеш думати ні про що інше, окрім свого тіла. Тобто це максимальна турбота про себе. І я страждала від того, що у Запоріжжі немає місць, куди ти приходиш і ще й естетично відпочиваєш, де комфортно, де українськомовне обслуговування, тепло, зручно».

Зізнається: «Якщо чесно, то я не думала саме про воєнні ризики. Більше хвилювалася, що не маю досвіду в бізнесі, що маю багато чого навчитися, що мало людей – не так клієнтів, як робочої сили. Знайти тренерів було важко».

Упродовж січня Запоріжжя пережило два блекаути: відновити електропостачання енергетикам вдалося упродовж кількох годин. Нині в місті діють графіки вимкнення світла, його може не бути 12-15 годин на добу.

Катерина Маркова пояснює, як працює її студія, коли немає світла:

«Нам пощастило з місцем, де орендуємо приміщення. Вони купують імпорт електроенергії в робочі години, тому у нас абсолютно немає проблем зі світлом. На вихідні вони не закуповують, і тоді ми працюємо за графіками. Якщо темно надворі, то займаємося при гірляндах і свічках. Дівчатам навіть більше подобається тренуватися в такій камерній і інтимній атмосфері. Вони у захваті. Єдине, що коли на вихідних були сильні морози, то було холодно. Це було кілька таких вихідних».

Сину Катерини, Маркіяну, п’ять років. І він відвідує приватний садочок. Заняття проходять в укритті.

«Є повноцінне укриття. В ньому можна займатися. Якщо весь день тривога, то вони у підвалі. Вони і сплять у ньому. Це зручне обладнане приміщення, не якийсь підвал із пліснявою. Раніше, пів року тому, вони реагували лише на підвищену небезпеку, коли в місті тривога і на Запоріжжя летить, то зараз постійно на всі тривоги спускаються. Я більш спокійна, коли малий у садочку, бо вдома ми не ходимо в жодні укриття – ходимо в коридор за дві стіни. Тому коли моя дитина в садочку, я точно знаю, що вона в безпеці, і я взагалі не хвилююся», – розповідає Катерина Маркова.

Нині у Запоріжжі працюють повний день 33 муніципальні садочки, заняття в яких теж проходять у переобладнаних укриттях. Також у місті планується будівництво підземних садочків – спеціальних протирадіаційних укриттів, які будуть облаштовані для роботи як дитячі садочки. Раніше такі вже були побудовані для шкіл.

У місті діє 18 підземних шкіл. Перші такі заклади запрацювали в місті близько року тому. Загалом у Запоріжжі наживо, офлайн, так навчається близько 10 тисяч дітей.

У школах, які не мають спеціально зведених протирадіаційних укриттів, навчання відбувається у змішаній формі.

Такі відвідують діти Алли Кліщ. Її старша донька нині навчається у восьмому класі, а молодший син – у першому. Пояснює, як відбувається змішане навчання:

«У старшої доньки школа працює тиждень офлайн, три тижні – онлайн. Якщо офлайн, то всі батьки пишуть, що вони розуміють ризики, і ми пишемо добровільну згоду на те, щоб дитину під час тривоги відпускали зі школи. Наприклад, закінчуються уроки, і щоб вона не сиділа в укритті, поки тривога вимкнеться, бо вона може і не вимкнутися цілу добу. Старшій доньці 13 років. Вона їде сама до школи. У них найпростіше укриття. Займається кілька класів. Вони розділені перегородками. Ось так вони вчаться цей тиждень. Якщо я зранку розумію, що просто «какофонія», то я можу її не відпустити, попереджаю класного керівника, що у зв’язку з безпековою ситуацією дитину відпускати до школи не буду».

Молодший же син Алли Кліщ нині вчиться онлайн. Близько пів року він відвідував школу офлайн, та нині укриття в його навчальному закладі, де проходили уроки, ремонтують та переобладнують коштом міжнародного донора.

«Для першого класу те, що було пів року офлайн – це просто був подарунок. Як мама, яка пройшла один курс початкової школи, я розуміла, що коли батьки вчать дітей – це погана система. Для першого класу все одно потрібна парта, однокласники, вчитель, дошка. Потрібні ці атрибути, щоб дитина взагалі розуміла, що таке школа. Тому ці пів року були подарунком, бо він знав, що таке вранці вставати, що треба вдягати рюкзачок. У нас НУШ, тому домашнього завдання не було. У них не було фізкультури, були вправи-розминки. Але у них було мистецтво, була праця».

Додає: «Є шалені освітні втрати. Це однозначно. Особливо у старшій школі. Ми користуємося будь-якими можливостями, аби надолужити ці втрати. Це грантові програми, як-от «Освітній суп». Класний був курс із математики. Ми користувалися. «Всеосвіта» багато дає таких пробних уроків. Також є можливість надолуження освітніх втрат від SavED у школах: ми також користувалися, ходили алгебру-геометрію підтягували. Але, якщо чесно, найголовніший здобуток моїх дітей – вони живі у прифронтовому місті. Все інше ми можемо надолужити».

Лише у 2025 році Запоріжжя зазнало понад 90 обстрілів цивільних об’єктів, а понад 400 людей отримали поранення через російські атаки на місто.

Чи змінять українські контратаки баланс сил на Запоріжжі?

9 лютого російські Z-воєнкори почали масово повідомляти про «контрнаступальні дії» ЗСУ на стику Дніпропетровської та Запорізької областей – нібито на тлі відключення терміналів Starlink на фронті у армії РФ.

17 лютого головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський, який побував на Олександрівському і Гуляйпільському напрямках, повідомив, що «оперативна обстановка на цьому напрямку залишається складною».

Також він зазначив: «Противник не полишає намірів прорвати наші бойові порядки, проводить постійні атаки, в тому числі із застосуванням ОВТ , однак без суттєвого успіху. Воїни Сил оборони утримують визначені рубежі і позиції, зривають наміри ворога та завдають йому значних втрат у живій силі й техніці. Водночас наші підрозділи проводять результативні контратакувальні, штурмові дії, ефективно застосовують безпілотні системи, артилерію, засоби радіоелектронної боротьби».

Наразі, за даними оглядача групи «Інформаційний спротив» Костянтина Машовця, Сили оборони України змогли вибити російську армію з низки сіл навколо Покровського Дніпропетровської області та Тернового Запорізької, а також на північ і захід від Гуляйполя та на південь від Запоріжжя.

Військово-політичний оглядач «Інформаційного спротиву» Олександр Коваленко вказує на тактичний рівень таких атак Сил оборони на Запоріжжі з метою покращення позицій.

«Перехід з глибокої оборони до контратак – це цілком звичайне явище, і упродовж 2025 року ми неодноразово могли його спостерігати у Сил оборони України. Наприклад, на добропільському напрямку, Куп’янська операція зачистки тощо. Але навіть для проведення таких контратак необхідно, щоб були створені чи виникли відповідні умови. Зараз цими умовами стали вимкнення окупантам сірих терміналів Starlink, а також уповільнення і в перспективі блокування Telegram. З урахуванням падіння якості зв’язку і комунікацій у низки підрозділів противника по лінії фронту, не скористатися цим для покращення своїх позицій було б нерозумно», – зазначає Олександр Коваленко.

Як стабілізаційні характеризує дії Сил оборони України на Запоріжжі Костянтин Машовець:

«Ймовірно, головним сенсом і змістом цих, ще раз підкреслю, «стабілізаційних» дій ЗСУ на Гуляйпільському і частково Запорізькому напрямках, є намагання «вигальмувати» російський наступ», – пише Машовець.

Та додає: «Ми можемо говорити лише про деякі контратакувальні дії на окремих ділянках і напрямках південної операційної зони, максимальне оперативно-тактичне значення яких полягає виключно у зриві планів та графіків підготовки і проведення російським командуванням у найближчому майбутньому гіпотетичної Оріхово-Запорізької наступальної операції».

На плані реалізації такої на Запоріжжі раніше вказували опитані Радіо Свобода військові оглядачі. Зокрема, одним із негативних сценаріїв для обласного центру експерти називали встановлення російського контролю над селищем Степногірськ Запорізької області. Зона навколо нього, за даними Костянтина Машовця, нині є однією з ділянок, де Сили оборони України проводять контратаки.

Чи загрожують сьогодні Запоріжжю нальоти FPV-дронів, пояснює запоріжець, директор зі стратегічних комунікацій виробника дронів «Генерал Черешня» Рудольф Акопян:

«Станом на зараз максимально досяжна дистанція для FPV-дронів – приблизно 20–30 км. Йдеться переважно про дрони на оптоволокні, оскільки подолати таку відстань у напрямку Запоріжжя на радіокеруванні практично неможливо через щільну забудову, обмежений радіогоризонт та вплив РЕБ. Втім, і з оптоволокном не все так просто: що більша відстань, то більша котушка потрібна, а отже – більша вага. Це вимагає використання більшого дрона, який легше виявити та збити. До того ж дрони на оптоволокні через складність керування зазвичай літають на невеликій швидкості, що також полегшує їх ураження».

«Найкоротша відстань від міста до «сірої зони» становить близько 25 км. Сама сіра зона – приблизно 4–15 км, і оператори дронів із неї не працюють. Зазвичай вони розміщуються на відстані 5–10 км від сірої зони в тилу. Таким чином, можна зробити висновок, що оператор FPV нині може запускати дрони приблизно з 40–50 км від Запоріжжя, що фактично унеможливлює їх долітання до міста. Виняток – поодинокі випадки, коли FPV доставляють за допомогою «дрона-матки».

Повномасштабна війна Росії проти України триває від ранку 24 лютого 2022 рокуУ вересні 2022 року Москва оголосила про анексію чотирьох українських областей. Україна і Захід засудили цю спробу анексії.У Росії заперечували, що ведуть проти України загарбницьку війну і назвали це «спеціальною операцію».Керівництво Росії також заперечує, що російська армія під час повномасштабної війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі міст і сіл України, убиваючи цивільне населення і руйнуючи лікарні, школи, дитячі садочки, об’єкти енергетики та водозабезпечення.Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації і геноцид.