Джерело: sylapravdy.com
Про це стало відомо з ухвали Луцького міськрайонного суду від 23 лютого 2026 року.
Едвін Осипенко обіймав посаду заступника начальника управління Держпраці у Волинській області з вересня 2015 року. Серед іншого він займався реєстрацією об’єктів підвищеної небезпеки та видавав відповідні свідоцтва. У листопаді 2015 року до управління звернулося фермерське господарство «Ставеччина» за документом про реєстрацію складу паливно-мастильних матеріалів у селі Пісочне Ковельського району. За версією слідства, Осипенко під час зустрічі із представником господарства заявив про «неточності» в документах і запропонував вирішити питання в обмін на 100 літрів дизельного пального.
У грудні 2015-го чиновник особисто приїхав до Ковеля, де передав аграріям свідоцтво про реєстрацію об’єкта і отримав паливні картки, також заправив службовий автомобіль «Джилі» на загальну суму трохи менше 1,5 тисячі гривень.
Потім Осипенко запропонував фермеру для виготовлення інших документів укласти договір з ТзОВ «ОТ Інжиніринг» – компанією, директором якої формально значилася його дружина Тетяна, а фактичним власником був сам чиновник. Вартість послуг фірми становила 61,9 тисячі гривень. Фермер відмовився. У судових документах йдеться, що тоді чиновник почав натякати на проблеми, які виникнуть в подальшому з виготовленням документів і одразу запропонував свою допомогу, щоб їм запобігти. Таке сприяння він оцінив у 25 тисяч гривень.
У лютому 2016 року Едвін Осипенко в автомобілі фермера на вулиці Кравчука в Луцьку отримав ці кошти міченими купюрами. Це зафіксували співробітники СБУ.
Кримінальне провадження щодо одержання неправомірної вигоди службовою особою, поєднане з вимаганням (ч. 3 ст. 368 ККУ), зареєстрували ще в грудні 2015 року, а в квітні 2016-го справу передали до Луцького міськрайонного суду. В серпні 2016 року Луцький міськрайонний суд в особі судді Алли Борнос виніс вирок, яким засудив чиновника до п’яти років в’язниці, повної конфіскації майна і позбавлення рангу держслужбовця. На початку 2017-го Волинський апеляційний суд скасував вирок і повернув справу в першу інстанцію на новий розгляд через «неповноту судового слідства». Таку ухвалу винесла колегія суддів у складі Петра Борсука, Олега Клока, Віталія Денісова.
Другий розгляд завершився вироком судді Вячеслава Покидюка – штраф 25,5 тисяч гривень, що лише на 500 гривень більше, ніж сума хабаря готівкою.
У березні 2019 року Волинський апеляційний суд у складі тих же Олега Клока і Віталія Денісова, а також Віктора Гапончука скасував і цей вирок через те, що на стадії досудового розслідування стороні захисту не були відкриті матеріали негласних слідчих дій. На думку суду, це позбавило екс-чиновника права на справедливий судовий розгляд.
Справа вирушила на третій розгляд, який тривав до червня 2023 року. Суддя Андрій Сівчук визнав Осипенка винним, але не за статтею про хабар, а – за зловживання впливом (частина 2 статті 369-2 Кримінального кодексу). Покарання – штраф 25,5 тисяч гривень. Епізод із паливом у грудні 2015 року суд виключив з обвинувачення через брак доказів. Але і цей вирок Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів Василя Подолюка, Світлани Киці та Людмили Матвійчук скасував 19 лютого 2024 року через порушення процесуального законодавства.
А вже четвертий розгляд справи закінчився 23 лютого 2026 року закриттям провадження через те, що спливли строки давності. Про це клопотав захисник Осипенка, прокурор не заперечував, суд погодився. Згідно з українським законодавством за тяжкий злочин строк давності – десять років.
Луцький міськрайонний суд закрив кримінальне провадження та звільнив Едвіна Осипенка від кримінальної відповідальності. 25 тисяч гривень, вилучені під час затримання, суд постановив повернути потерпілому – представнику фермерського господарства «Ставеччина». З квартири Осипенка зняли арешт. Він має заплатити лише 880 гривень судових витрат на експертизу.
«Сила правди» прогнозувала таке завершення цієї справи. Адже у волинських судах неодноразово скасовували вироки у справах про хабарництво на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року. У ній, зокрема, йдеться, що матеріали негласних слідчо-розшукових дій, що не були відкриті стороні захисту на етапі досудового розслідування, і докази, здобуті під час таких дій, суд не може вважати допустимими. Відтоді справи, які тягнулися роками, закривають, а вироки переглядають і скасовують. Так сталося зі справою ківерцівського судді Івана Підгорного.
