“0:00 / 0:00 Нова війна на Близькому Сході триває майже три тижні, а її географія поступово розширюється. Декілька днів тому пролунала заява, яка змусила керівництво держави, експертну спільноту та звичайних українців уважніше придивитися до карти світу. Так, голова комісії з національної безпеки та зовнішньої політики парламенту Ірану Ібрахім Азізі прямо заявив, що Україна «стала законною”, — повідомляє: ua.news
0:00 / 0:00
Нова війна на Близькому Сході триває майже три тижні, а її географія поступово розширюється. Декілька днів тому пролунала заява, яка змусила керівництво держави, експертну спільноту та звичайних українців уважніше придивитися до карти світу. Так, голова комісії з національної безпеки та зовнішньої політики парламенту Ірану Ібрахім Азізі прямо заявив, що Україна «стала законною ціллю» для Тегерана. Приводом стала нібито допомога Києва Ізраїлю в контексті безпілотних технологій. Варто зазначити, що офіційного підтвердження такої допомоги з боку жодної зі сторін, окрім іранської, немає.
Пряма мова Азізі абсолютно однозначна: він назвав Україну «провальною державою» (failed state), звинуватив у наданні підтримки Ізраїлю і наголосив, що відтепер, згідно зі статтею 51 Статуту ООН, вся українська територія перетворюється на «законну ціль» для Ірану. І це не просто чергова емоційна заява з Близького Сходу, яких вже було чимало. Це офіційна позиція, озвучена на рівні представника парламенту, тобто людини, яка в тому числі безпосередньо формує зовнішньополітичний курс країни.
Для держави, яка вже п’ятий рік поспіль відбивається від повномасштабного вторгнення, поява ще однієї загрози від ворога, озброєного балістичними ракетами середньої дальності — це виклик, що потребує максимально серйозної та тверезої оцінки. З одного боку, не слід піддаватися паніці, з іншого ж — не варто ігнорувати об’єктивну реальність.
То чи може Іран атакувати Україну, яким чином і чи варто українцям боятися ударів Тегерану? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Іран як ворог: від «шахедів» для Путіна до офіційних погроз
Перш ніж оцінювати ймовірність ударів та технічну спроможність Тегерана їх нанести, варто проговорити головне: Іран вже давно є відверто ворожою державою щодо України. І справа тут зовсім не в гіпотетичній підтримці Ізраїлю з нашого боку, хоча саме цей аргумент Тегеран зараз використовує як casus belli.
Річ у тім, що Іран роками є ключовим союзником Росії у війні проти України. Зокрема, саме Тегеран передав Москві ті самі «шахеди»: спершу він надавав безпілотники фізично, а згодом допоміг налагодити виробництво, передавши відповідні технології. Російські «герані» — це і є іранські «шахеди», просто з іншою назвою та зібрані вже в РФ. Щобільше: на початку війни росіяни ще не вміли користуватися БПЛА, і тому їх запускали по Україні саме іранські оператори.
Таким чином, Іран є дуже важливим гравцем у групі країн, які багато років допомагають Росії знищувати Україну. Він заробляв на українській крові, а також отримував безцінний військовий досвід і технології, тестуючи свої дрони в реальних бойових умовах. Тому до погроз, озвучених Азізі, варто поставитися з усією серйозністю. Тегеран має не лише політичну волю до ударів, а й технічні засоби, аби їх реалізувати. Історія знає чимало прикладів, коли іранське керівництво переходило від слів до справи, якщо вважало, що його червоні лінії перетнуто.
Чи може Іран «дістати» до України? Відповідь на це питання, на жаль, позитивна. І йдеться геть не про дрони, яким довелося б долати повітряний простір багатьох країн одночасно, щоб долетіти до того ж Києва, що робить їхнє застосування вкрай складним. Головна загроза криється в іранському ракетному арсеналі.
За останні десятиліття Іран створив одну з найпотужніших ракетних програм на Близькому Сході, інвестуючи мільярди доларів у розвиток балістичних технологій. Режим має на озброєнні ракети, здатні вражати цілі на відстані кількох тисяч кілометрів. Йдеться про балістику середньої дальності, яка в теорії легко може досягти території України.
Найпотужнішою в іранському арсеналі вважається ракета «Хорремшехр», здатна нести боєголовку вагою майже дві тонни на відстань до 2000 кілометрів. Однак, за оцінками військових експертів, якщо зменшити вагу бойової частини, то її максимальна дальність може сягати аж 3000 кілометрів. Цього достатньо, щоб дістати не лише до України, а й до Польщі чи навіть Німеччини.
Інші типи ракет, такі як «Седжіль», «Гадр» або «Емад», мають дещо меншу дальність — до 2000-2500 кілометрів, але вони також становлять загрозу України, адже покривають всю її територію. Звісно, для нанесення таких ударів потрібна політична воля та готовність ризикувати відкриттям нового театра бойових дій — але варто розуміти, що суто з технічної точки зору все це цілком реально.
Тверезі розрахунки замість страху: чому не варто панікувати
Незважаючи на наявність ракет і однозначні погрози, переоцінювати безпосередню загрозу іранського удару по Україні все ж не варто. На це є кілька вагомих причин.
По-перше, стан Ірану наразі зараз є вкрай складним. Він тільки-но втратив вище керівництво держави та веде війну одразу з двома надзвичайно потужними противниками. З одного боку — Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), яка вважається найпотужнішою військовою силою на Близькому Сході. З іншого боку — Сполучені Штати, найпотужніша армія взагалі у світі.
Тегеран зараз змушений витрачати свій ракетний арсенал на удари по всьому Близькому Сходу, реалізуючи стратегію хаосу. Відволікати дефіцитні і дорогі балістичні ракети на далекий і, м’яко кажучи, геть не найпріоритетніший український напрямок — розкіш, яку Іран собі навряд чи дозволить у найближчій перспективі. Йому зараз фізично потрібні всі наявні засоби для стримування набагато серйозніших супротивників просто під боком.
По-друге, погрози на адресу Києва все ж виглядають як скоріше спроба «охолодити запал» українського керівництва, яке надто активно демонструє лояльність США та Ізраїлю в очах іранської влади. Це радше політичний тиск, ніж реальний план атаки. Масовано бити по Україні так само, як зараз б’ють по умовному Дубаю, Тегерану просто немає сенсу.
По-третє — і це найважливіше — Україна вже п’ятий рік живе в режимі постійних ракетно-дронових обстрілів. Вітчизняна система протиповітряної оборони, хоч і має серйозні прогалини, є все ж однією з найбільш досвідчених у світі, адже вона багато років щодня працює в умовах реальної війни. Тож збити поодинокі ракети, якщо Іран таки наважиться на демонстративний удар — цілком реальне завдання для Повітряних сил за умови підвищеної пильності та бойової готовності.
Думки експертів
Військовий експерт Олег Жданов закликає серйозно поставитися до загроз з боку Ірану. На його думку, панікувати не варто, однак недооцінювати ситуацію також не потрібно.
«Привід турбуватися після заяв Ірану є. Дістати до України іранці можуть. Тоді як у нас ракет, аби дістати до Ірану, немає. Але справа в тому, що ми розглядаємо все дуже однобоко. Постає питання: чому ми ще в 2022 році не оголосили, що територія Ірану є для нас законною ціллю? Чиї «шахеди» летять нам на голови? Це все передав росіянам Іран: і готові вироби, і технології для виробництва. Ми чудово знаємо, що і в РФ, і в Білорусі були іранські інструктори, які навчали ворога керувати БПЛА. То хто перший втягнувся в цю війну? Відповідь — Іран, а не Україна. Проблема в тому, що в нас недостатньо комплексів для боротьби з балістичними ракетами. А міжконтинентальні балістичні ракети ми збивати взагалі не можемо, бо просто немає таких комплексів, як у США та Ізраїлю. Тож скажу так: іранські погрози — це не катастрофа, але це плюс ще одна загроза. Я думаю, що політичному керівництву України треба зробити офіційну заяву і попередити Іран, що їхня територія теж є для нас законною ціллю. Щобільше: це треба було зробити ще давно. До речі, цікавий факт: посольство Ірану в Києві досі працює, немає ані протестів, ані дипломатичних нот. Це досить дивно в наявній ситуації», — впевнений Олег Жданов.
Боєць ЗСУ, командир роти розвідки Денис Ярославський на питання UA.News відповів по-військовому прямо і лаконічно.
«Іран став для нас законною ціллю ще тоді, коли почав поставляти Росії ракети та особливо «шахеди». От з тих пір, вже багато років, він для України є законною ціллю. І крапка. При цьому все, що вони там кажуть, для нас жодної ролі не грає. Іран знаходиться дуже далеко від України, і навіть у разі запуску якихось ракет ми зможемо їх перехопити, оскільки часу для реагування буде вдосталь. Все інше не має значення, я не вбачаю в цій ситуації якусь принципово нову загрозу для українців», — вважає Денис Ярославський.
Як правильно ставитися до іранського виклику
Отже, як потрібно ставитися до заяв Ібрахіма Азізі? Найрозумніше — як до офіційного попередження з боку агресивного та радикального режиму, який технічно спроможний завдати удару по нашій території. Ігнорувати такі сигнали не слід, адже Іран вже довів, що здатен атакувати всюди, куди тільки може дотягнутися. Його ракети мають достатню дальність, а політична логіка Тегерана часто є непередбачуваною для зовнішнього спостерігача.
Однак найімовірніший сценарій на сьогодні — це або повна відсутність атак, або обмежений, показовий удар. Це може бути запуск кількох балістичних ракет по будь-якій цілі, адже очікувати від режиму аятол можна чого завгодно. Є вірогідність, що іранці «солідаризуються» з наступною масштабною атакою РФ і запустять щось синхронно. Можливе також посилення диверсійної активності або використання іранських спецслужб для дестабілізації ситуації.
Для пересічних українців, втім, це означає лише одне: продовжувати робити те, що ми робимо щодня протягом понад чотирьох років. А саме: бути уважними до сигналів повітряної тривоги та не нехтувати правилами безпеки.
Налякати українців ракетними ударами в 2026 році відверто складно: за весь час війни ми вже бачили найгірше, що могла «запропонувати» російська армія, і вистояли. Декілька ракет з боку Близького Сходу — якщо вони взагалі полетять — навряд чи щось фундаментально змінять.
Втім, це не означає, що не потрібно щось робити на міжнародному рівні. Україні варто було б знизити риторичну залученість до війни на Близькому Сході. Публічно слід наголошувати, що ми не є стороною цього конфлікту — мовляв, «розбирайтеся самі, від нас це далеко, ми за мир в усьому світі». Дипломатична деескалація в цьому випадку — не слабкість, а прагматичний крок, щоб не дати Тегерану приводу реалізувати свої погрози. Адже Ірану, як і будь-якому авторитарному режиму, потрібен лише формальний привід, аби виправдати свою агресію.
