Протистояння між США, Ізраїлем та Іраном може стати одним із перших великих конфліктів у сучасному світі, де традиційні міжнародні норми поступово втрачають свою силу. Ця тенденція, що розпочалася з війни Росії проти України, викликає занепокоєння серед світових лідерів.
Після Другої світової війни війна та дипломатія розвивалися в рамках міжнародного права, зокрема через організації, такі як ООН. Воєнні дії супроводжувалися юридичними аргументами та дипломатичними переговорами, що забезпечувало певну стабільність. Однак сьогодні ці механізми працюють все менш ефективно.
Стратегічні рішення все частіше приймаються на основі миттєвих військових або політичних вигод, а не на основі необхідності дотримуватися міжнародних норм чи узгодження з іншими країнами.
Іран, який протягом десятиліть перебуває під санкціями, навчився адаптуватися до нових умов. Стратегія Тегерана полягає у виваженій ескалації: його дії підвищують вартість конфронтації для супротивників, але не призводять до повномасштабної війни. Мета Ірану полягає в створенні економічного та політичного тиску, щоб змусити противників шукати компроміс.
Ізраїль, у свою чергу, звик діяти швидко та рішуче, особливо у випадках серйозних загроз. Військова доктрина країни передбачає превентивні удари, що часто викликає критику з боку міжнародних організацій. Однак Ізраїль вважає, що його безпекові пріоритети виправдовують такі дії, особливо за підтримки США.
США, які є одним із головних творців сучасного міжнародного порядку, також демонструють тенденцію до ігнорування міжнародних норм. Наприклад, під час вторгнення в Ірак у 2003 році Вашингтон намагався обґрунтувати свої дії участю в коаліції. Наразі ж міжнародна легітимність відходить на другий план.
14 березня президент США Дональд Трамп заявив, що серія ударів по іранському нафтовому експортному хабу на острові Харк “повністю знищила” більшість об’єктів, додавши, що “можемо вдарити по ньому ще кілька разів просто для забави”.
Економічні санкції стали важливим інструментом тиску не лише на супротивників, а й на давніх партнерів. Тарифи та фінансові обмеження застосовуються все ширше, що викликає критику з боку європейських країн, які стикаються з тиском з боку США щодо оборони, міграції та торгівлі.
Ситуація ускладнюється тим, що раніше Іран дотримувався певних “червоних ліній” і попереджав про свої удари. Наприклад, у 2025 році під час війни в Катарі Іран надавав неофіційні попередження перед атаками. Сьогодні ж ці обмеження практично зникли, що призвело до атак на американські бази та блокування Ормузької протоки.
Ці події впливають на світовий енергетичний ринок, викликаючи миттєві коливання цін та порушення глобальних ланцюгів постачання. Локальні конфлікти можуть швидко перетворитися на глобальні проблеми.
Інші великі держави, такі як Росія та Китай, уважно спостерігають за змінами у міжнародних нормах. Росія виграє від зростання цін на енергоносії, тоді як Китай аналізує нові реалії. Європа, в свою чергу, має обмежений вплив і більше спостерігає, ніж формує події.
Війна на Близькому Сході ставить під сумнів стійкість міжнародного порядку, що існує з 1945 року. Якщо ці рамки продовжать слабшати, світ стане менш передбачуваним, а держави більше покладатимуться на власну силу, ніж на міжнародні правила.
Стаття аналізує зміни у міжнародному порядку, зокрема у відносинах між США, Ізраїлем та Іраном, підкреслюючи зменшення впливу традиційних норм. Конфлікти стають більш непередбачуваними, а держави все частіше діють на основі миттєвих вигод.
Джерело: BBC
