Джерело: tsn.ua
NASA показало гігантського кам’яного павука в Австралії / © Фото з відкритих джерел
У пустельному регіоні Кімберлі на заході Австралії є незвичайне геологічне утворення, яке з висоти нагадує величезного павука. Його довгі «лапи» утворені кам’яними грядами, а в центрі розташовані зламані породи. Ця структура виникла після удару космічного тіла сотні мільйонів років тому, проте розподіл слідів зіткнення досі викликає запитання в науковців.
Про це пише Daily Galaxy.
20 вересня 2026 року супутник Landsat 9 пролетів над регіоном Кімберлі та сфотографував незвичайну структуру, відому як кратер Павук (Spider Crater). NASA опублікувало зображення 13 жовтня.
Утворення має овальну форму й сягає приблизно на 13 км завдовжки та 11 км завширшки. Внутрішня частина з характерними розгалуженими грядами, яка й нагадує павука, має близько 4 км у поперечнику.
Зображення демонструє різкий контраст між помаранчевими та світло-коричневими ділянками пустелі й блідими кам’яними смугами, які розходяться від центральної частини. Із висоти цей ландшафт скидається на малюнок гігантської істоти, який хтось залишив посеред пустелі.
Однак «лапи» — це не тріщини, що утворилися нещодавно, а гряди пісковика, які збереглися після тривалого руйнування навколишніх порід. Саме ерозія надала давньому кратеру його незвичайного вигляду.
Кратер Павук / © NASA
Як космічний удар утворив кам’яного павука Під час зіткнення космічного тіла із Землею потужна ударна хвиля деформує породи, а частина поверхні кратера може спочатку піднятися вгору. Так виникає центральне підняття — ділянка, де гірські породи опиняються вище, ніж були до удару.
У кратері Павук таке підняття стало основою незвичайного малюнка. Навколо нього залягали шари пісковика різної стійкості. З часом вітер, вода та інші процеси руйнували м’якші породи, тоді як твердіші шари зберігалися у вигляді довгих підвищень.
У результаті навколишній ландшафт поступово знижувався, а стійкі гряди залишалися помітними на поверхні. З висоти вони нагадують лапи павука, що розходяться від його тулуба.
Ця форма незвична навіть для ударних кратерів, хоча центральні підняття є типовою ознакою багатьох великих зіткнень. Саме поєднання центральної структури, розташування шарів і нерівномірної ерозії зробило кратер Павук особливо цікавим для геологів.
Чому кратер спочатку вважали вулканом Незвичайне утворення помітив геолог Дж. Е. Гармс приблизно 1960 року. Однак пояснення його походження з’явилося не одразу: певний час науковці розглядали навіть версію підземного вулканічного процесу, який не залишив на поверхні характерних лавових потоків.
Переломним моментом стало виявлення так званих конусів руйнування — характерних конусоподібних тріщин із розгалуженими борознами. Вони формуються під дією надпотужної ударної хвилі та є важливою ознакою зіткнення космічного тіла з гірськими породами.
До 1980 року Гармс і його колеги опублікували аргументи на користь ударного походження структури. Окрім конусів руйнування, вони звернули увагу на підняті центральні породи й шари, які були зміщені під час зіткнення.
У центральній частині кратера залягає вартонський пісковик — найдавніша порода, оголена в цьому районі. Її вік становить приблизно 1,7 млрд років, тобто вона набагато старша за сам кратер. Учені виявили пошкодження кварцових зерен і мінерального цементу, який скріплює піщинки. Це свідчить, що порода вже встигла затвердіти до моменту космічного удару.
Найсильніші сліди удару розташовані не в центрі Попри встановлене ударне походження кратера, його геометрія залишається загадкою. Зазвичай можна очікувати, що найсильніші сліди ударної хвилі будуть зосереджені ближче до центральної частини. Проте в кратері Павук їхній розподіл виявився нерівномірним.
Одна з ранніх гіпотез припускала, що космічне тіло прилетіло під кутом із півночі або північного заходу. Так намагалися пояснити нахил деяких пластів гірської породи. Інші дослідники вважали, що на форму могли вплинути рельєф місцевості до зіткнення та плавний вигин шарів під поверхнею.
У 2007 році геологи Томас Кенкманн і Міхаель Поельхау провели детальне картування центрального підняття. Вони виявили дві групи перекритих одна одною кам’яних пластів, розташованих на кшталт черепиці. Кут їхнього нахилу коливався від 20 до 80 градусів.
Щоб пояснити таку структуру, дослідники запропонували модель, у якій поєднуються два процеси: руйнування та осідання центральної частини кратера, а також бічний поштовх від космічного тіла, що врізалося під кутом.
Додаткові підказки дала робота 2021 року, у межах якої вчені дослідили 453 зерна циркону з 12 зразків порід. Цей мінерал досить стійкий і здатний зберігати ознаки потужного удару. З’ясувалося, що циркони зі слідами ударного пошкодження розподілені навколо центру нерівномірно. Водночас кварц із тих самих порід не продемонстрував аналогічної закономірності.
Такі дані свідчать про асиметричне поширення ударної хвилі, що може допомогти відновити напрямок і кут зіткнення. Проте точно пояснити всі особливості структури досі не вдалося.
Скільки років кратеру Павук Точний час утворення кратера залишається невідомим. Геологи не змогли безпосередньо визначити вік самого зіткнення за породами з цього місця, тому орієнтуються на вік навколишніх геологічних шарів і ступінь руйнування поверхні.
За наявними оцінками, космічний удар стався приблизно 600–900 мільйонів років тому, у пізньому докембрії. Це був період, коли Земля переживала масштабні геологічні зміни, а умови на планеті суттєво відрізнялися від сучасних.
За даними бази Impact Earth, регіон зазнав ерозії завтовшки щонайменше 1 км. Отже, видима сьогодні структура може бути лише внутрішньою частиною значно більшого центрального підняття, яке існувало після зіткнення.
Якби м’якші породи не руйнувалися протягом сотень мільйонів років, кратер, імовірно, не набув би настільки виразного малюнка. Саме тривала ерозія оголила стійкі пісковикові гряди, які тепер і нагадують лапи павука на супутникових знімках.
Що ще науковці дізнаються з космічних ударів Зіткнення космічних тіл залишають сліди не лише на Землі. У серпні 2026 року вчені дослідили пиловий шлейф після того, як верхній ступінь ракети Falcon 9 врізався в поверхню Місяця зі швидкістю близько 8690 км/год. У ньому вдалося виявити спектральні сигнали натрію та літію, які допомагають визначати хімічний склад матеріалу.
Вивчення ударів має й практичне значення для захисту планети. У 2022 році NASA спрямувало апарат DART на астероїдний супутник Діморфос, щоб перевірити, чи можна змінити рух космічного тіла навмисним зіткненням. Удар скоротив період обертання Діморфоса навколо більшого астероїда Дідімос на 33 хвилини, а подальший аналіз показав, що зіткнення вплинуло й на рух обох тіл навколо Сонця. Це стало важливим кроком у розвитку технологій зміни орбіти астероїдів.
Паралельно науковці оцінюють ризики зіткнення із Землею природних космічних об’єктів. Один із них — астероїд Бенну, який регулярно наближається до нашої планети. Згідно з оприлюдненими оцінками, потенційна дата його зіткнення із Землею припадає на 24 вересня 2182 року, хоча це не означає, що удар обов’язково станеться. Місія NASA OSIRIS-REx доставила на Землю зразки Бенну, які допомагають дослідникам краще зрозуміти властивості таких тіл і можливі наслідки їхнього зіткнення з планетою.
Пов’язані теми Австралія
