Джерело: www.volynnews.com
Яким запам’ятався Василь своїм рідним, друзям, побратимам за свої 46 років говорив міський голова Ігор Чайка під час прощання у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Василь народився 27 квітня 1978 року в Ковелі. Навчався у загальноосвітній школі № 11, після закінчення дев’яти класів здобув фах токаря-верстатника у професійно-технічному училищі № 7. Строкову військову службу проходив у ракетних військах.
Після повернення з армії працював водієм-експедитором у ресторані «Зустріч», де адміністратором була його мама – Галина Володимирівна.
У 2001 році познайомився з майбутньою дружиною Тетяною, яка працювала на сусідньому підприємстві. Уже наступного року вони одружились.
Василь дуже мріяв про синів, і його бажання здійснилося: у 2004 році народився Максим, а у 2009-му – Денис. Імена хлопцям обирала дружина, а Василь став для них надзвичайно турботливим батьком. Прокидався вночі до синів, годував їх, а коли підросли – вчив їздити на велосипеді та плавати. Був надійною опорою для дружини, люблячим сином для мами та хорошим братом для сестри.
Веселий, життєрадісний, легкий на підйом, він умів об’єднувати навколо себе рідних і друзів. Любив риболовлю, часто возив сім’ю на Шацькі озера, залюбки готував на природі, частуючи близьких смачними стравами з вогню. Дбав про господарство, любив садівництво та городництво на дачі. Щоб забезпечити родину, їздив на заробітки, певний час працював охоронцем на фірмі «Волиньпак».
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Василь не залишився осторонь. Разом зі старшим сином, якому тоді ще не виповнилося 18 років, долучився до добровольчого формування «Волинська Січ». Підписав контракт і охороняв об’єкти рідного міста. Однак почуття обов’язку не дозволяло йому залишатися в тилу. 2 травня 2022 року розірвав контракт, а вже наступного дня добровільно мобілізувався та вирушив на фронт.
Спочатку проходив службу у місцевій тиловій військовій частині. 25 січня 2023 року був переведений до 35-ї окремої бригади морської піхоти. Після навчання вирушив на Донеччину, у Волноваський район. Служив водієм евакуаційного автомобіля, вивозив поранених побратимів. Згодом добровільно вирішив перейти до піхоти – туди, де було найважче і де, на його переконання, він був найбільш потрібний.
У телефонних розмовах із рідними Василь завжди намагався заспокоїти дружину, казав, що все буде добре. Часто повторював лише одне слово: «Пробач…».
10 квітня Василь надіслав родині останнє повідомлення. Написав, що вирушає на позиції та зателефонує через десять днів, після виконання завдання. Це був його перший вихід у складі піхоти. І, на жаль, останній.
Згодом рідні отримали сповіщення, що Василь зник безвісти поблизу села Андріївка Волноваського району Донецької області. Розпочалися довгі місяці невідомості, очікування та надії.
Результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше: сержант, командир відділення взводу морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини Василь Тишик загинув 11 квітня 2025 року.
Для родини це вже не перша непоправна втрата, пов’язана з війною. Зовсім недавно сестра Василя – Оксана – поховала свого чоловіка, який також тривалий час вважався зниклим безвісти та повернувся додому «на щиті».
Від імені Ковельської громади Ігор Чайка висловив щирі співчуття дружині Тетяні, синам Максиму та Денису, матері Галині Володимирівні, сестрі Оксані та її родині, усім рідним, близьким і друзям.
Останнім місцем спочинку Василя Тишика стала Алея Героїв міського кладовища.
Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття рідним. Вічна пам’ять і слава Герою України!
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
