Чи стикалися ви коли-небудь з небезпекою, яку мали б від вас негайно усунути, але ніхто не хотів цього зробити? Вам відомо, що з електричного лічильника можна «націдити» кількасот літрів води? Чи відчували ви себе абсолютно самотніми у рідному місті? Це все за одну ніч пережили мешканці одного з під’їздів будинку, що на вул. Шахтарській 13.
В ніч з четверга на п’ятницю у сильну зливу будинок почало топити. Спочатку жителі почули шум води у під’їзді. Потоки води, зібравшись на технічному поверсі, крізь щілини у бетонних плитах стікали просто на сходи. Тоді мешканці побачили, що вода струмує й несучою стіною. Найбільша небезпека в тому, що саме там розташовані електричні щитові. Коли власники квартир їх відкрили, то побачили неймовірне — по лічильниках та проводці потоками текла вода. Вона струмувала й сходами аж до першого поверху. Люди запанікували.
ЧОМУ Я ТЕЛЕФОНУВАВ ДО ПРЕЗИДЕНТА?
“Я мешкаю на 5-му поверсі і одразу почув шум води, – розповідає Василь Ковальчук. — Одразу зателефонував до жеку. Ні диспетчера, ні електрика там немає чергового. Поспілкувався зі сторожем міськради. Зв’язатися з вищим керівництвом не вдалося.
Як вияснилося — вся причина потопу була у трубі, яка слугує стічною для дощових вод на даху. Труба забилася смолою і перестала пропускати вологу. Вода зібралася на даху, перелилася на технічний поверх, а звідти пошурувала у під’їзд. Про це ми повідомляли раніше, але реакції від комунальників не отримали. Тепер сталася біда і ми будемо вимагати компенсації. Ці стіни тепер же будуть цвісти, може завестися грибок. Хто їх просушить?
Вранці я зателефонував до міськради знову. Мер на лікарняному, а заступників на місці немає. Телефоную у пожежну, а там кажуть, що треба у відділ з надзвичайних ситуацій звертатися. Звертаюся туди, а там без письмового наказу мера виявляється і кроку зайвого не ступлять. Я їм кажу, що тут ситуація небезпечна для життя: діти зараз в школу підуть, будуть мокрими сходами бігати, їх же струмом може вбити. Не переконав. Пробував шукати правди і у обласної державної адміністрації. Там нічим посприяти не змогли. Вирішив піти далі. В Кабінеті міністрів моє звернення зареєстрували, але швидко розглянути не обіцяли. В Адміністрації Президента України мені порадили «щось робити із місцевою владою». Так я їм кажу, що ми робили: писали звернення, але відповіді немає. Вирішили дати телеграму.
От вранці прийшли комунальники, поштрикали дротом трубу і пішли. Кажуть, що треба мешканцям скластися на нову трубу. А ми зробимо інакше – напишемо попередження про те, що відмовляємося платити в жек, а накопичуємо кошти для ремонту під’їзду. Також думаю, що в прокуратуру лист напишемо. Оскаржимо бездіяльність мерії.»
Як на мене, то це абсолютно типова критична ситуація, у яку завтра може потрапити кожен нововолинець: якщо в жеку не буде цілодобової аварійної служби, яка здатна будь-коли виїжджати на екстрений виклик до мешканців; якщо МНС реагуватиме лише на вогонь і на трупи; якщо за подібну бездіяльність не буде покарано винних; якщо на звернення громадян реагуватимуть так як і сьогодні — комусь наступного дня дах залатають, а хтось роками чекатиме погожого вітру.
ПІСЛЯСЛОВО ЧИ ЯК ЙОГО
Матеріал цей абсолютно суб’єктивний та однобокий. Це правда. Адже для видимості об’єктивізму мені треба би було піти і у ЖКП №1, і у міськраду, і далі по списку. Звісно, вправний чиновник переговорить будь-якого мешканця. Та я хочу, аби читачі прочитали не сухі цифри про бюджетні діри, а спробували собі уявити отой людський непідробний страх, який заповзає під шкіру коли ви торкаєтеся стіни і відчуваєте струм. У таких випадках, як на мене, бюрократичні закони мали б призупинити свою дію на користь інших — суто людських.
Коли я востаннє виходив з «екстремального» під’їзду молода мама сходами нагору вела доньку за руку.”Переступай калюжу,- каже жінка дитині, – бо ще током вб’є.” Хіба міг я після почутого написати цей матеріал інакше?
Андрій СОРОКА,
газета «Нововолинськ»
