Не знаю, чи тільки в мене складається враження, що територія Українського дому – то єдине «українське» місце в зросійщеному Києві. Сходи нагадують мені античний амфітеатр. Справді, на сходах – глядачі, а внизу – показ фільмів, читання віршів, пісні, просвітницькі лекції, промови… Культурний, мистецький протест. Але ж ні: серед натовпу молоді люди з білими стрічками на лобі. На стрічках – напис: «Голодую».
Тепла сімейна атмосфера. День і ніч тут панує життя. Українське життя, як би банально це не звучало. Навіть лідера одного запримітив – Олеся Донія)) Технології творять чудеса: постійно на скайп-зв’язку – канадська діаспора. Торонто.
Біля Українського дому проводять презентації поети й письменники, вже й своя бібліотечка назбиралася: дарують книги.
Людей мало, здебільшого кияни. От такі-от враження. Будуть ще – обов’язково напишу.
Щиро ваш, БудквоID.
