Нововолинськ – одне з наймолодших міст області. 25 серпня, йому виповнилося 63 роки. Нововолинськ – особливе місто, бо це «шахтарський» край Волині. Тому тут особливі проблеми і потреби. Саме про це ми поспілкувалися з міським головою Нововолинська Віктором Сапожніков, який кермує містом уже 15 років.
Вікторе Борисовичу, Ви обіймаєте посаду міського голови Нововолинська з 1998 року. А що змусило Вас стати політиком?
Я себе не вважаю політиком. Скоріш за все я – господарник. А мером міста «шахтарів» став закономірно. Мені не хотілося комусь щось довести. Справа в тім, що у віці 32 років з посади головного інженера будівельної фірми став заступником міського голови. А у 33 роки – став першим заступником. На цій посаді побував під 5 головами. Завжди займався господарськими питаннями, бо на той час перший заступник керував виключно комунальним господарством і будівництвом.
У 1996 році Нововолинськ переживав нелегкі часи: закривалися шахти, заводи, не виплачувалися зарплати і пенсії. Тодішній міський голова достроково склав свої повноваження та перейшов працювати у Луцьк. А я залишився в одній особі, як перший заступник, секретар ради та виконуючий обов’язки міського голови.
Тоді говорили: «У Нововолинську розумний на посаду мера не піде, а дурневі там немає чого робити».
Ось так я почав служити громаді. Через півтора року на посаді «в.о.» я переконався, що щось в мене виходить. Окрім цього, відчув підтримку людей. Була і підтримка збоку облдержадміністрації. На міські вибори я йшов самовисуванцем. А у 1998 році офіційно став обіймати посаду міського голови Нововолинська.
Твердо переконаний, що мер міста, в першу чергу, має бути господарником. У деякій мірі нас втягують у політику. Та я завжди намагаюся знайти конструктивізм з усіма партіями. Після виборів зустрічаюся з представниками усіх фракцій, налагоджую контакт. Щоразу повторюю: ми усі обіцяли виборцям краще життя, тому давайте ставити людські інтереси вище власних. Скажу відверто, що не завжди такий контакт виходить. Бо є депутати, які ставлять власні інтереси вище за людські. А зараз з’явилася така категорія, яким все рівно у якій партії бути, тільки б стати депутатом. Вони мають гроші, а влади прагнуть тільки для примноження свого капіталу та вирішення своїх меркантильних інтересів.
У якому становищі нині шахти Нововолинська?
Шахта №5 закривається, бо використала свої запаси та мала закритися ще 4 роки тому. Але тоді ми домовилися з генеральним директором про перенесення дільниці п’ятої шахти на першу. Таким чином ми дещо відтягнули її закриття.
На шахті №9 також можна буде видобувати вугілля ще декілька років. Загалом нововолинське шахтоуправління зможе працювати ще 7 років.
Зараз у місті будується шахта №10. Був період, коли стволи були затоплені, але сьогодні вона вже «на виході». Цьогоріч для робочого запуску шахти було недостатньо фінансування. Все ж сподіваюсь, що у 2014 році розпочнемо видобуток вугілля. Хоча повністю вирішити проблему з працевлаштуванням не вдасться. А нова шахта «Бужанка» повинна і буде працювати. Усе залежить від вкладання коштів у розвиток вугільну промисловість. Варто зазначити, що є Кречівське крило, де великі поклади вугілля. Проте, все затоплено. А якби відкопати – ця шахта пропрацювала б ще десятки років.
Та мало добувати вугілля – треба ще його збувати. І минулого року ми стикнулися з проблемою реалізації. Тож видобуток вугілля зменшився на 6%, порівняно з попереднім роком. Тенденція спаду буде продовжуватися і у майбутньому. Тому надходження у бюджет і заробітна плата шахтарів зменшуються.
Та треба розуміти, що рано чи пізно шахти завершать своє існування, бо запаси вугілля не вічні.
У якому становищі нині перебуває міський бюджет?
Однозначно бюджету не вистачає субвенцій, дотацій, бюджетних трансфертів. Для прикладу візьмемо школи. На жаль, те фінансування, яке ми маємо зараз, – недостатнє для 100%-ого виконання робіт. А саме: латати дахи шкіл, купувати книги, меблі, комп’ютери у навчальні заклади.
Ми поки справляємося, але кошти на це мають виділятися з нормативного фінансування, а не з бюджету розвитку. Держава, згідно Конституції України, повинна фінансово підтримувати органи місцевого самоврядування. Ми виходимо з скрутного становища завдяки механізму казначейських кредитів. Добре, що заплановані витрати, останніми роками повністю повертаються.
Зазначу, що зараз витрати місцевих бюджетів компенсує держава. На початку 2000-их років було важче. Нині місячна пенсія Нововолинська складає 15 – 17 мільйонів гривень. Кожна епоха, кожен час ставить свої вимоги. Ми виплачуємо заробітні плати шахтарям, ремонтуємо дороги, створюємо нові.
Одним словом живемо, та хотілося б краще.
У Нововолинську є близько 100 ОСББ – доволі непоганий показник для такого міста. Міська влада якось підтримує об’єднання?
Ми розділяємо наполовину кошти з міського бюджету на ЖЕКи та об’єднання співмешканців. Відзначу, що ОСББ – позитивна зміна психології людей. Вони розуміють, що це їхнє майно і вони самі повинні дбати за нього.
Я вірю, що такі об’єднання працюють на перспективу. І якщо Україна вже взяла вихід на ОСББ – потрібно йти тим шляхом. Потрібно психологічно відходити від соціалізму. Люди повинні дбати за себе самі, а не хтось. І хоча об’єднань співвласників уже є досить багато, останнім часом цей процес створення нових ОСББ дещо призупинився. Все ж робота з людьми – нелегка праця. Це часті нерви, бо співмешканці бувають різні: неблагополучні сім’ї, пияки, наркомани. І нормальні люди, які б могли створити ОСББ, не хочуть «гризтися» з тим алкоголіком.
В Україні поки законодавчо не прописано механізмів впливу на таких мешканців. Для порівняння візьмемо Латвію. На людей, які не платять за комунальні послуги, міська влада подає у суд. Потім їх виселяють та переводять у «тимчасові» будинки. В цих помешканнях є все: і вода, і електрика, і опалення. Після цього міська влада робить капітальний ремонт та продає квартиру. На отримані кошти – погашає вартість ремонту та заборгованість минулих власників комунальних платежів. Ось так Латвія вирішує проблеми з капризними мешканцями.
Розкажіть, будь ласка, про діяльність опозиційних рухів у місті.
Зараз у Нововолинську створено 4 інтернет-видання проти мене. На цих сайтах свідомо публікується неправдива інформація про діяльність органів місцевого самоврядування.
Було створене депутатське опозиційне об’єднання «Спільна думка». Проте, толку з цієї «думки» немає. Вони тільки ставлять питання, а ділом не підтверджують свої слова.
Пригадую ситуацію, коли опозиційний депутат приніс мені 300 підписів жителів 6-ого мікрорайону. Суть проблеми – покосити траву на пустирі. А там – голе поле, бо ще немає забудови. А він каже – хай міська влада покосить. За вулицями і прибудинковими територіями ми доглядаємо, все зроблено.
Я кажу тому опозиціонеру: «Ти витратив стільки часу на збір підписів, чому не зібрав 10 людей, взяли б і покосили? Вам же цього не треба, ви тільки говорите». Окрім цього, є одна траса у 8 кілометрів, яка проходить в об’їзд через Нововолинськ. То я розбиваю цю відстань між підприємствами, щоб до Дня міста усе було покошено і дороги були залатані.
Чого, на Вашу думку, не вистачає Нововолинську найбільше?
Однозначно не вистачає фінансів. Чи це інвестицій, чи коштів на будівництво, чи на розвиток інфраструктури. Попри проблеми, усі мешканці – це мої виборці, мої городяни, мої сусіди, мої земляки. Гарні роботящі люди, які хочуть працювати. Талановита молодь. Правда шкода, що далеко не всі повертаються у рідні місця після навчання. Нововолинськ – місто особливих традицій.
Плануєте знову балотуватися?
Швидше всього, що так. Моє рішення буде залежати від стану здоров’я. Окрім цього, якщо буде підтримка у народу та влади – балотуватимусь однозначно.
Як Ви відпочиваєте?
Люблю активний відпочинок. Сам – мисливець. Обожнюю їздити на полювання. Проте не зміг відвідати відкриття сезону полювання на качок. Бо маю зобов’язання перед громадою. І змушений ставити інтереси мешканців вище власних. Також виїжджаю на рибалку. Окрім цього, люблю збирати гриби. Навіть на полювання завжди беру солені грузді, які мені допомагає робити дружина. Всі, хто їх куштує – в захваті. Можна сказати, що полювання разом із моїми грибами – своєрідна традиція. А з сім’єю та внуками їду на прекрасне озеро Світязь.
Андрій Герасимчук, джерело Слово Волині
