Головна Новини Нововолинська Прийняли переселенців як рідних

Прийняли переселенців як рідних

104
0

У гостях добре, а вдома краще – ця народна приказка влучно передає настрій жителів Криму, Луганської та Донецької областей, які змушені були залишити свої домівки і шукати притулку в нашому краї. Поки півострів під самопроголошеною проросійською владою, а на Сході тривають збройні сутички, люди адаптуються до нового життя.

Розраховують на допомогу соціальних партнерів – громадських організацій «Територія бізнесу» та «Волинські перспективи» — і в Нововолинському міському центрі зайнятості. Понад те, щоб ознайомити прибулих із шахтарським містом, тут організовували для них екскурсії, показували, де розташовані підприємства, які пропонують роботу.

— Колись із Донбасу до нас приїхало багато людей будувати шахти, – уточнив керівник міської служби зайнятості Ігор Кантор. – Тепер у них шукають притулку родичі, які досі жили на Сході. На початку переселенців влаштовує будь–яка зарплата. Вони погоджуються як на вакансії, що відповідають їхньому фахові, так і на робітничі. Приміром, у відділенні «Ощадбанку» це касир, у готелі «SIS» – бармени, у лікарні – бухгалтер, у ТзОВ «Кроноспан УА» – менеджер та інженер, на підприємстві з іноземними інвестиціями «Хан–Електробау» та Нововолинській швейній фабриці – робітники.

— Людям треба допомагати у скруті, – не сумнівається директор швейної фабрики Галина Максимець. – Наш колектив сердечно прийняв Альону Супрун (на фото) та Ірину Ростенко. Гуртом уболіваємо за них, підтримуємо, як тільки можемо.

Альоні лише вісімнадцять. На Волинь вона потрапила завдяки доброчинній релігійній організації. Живе у сиротинці. Дівчина старається не відставати від досвідчених швачок, але в майбутньому хоче здобути іншу професію — збирається навчатися на перукаря саме в Нововолинську. Тим часом інша молода донеччанка хоч і змогла адаптуватися на новому місці, попри небезпеку, все-таки повернулася додому.

Ольга Арсеньєва успішно простажувалася в нашому ресторані, – пояснила директор готельно–розважального комплексу «SIS» Олена Мудрик. – Її прийняли на роботу офіціанткою. Однак дівчина вирішила поїхати назад, щоб закінчити навчання у виші.

Навіть якщо вдається знайти роботу, підшукати житло, влаштувати дітей у школу чи дитсадок, тривога не полишає тих, хто залишив обжиті квартири і майже все майно у зоні збройного конфлікту. Люди мають надію повернутися, але коли там стихнуть «Гради» і запанує спокій, сьогодні ніхто не береться прогнозувати.

За словами директора департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Оксани Гобод, на середину листопада в нашій області зареєстровано 112 родин із АРК та майже 700 — із Донбасу. Загалом до нас прибуло більш як 1600 громадян. Щоб допомагати їм із житлом та роботою, створено спеціальний штаб, який координує управління Державної служби з надзвичайних ситуацій. Облаштуватися на новому місці і призвичаїтися на чужині переселенцям допомагають і спеціалісти служби зайнятості, психологи та волонтери.

— До наших фахівців звернулося 384 особи, – розповіла директор обласного центру зайнятості Раїса Кучмук. – Це переважно жінки віком 30–34 роки, які орієнтуються на заробітну плату 2,5 тисячі гривень і 5–денний робочий тиждень, погоджуються працювати навіть тимчасово. Наразі 127 вимушених переселенців отримали статус безробітних. Усіх їх залучаємо до навчання, перенавчання, участі у громадських та тимчасових роботах. Працевлаштувати вдалося 95 людей.

Олену Шарандіну та Юлію Оксюту війна вигнала з рідних домівок. Обидві із сім’ями опинилися у Володимирі–Волинському. З роботою їм пощастило: за направленням міськрайонного центру зайнятості влаштувалися листоношами.

— У нашому жіночому колективі всі співчувають новим колегам, які розповідали про свою біду, – каже начальник відділення зв’язку «Укрпошти» Людмила Туруцька. – Вдома залишатися вже не могли, бо через обстріли в будинках вибито всі вікна. Ходити вулицями стало небезпечно.

Керівник спершу побоювалася, як справлятимуться новачки зі своїми обов’язками. Хоча Олена Шарандіна й працювала у себе в Лисичанську поштаркою, але тут, у Володимирі–Волинському, доводилося вивчати місто, розташування вулиць і будинків. Бар’єри, зокрема й мовний, якого спершу побоювалися жінки, насправді швидко вдалося подолати.

Освоїлися у педагогічному колективі Володимир–Волинської школи–інтернату Юлія Семко, яка працює тренером із боксу, та Наталія Хомюк, котра погодилася на вакансію вихователя. Обидві винаймають житло.

— Людям, які пережили страх за своє життя і своїх рідних, залишилися без роботи і даху над головою, які не мають впевненості у завтрашньому дні, потрібна особлива підтримка, – переконана директор Володимир–Волинського міськрайонного центру зайнятості Наталія Уколова. – Тому запросили психологів, щоб проводили тренінги не тільки для вимушених переселенців, учасників Революції гідності, мобілізованих вояків, їхніх рідних, а й для працедавців.

На думку тренера ГО «Територія бізнесу» доцента кафедри загальної і соціальної психології Оксани Соловей, саме керівники підприємств мають підтримати тих, хто пережив емоційні потрясіння, зазнав душевних і фізичних травм, аби вони відчули себе людьми, гідними поваги, повернути їм упевненість у своїх силах. Щоб навчитися допомагати їм адаптуватися у колективах, на тренінг у міськрайонному центрі зайнятості зібралося майже два десятки представників володимир–волинських працедавців.

Валентина Блінова

Джерело: volyn.com.ua



Реклама у Нововолинську