Ще два роки тому горів Майдан, бійці з дерев”яними щитами йшли під кулі найманців президента-вбивці. Кров пролилася рікою і душі бійців-майданівців, яких не обминула ворожа куля, полетіли в рай, формуючи Святу Небесну Сотню.
Ридала вся Україна; у містах почали зводити пам”ятники та стели героям, які здобули нам свободу, віддавши за це найцініше, що у них було – свої життя. Люди приходили вшановували їхню пам”ять, різні політики покладали вінки та говорили пламенні слова. Но прийшов час – і тепер це місце стало занедбаним, і від частини всіма забутим.
На асфальті – залишки розплавлених лампадок, старий вінок, про заміну якого забули і влада міста, і найщиріші “патріоти”. Раніше моя мама казала: “Караще б про живих дбали так, як вони це роблять із мертвими”. До цього часу багато мені було не зрозуміло в її словах, але згодом я зрозуміла, що і про мертвих з часом почали всі забувати, і про який тоді патріотизм може йти мова, якщо він розходиться не більш, як за межі кухні?
подруга Надія, Цивільний Корпус “Азов” м. Нововолинська
Фото зроблене з занедбаної стелс Небесній Сотні
