“Євген Лузан Провідний аналітик CAT-UA Курська операція вперше за рік наблизила українців до паритету в настроях. Але є нюанси 22 вересня, 10:42 Поділитися: Центральною темою минулого місяця став несподіваний наступ на Курщину, що спричинив сплеск позитиву в соціальних мережах українців. До 7 серпня негатив ще утримував лідерські позиції. Генштаб у своїх щоденних зведеннях та окремі військові привертали увагу до складної ситуації на Покровському напрямку. Частково”, — повідомляє: ua.news
Центральною темою минулого місяця став несподіваний наступ на Курщину, що спричинив сплеск позитиву в соціальних мережах українців.
До 7 серпня негатив ще утримував лідерські позиції. Генштаб у своїх щоденних зведеннях та окремі військові привертали увагу до складної ситуації на Покровському напрямку. Частково СБУ каналізувала гнів на паліїв авто військових, висвітлюючи їх затримання у своїх соцмережах. Стабільним фоном були новини про обстріли прифронтових Сходу, Півдня та прикордоння Півночі. Нову порцію критики влади викликали оприлюднені відомствами (МОЗ та Мінветеранів) результати тендерів на відбудову Охматдиту та будівництво військового цвинтаря, щодо переможців яких виникали запитання з боку розслідувачів на кшталт Наших грошей. Індекс настроїв соцмереж тримався в межах від’ємних значень: так, 2 серпня він опустився до -27 відсоткових пунктів.
Частково ситуацію в інфопросторі амортизував визначний позитив — отримання F-16, підтверджене офіційно Володимиром Зеленським у День Повітряних сил ЗСУ (3 серпня). Наступного дня — 4 серпня — значення Індексу становило -6 відсоткових пунктів. Увагу до теми F-16 досі підживлювали різні військові експерти, аналізуючи спроможності переданих винищувачів. Комунікація Зеленського, для якого звично відкладати важливі радісні новини до того моменту, коли він їх може офіційно підтвердити, тут мала суттєвий успіх. Додатково позитив підсилювали й новини про удари по об’єктах ворога, зокрема аеродрому Морозовськ та підводному човну Ростов-на-Дону.
Курська операція не миттєво викликала домінування позитиву: в перший день наступу, коли про нього було відомо ще тільки на рівні чуток, Індекс настроїв становив -9 пунктів. Першими про прорив кордону сповістили російські джерела (Міноборони РФ, Z-блогери). Їхні настрої були суперечливими: йшлося то про успіхи в зачистці прикордоння, то про паніку і втечу з позицій.
Однак вже наступного дня тема Курщини очолила порядок денний. Сили оборони зайшли до Суджі й спричинили хвилю народного креативу з мемами на кшталт відкриття там Укрпошти (заява від гендиректора Ігоря Смілянського), запуску мовлення «Суспільне Курськ» тощо. Ще один чинник високого оптимізму — захоплення в полон російських строковиків та «кадирівців». Новинними ресурсами ширилися записані військовими заклики полонених обміняти їх на «азовців». Це вивело на якісно новий рівень сподівання, що Україна поверне утримуваних уже понад 2 роки військових. Окремі «видовищні» інфоприводи — захоплення одразу 102 полонених, ефектне знищення російської колони під Рильськом тощо.
Надії на смерть топ-пропагандиста РФ Євгенія Поддубного, підживлювані заявами російських блогерів і навіть депутата Держдуми, виявилися марними. Втім, це не надто розчарувало українців, що продовжили стежити за подіями на Курщині. Протягом 7−10 серпня значення Індексу були в діапазоні 23−31 пунктів. Лише 11 серпня чергова повітряна атака України ненадовго відволікає від цих подій (значення Індексу — 10 пунктів).
Українська влада і військове командування спершу всіляко уникали офіційних коментарів. Заяв російської пропаганди, жартів, а також прихильної реакції партнерів (США, Німеччини тощо) виявилося достатньо для підігріву та утримання уваги до курської тематики. Ба більше, варто відзначити черговий зсув «червоних ліній» в умах (чи принаймні в устах) західного істеблішменту. Серед іншого, яскравим адвокатом зняття всіх обмежень щодо атак по РФ виступив Борис Джонсон.
Відмінністю від торішнього наступу Сил оборони стали не лише помітні територіальні здобутки — видання The Economist констатувало взяття території за 2 доби більшої, ніж у 2023 році – а й особливості комунікації. Якщо раніше влада жваво анонсувала майбутні операції та висловлювала амбітні бажання (згадати хоча б позаторішню обіцянку Михайла Подоляка вийти в прямий ефір з української Ялти), то відкриття нового театру воєнних дій на Курщині перевернуло шахову дошку. Як потім написали The Economist, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський до останнього тримав задум операції в таємниці й від західних союзників, і від оточення президента. Вочевидь, українське керівництво вивчило уроки попередніх комунікаційних хиб, що зрештою давалися взнаки й на фронті.
Новини з Курського напрямку підсилюються й іншими важливими позитивами — як-от перше збиття гелікоптера FPV-дроном. На другий план відходить традиційний негатив: користувачі не зважають на критику влади з боку опозиційних політиків і лідерів думок, сама влада не провокує свіжих скандалів. Хіба що вряди-годи правоохоронці повідомляють про затримання паліїв авто чи іншого штибу колаборантів.
Додатковий чинник уваги до Курщини — доступ журналістів до нової зони бойових дій. Свої репортажі випустили ТСН, Громадське, Суспільне, RAI, CNN тощо. Завдяки роботі медіа — нарівні з відео самих військових — вдалося показати й цивільну картину подій: мешканці радо зустрічали військових (або щонайменше не скаржилися на них), приймали від Сил оборони та волонтерів гуманітарну допомогу. Також жалілися, що російська влада їх кинула напризволяще, не попередивши завчасно про плани українського наступу. Це створило разючий контраст із подіями понад дворічної давнини — зґвалтуваннями, катуваннями та вбивствами з боку росіян в Бучі, Маріуполі тощо. Дехто з цивільних курян навіть спілкувався місцевим варіантом української мови. На це добре накладалися й історичні екскурси від знавців минулого — про те, що це раніше були етнічно українські землі.
Шкідливих наголосів на прагненні анексувати території РФ вдалось уникнути. Заява речника МЗС Георгія Тихого миттєво загасила подібні наративи. Влада і експерти транслювали дещо інші цілі операції – від торгу захопленими територіями в обмін на власні окуповані (і навіть обміну ще не захопленої Курської АЕС на окуповану Запорізьку) до намагання захистити власне прикордоння від інтенсивних обстрілів. Цей тренд на зменшення загрозливості подібних атак відзначала місцева влада, проте в загальному контексті Курської офензиви це не привернуло істотної уваги. Пізніше оборонну мету наступу підкреслював і Володимир Зеленський. Зрештою, йшлося йому і про превентивні заходи задля уникнення окупації півночі України.
Хай там як, а позитивний тренд, заданий Курщиною, протривав лише до середини місяця. Тема органічно «приїлася» читачам за браком гучних новин — натомість повернулася тривога щодо можливої втрати Покровська, до якого лишалося вже близько 10 кілометрів. Цю емоцію, серед іншого, підживлювали регулярні оновлення мапи боїв від DeepState та заяви місцевих адміністрацій про евакуацію й довгі комендантські години. Зрештою й з Курщини також долинали військові некрологи, нагадуючи про ціну, сплачену за такі операції.
Повернулась активна критика влади, зокрема лунали звинувачення з боку опозиції, що влада затягує ухвалення законопроєкту про заборону російської церкви (16 серпня вперше за багато днів Індекс опустився до -6 пунктів, за два дні досягає пікових -18 пунктів). Заборона УПЦ МП, зрештою, пройшла через Верховну Раду (269 голосів «за») та набула фреймінгу історичності, проте не зупинила невдоволення владою з інших приводів.
Курській операції критики влади (опозиція, прихильні до неї пересічні громадяни, навіть іноземні аналітики на кшталт часто цитованого в медіа Юліана Рьопке) закидали не тільки інформаційне, а й фізичне відволікання від решти напрямків. Мовляв, задіяні там засоби потрібні насамперед для оборони сходу України. А цивільні мешканці Курської області не заслуговують гуманного до них ставлення і пропозицій евакуюватися в безпечні райони — бо росіяни не демонстрували аналогічної поведінки в лютому 2022 року. До подібних настроїв помітно докладається й роспропаганда, намагаючись переконати в непотрібності Курської операції та занадто високих втратах України.
Серія повідомлень про успішні атаки на російські тили — аеродроми «Саваслейка» та «Маринівка», С-300 та нафтобаза в Ростовській області, порт «Кавказ» — на короткий час допомагає нейтралізувати песимізм. 21 серпня був паритет між позитивом і негативом: значення Індексу становило 0 пунктів. Згодом відіграє свою роль «святковий» позитив — на День прапора та День незалежності відповідно (39−40 пунктів). Якщо перше свято привертає увагу майже винятково саме по собі як вагомий позитив, то на друге припало ще два радісні інфоприводи — довгоочікуваний обмін полоненими (115 на 115) і заява Зеленського про успішно випробувану новітню ракету-дрон «Паляниця». Знову влада — як і у випадку з підтвердженням передачі F-16 — «підігнала» досягнуті заздалегідь успіхи під свята, що досить ефективно спрацювало як комунікаційний хід.
Та подібні успіхи звели нанівець нові «зашквари» політиків: втеча за кордон нардепа-прихильника УПЦ МП Артема Дмитрука та заява президента про Олега Татарова, який нібито вбивав у Києві чеченців на початку гарячої фази війни. Перше обурило соцмережі демонстративною безкарністю і запізнілою позицією правоохоронців, які лише після втечі оголосили парламентаря в розшук, що сприймалось як злий умисел. Друге стало предметом кпинів на адресу одіозного заступника голови ОП, позаяк скидалось на непереконливе виправдання президентом перебування підозрюваного в корупції чиновника на своїй посаді.
Останній тиждень серпня закінчився на песимістичній ноті: Росія здійснила нову масовану атаку, застосувавши рекордні 236 ракет і дронів, що призвело до нових тривалих блекаутів. 26 серпня (в день атаки) антирекордом місяця стало значення Індексу на рівні -59 пунктів.
В наступні дні додалися трагічні новини про ракетні удари по Кривому Рогу (27 серпня: -26 пунктів) та Харкову (30 серпня: -37 пунктів). Але зберігався і шлейф обговорення атаки 26 серпня — передусім через катастрофу винищувача F-16 із загибеллю пілота Олексія Меся («Moonfish»). Ці події додатково спровокували сварки між військовими та політиками, зокрема між командуванням Повітряних Сил ЗСУ та Мар’яною Безуглою, що стала звинувачувати військових у приховуванні інформації, що винищувач міг потрапити під дружній вогонь. Зрештою ця інфокриза закінчилася звільненням Володимиром Зеленським командувача ПС ЗСУ Миколи Олещука. Але цим вчинком влада породила міркування про те, що керівництво держави тепер ухвалює рішення на основі неконструктивної критики в соцмережах.
Ейфорія щодо відкриття Курського фронту виявилася довгою, але не протрималася до кінця місяця. Увага до складних напрямків (Покровський, Торецький) нагадує про проблеми зі стримуванням наступу РФ і ймовірність окупації територій, підштовхує до закликів більше допомагати армії. Серія ракетних атак наприкінці серпня повертає відчуття постійної загрози з боку росіян навіть глибоко в тилу.
Однак наступ на Курщині допоміг позбавити українське суспільство відчуття «вічної поразки», показавши, що й нині, завдяки асиметричним крокам, можна перемагати. Україна змогла перехопити до певної міри ініціативу у воєнній комунікації, дезорієнтувавши та деморалізувавши ворога грамотною інформаційною політикою. Історія з Курщиною була вдало насичена низкою деталей — не лише про сам перебіг або цілі операції, а й про життя на захоплених територіях, настрої місцевого населення, роботу там журналістів, захоплених у полон військових. Зрештою, методом «салямі» (тобто через послідовність дрібних кроків, зокрема в комунікації) вона довела партнерам нікчемність риторики Кремля про ймовірність ядерної ескалації в разі нападу на його території.
Надалі змінити емоційний баланс, що зазвичай занурений у глибокий негатив, допоможуть лише нові повороти на кшталт Курської операції. Дедалі більше в контексті довгої війни наголосу на внутрішніх проблемах (мобілізація, оборонно-промисловий комплекс, корупція, економіка тощо), які потребують вирішення. Заразом — відключення світла.
Наприкінці 2022 року, попри блекаути, з настроями українців резонувало гасло Зеленського «Зі світлом чи без вас? Без вас». Надію на краще допомагала тримати емоційна віра в перемогу та кордони 1991 року.
Два роки по тому бути переконаним, що країна вистоїть, попри новий колапс енергетики та ще більші руйнування з людськими втратами, за відсутності розуміння більшістю стратегії війни на довгій дистанції, — це вже виклик.
