Джерело: www.volynpost.com
Про це Суспільному розповіла староста Новомосирського старостинського округу Наталія Гоголюк.
З її слів, чисельність населення почалася зменшуватись, відколи люди почали втрачати роботу. Село віддалене, автобусного маршрутного сполучення тут немає.
55-річний Володимир Йонко повернувся разом з дружиною до рідного села. Тут збудував хату, має господарство, сад з вишнями, грушами та яблуками, а також невеличку пасіку.
“Це далеко вважають люди. Як під Києвом, то недалеко 100 км, а тут 50 від Ковеля це вже далеко. Чи люди не можуть жити без гурту? Не знаю. Якось так. Мені тут подобається жити. Ця тиша, краса цього лісу. Щастя любить тишу. Тут все знайома, тут народився”, — каже Володимир Йонко.
Раніше в селі був колгосп, велика ферма, магазин, школа та медпункт, потім в тій школі бібліотека була, бо вона була двоповерхова. А зараз це все приїхало в сусіднє Майдан, каже місцевий житель Володимир Йонко.
У місцевому медпункті, аж до його закриття працювала місцева жителька Леся Кухарик. Жінці 59 років, живе разом із своїм 65-річним чоловіком. Жінка єдина у селі тримає корову. Каже, що можливо її доведеться продати, бо її немає, де випасати.
“Хліб нам в село ніхто не возить. Зв’язок теж поганий, ніякий оператор тут нормальне ловить”, — каже жінка.
Її чоловік Микола, місцевий житель. У селі Діброва народилися його батьки, жили діди.
“Мені дід розказував таке, що ми звідси втікали, худобу везли сюди з Польщі. Казав 2 чи 3 дні з Польщі. Десь після війни, коли ота заворуха. От там колонія була у лісі, там ми жили у хаті”, — говорить чоловік.
Зі слів колишнього місцевого лісівника Миколи Смаля, за Польщі, село Діброва було більшим серед усіх навколишніх сіл, тому тут графиня Марія Подлєвська – М’яновська збудувала школу. Нині у хащах лісу від неї залишилися лише руїни та столітні липи.
Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!
Якщо Ви зауважили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter для того, щоб повідомити про це редакцію
