Чому ворожать саме на Андрія, про українську магію та свята за новим календарем — інтерв’ю з Громовицею Бердник

Громовиця Бердник  — українська письменниця, дослідниця української традиційної культури та народних вірувань, авторка книг Знаки карпатської магії та Заповіт мольфара, що присвячені постаті Михайла Нечая  — його називають останнім карпатським мольфаром.

Коли починається зимовий цикл свят і чому ворожать на свято Андрія, якою є традиційна українська магія та чому в періоди криз та воєн люди частіше вдаються до магічного мислення, Громовиця Бердник розповідає у інтерв’ю NV.

— 30 листопада в Україні відзначатимуть свято Андрія — одне зі свят, яке відкриває зимовий цикл. Цей день відомий тим, що жінки традиційно займаються ворожіннями для того, аби дізнатися, коли зустрінуть своє кохання. Чому це відбувається саме на Андрія?

— Насправді ворожильний цикл зимових свят відкриває день Катерини, який зараз ми відзначаємо 24 листопада. Саме з Катерини починалися зимові вечорниці, попри те, що тривав піст. Але ж на вечорниці сходилися не лише щоб веселитися, а, в першу чергу, для того, щоб спільно прясти, шити, ну й звісно знайомитися одне з одним, придивлятися до потенційних супутників і супутниць життя. Та ворожити, чи буде рік вдалим для заміжжя.

Також в народі цей день називали «святом жіночої долі»: на Катерини дівчата варили для Долі кашу, і закликали її на вечерю. Виходячи з народної назви, сучасні рідновіри вважають, що цього дня наші предки вшановували богиню Долю. А вже християни наклали на цей день образ святої Катерини, який теж є неоднозначним. І зараз символом свята є веретено, бо ж богиня Доля пряде долю кожної людини.

А вже на Андрія — ворожили. Але якщо на Катерини ворожіння було інтимним, домашнім, бо ж розмова з Долею справа непроста, то андріївські ворожіння були швидше «вечорницькою розвагою», бо зазвичай вони відбувалися у гурті. Я б навіть сказала, це була така форма флірту: дівчата ворожили, а хлопцям кортіло дізнатися, кого з них та чи інша дівчина загадала.

Фото: Lena Ivashkina / Gromovytsia Berdnyk via facebook

— Чим саме був важливим для наших предків весь цикл зимових свят? Чому цим святам приділяли багато уваги, на що звертали увагу особливу?

— Період зимового сонцестояння, коли народжується молоде Сонце і рік повертає на весну, в усіх народів Північної півкулі був священним часом, коли можна було запитати у Вищих і у Володарів Долі про свою долю. Вважалося, що в ці зимові дні Небо відкривається і чує нас, світи зближуються, боги і духи приходять між людей, і можна до них донести свої сподівання і надії.

З течією часу, під впливом християнства традиції зимових Святок і ворожильні періоди розтягнулися від свята Введення до Водохреща 6 січня. Введення і сьогодні, наприклад, у карпатських мольфарів вважається особливим днем, коли варто починати будь яку магічну роботу.

Зараз ритуальний цикл більше зберігся на Різдвяні Святки — коляда, маланки, всі ці ритуальні переберії і христославні пісні, які насправді мають витоки у глибокій давнині, значно древнішій за монотеїстичні релігії.

Ворожильні практики ж більше застосовують на Андрія. Чому так? Мені здається, коли церква почала боротися з народними звичаями, це був один зі способів зберегти традицію, перетворити древню розмову з Долею на юнацьку розвагу, так само, як і Маланка  — з важливого ритуалу, присвяченого плодючості й очищенню обійстя від зла й нечисті, перетворилася про людське око на веселу переберію, попри те зберігши у багатьох місцях свій сакральний сенс.

— Як часто наші предки зверталися до магії, і в яких аспектах вона їм допомагала? І яка вона взагалі — українська магія, як би ви її охарактеризували?

— Для наших предків буденне й сакральне не мало чіткого поділу. Вони перепліталися і співіснували, і магія пронизувала всі аспекти життя. Українська магія — це, перш за все, усвідомлення і відчуття, що все суще пов’язано між собою, тому в замовляннях ворожка або знахар кличе на допомогу стихії, сили природи, зорю-зоряницю. Але також і святих покровителів. Саме тому дівчата вірять, що випадково підслухана сусідська розмова може віщувати їхню долю. І зараз у певні дні ми намагаємося дізнатися щось про себе з допомогою старовинних способів.

— Протягом останніх років відбувається зростання інтересу українців до наших традиційних свят, зокрема і зимових. Це і повернення колядників та щедрувальників, і дідухи, які тепер продають на різдвяних маркетах на будь-який смак, і відхід від фігури Діда Мороза та Снігурки до Святого Миколая, і багато іншого… Чи легко, на вашу думку, дається нам це повернення? І чи вдається воно?

— Все-таки я б хотіла заступитися за Діда Мороза. Насправді, це не радянський персонаж, і він не винен, що радянська пропаганда використала образ — як і багато іншого. Дід Мороз став приходити з подарунками на межі ХІХ-ХХ ст, коли набрали популярності дитячі різдвяно-новорічні свята. У вірші Олександра Олеся На Різдво горить ялинка… згадується Дід Мороз, який приносить дарунки. Святий Миколай приносив і приносить подарунки в деяких країнах Європи, в католицькому світі, і з Галичини, яка була в складі Австро-Угорської імперії й Польщі. Ця традиція розповсюдилася і на решту України, вже значно пізніше.

Фото: Мирослава Павлик / Gromovytsya Berdnyk via Facebook

Але далеко не у всіх країнах Європи подарунки розносить Миколай. Багато де є міфологічні істоти, які закорінені в дохристиянські часи. Тоді вони не були дарувальниками, бо це зимові хтонічні персонажі, але їх зберегла народна пам’ять і з часом перетворила на дарувальників. От і Дід Мороз — це такий собі казковий персонаж, на кшталт італійської феї Бефани. У древності він був уособленням зими і холоду, якого запрошували на кутю, як і інших хтонічних істот, щоб задобрити.

Як на мене, немає нічого поганого в такому персонажі, і не треба з ним воювати. А якщо сім’я живе не у християнській традиції? Або взагалі атеїсти? Хто буде приносити їхнім дітям подарунки? Адже їм потрібна казка, тож і чарівний дарувальник на Новий рік теж потрібен. Тим паче день святого Миколая за новоюліанським календарем ми святкуємо задовго до Нового року.

Але повертаючись до питання — таке повернення до традицій, це в першу чергу, можливість краще і глибше зрозуміти себе через традицію. Хоча для багатьох це данина моді та прикольний вайб. Але для когось і реальне прагнення знайти свої корені, себе. Це правильно і важливо. Бо сакральна традиція — це така ж частина ідентичності, як мова і нескаламучена історія.

— Коли йдеться про перехід на новоюліанський календар, часто використровують вислів «Україна перейшла на новий календар». Проте насправді, наскільки я розумію, ми навпаки повертаємося до своїх традицій, адже дати церковних свят тепер збігаються з датами світських свят наших предків. Розкажіть, чому це важливо?

— Календар у будь якому разі придумали люди, щоб впорядкувати своє життя. Час іде, ритми міняються, і календар треба узгоджувати з природою, а не навпаки. Ми не повернулися. Це церковний юліанський календар відстає на 13 днів від звичайного, за яким усі живуть. І коли церква перейшла на новоюліанський календар, церковні свята збіглися зі календарем, за яким живе увесь світ і, відповідно, святкуються світські свята. Також церковні свята збіглися з природними ритмами язичницьких свят, що теж важливо.

Тепер ми Різдво святкуємо в ті самі дні, коли запалюються вогні Йоля-Коляди, знаменуючи народження нового Сонця, а Стрітення — 2 лютого, коли і європейські язичники святкують Імбольк, або пробудження Богині, день, коли зустрічаються весна з зимою.

— Що таке Колесо Року і як свята, які належать до нього, перегукуються з українськими традиціями та святами?

— Колесо Року — у сучасній язичницькій традиції це вісім свят або «саббатів»: два сонцестояння, два рівнодення, які символізують зміну пір року, і чотири проміжні точки. По суті, це компіляція європейських народних традицій і дохристиянських свят народів Європи. Саббатами їх називають на честь шабашів відьом у Середньовіччі. Сучасні язичники вважають, що середньовічні відьми, з якими воювала інквізиція, це насправді послідовники «старої віри».

Але всі ці свята перегукуються з українськими. Йоль, зимове сонцестояння — це Коляда, народження Сонця. 12 священних ночей Йоля — це наші Святки. Імбольк — Стрітення або «Громниця». Остара, весняне рівнодення — це Великдень, власне і зараз у германських мовах так називається це свято. Літа, літнє сонцестояння — Купайло. Ламмас, перше свято врожаю — Маковій. Мабон, осіннє рівнодення, другий урожай — Весілля Свічки. Савань, або більш поширена назва Самайн, він же Геловін, ніч Духів — «Діди».

Втрачений відповідник свята Бельтайн — свято вогнів, у європейській народній традиції Вальпургієва ніч, відьомська ніч. Можливо, це пов’язано з тим, що свято має яскраву еротичну символіку, і з ним боролися завзятіше, а, можливо, його обрядовість поступово розпливлася по кількох інших святах. Адже є народні традиції, пов’язані з днем святого Юрія — в Карпатах досі молоді юнаки палять в цю ніч багаття на вершинах гір. Або ж водіння куста чи «коструб», народні ігри, приурочені до Трійці — Зелених свят, які мають еротичну символіку.

— У себе на Фейсбук-сторінці ви писали пост, присвячений Геловіну, або ж переддню всіх святих, та перерахували назви для цієї ночі. Та зазначили, що не варто використовувати назву Велесова ніч, бо це — російський новотвір, придуманий на початку 2000-х. Чи є інші приклади таких запозичень у назвах, які ми весь час використовували нібито як «народні», а насправді це були штучно створені Росією новотвори?

— Насправді й у європейському язичництві чимало слів — це новотвори. Наприклад, назва осіннього рівнодення — Мабон — це термін, придуманий, якщо не помиляюся, на початку 1970-х років, коли остаточно сформувалася традиція вікки. У новотворах немає нічого поганого, якщо ми знаємо, хто їх створив і з якою метою. Проблема в тому, що поступово термін-новотвір подається вже як «предківська традиція», і це вводить в оману.

Фото: Lena Ivashkina / Gromovytsya Berdnyk via Facebook

Коли я у 2005 році працювала над першою редакцією своєї книги Знаки карпатської магії і шукала енциклопедичні джерела, зіткнулася з тим, що в Росії видавалося чимало збірок «славянской мифологии», але практично вся інформація там базувалася на українському і білоруському фольклорі.

Разом з тим, було повно квазі-наукової літератури, присвяченої «родным богам». Я підозрюю, що чимало інформації, яку використовують наші рідновіри, насправді походить з Росії. Але наразі я б не стала аналізувати це. Натомість пораджу тим, хто хоче зрозуміти більше про вірування предків, читати достовірні джерела, народні перекази і самостійно робити висновки.

— Людям завжди властиве магічне мислення, проте у складні часи, як-от часи війни, часто бажання знайти відповіді на ті або інші питання за допомогою езотерики, магії посилюється. Чому так?

— Нам важливо розуміти і бачити своє майбутнє, щоб мати опору для життя. Війна — це зовнішній чинник, на який ми не можемо вплинути, який підриває впевненість у майбутньому. Наразі наш обрій планування дуже вузький. Навіть якщо ми намагаємося щось планувати, об’єктивна реальність вривається ракетним ударом або блекаутом, і свідомість намагається впоратися зі стресом.

Постійно маючи справу з магічним мисленням в контексті своєї роботи, я можу сказати, що в нашій ситуації воно може стати важливою точкою опори.

Згадую, як у перший місяць повномасштабної війни, коли битва йшла на околицях Києва, я сиділа вдома на лівому березі й щовечора робила своєрідні «кола сили» в групі в одній із соцмереж. Ми візуалізували Україну в межах 1991 року, і як над нею формується сяючий захисний купол. Ми формували цей купол над Києвом. А потім бачили у соцмережах фото хмар, подібних на янгольські крила, читали в новинах про Привида Києва і те як Змієві вали зупинили росіян. Це магічне мислення? Безумовно. І тоді воно було у всіх. Чи було воно шкідливим? Звісно, що ні. Тоді багатьом тільки ця віра у втручання Вищих врятувала психіку.

Але важливо при цьому не втрачати зв’язок з реальністю. Проте це вже інша розмова.

— Чи пов’язана з цим нова хвиля популярності різноманітних магів, астрологів, тарологів, цілителів у інтернеті? Чи це — це така відповідь на цей запит суспільства шукати відповідей на свої питання за допомогою магії у складні часи?

— Безумовно. У стресовій ситуації люди намагаються отримати відповіді за допомогою магії, якщо не отримують їх від реального життя.

— Зараз у мережі є багато різнопланового контенту, побудованого навколо езотеричних та магічних практик: відьми, які на прямих трансляціях розкидають карти Таро та коментують політичні й економічні питання, духовні провідники, які за гроші навчать, як нарешті «знайти себе» та свій шлях у житті. Звідки це, чому його так багато і на яку аудиторію воно розраховано?

— Це завжди було, в усі часи. Тільки раніше не було соцмереж, де зараз кожен може висловити свої думки або щось запропонувати.

Я скептично ставлюся до коментування з допомогою мантичних інструментів у прямому ефірі. Хоча б тому, що для того, аби вірно побачити і прокоментувати ситуацію на картах, треба мати «ввідну інформацію». Малоймовірно, що інстаграмній відьмі шлють доповідні записки з Кабінету Міністрів. Безумовно, якісь поверхові загальні моменти побачити можна, але будь-яка людина, яка займається Таро, знає, що кожна карта має цілий спектр значень. Щоб чітко прокоментувати ситуацію, треба розуміти, куди дивитися.

Фото: Мирослава Павлик / Gromovytsia Berdnyk via Facebook

Звісно, є окремі майстри, які вловлюють інформаційний потік і зчитують цілісну картинку ситуації. Але майстер такого рівня навряд чи стане коментувати в прямих трансляціях. Те ж саме з духовними провідниками. Будь-який справжній провідник знає, що ніхто за людину її власний шлях не пройде, її життя не проживе, тож можна тільки навчити її працювати над собою.

Це все розраховано на лінивців, яким хочеться, щоб хтось за них вирішив їхні проблеми і показав шлях по пунктах. Або ж просто на довірливих підписників. Перепрошую за відвертість.

— Що найбільше дивує вас особисто в усьому цьому різноманітті сьогодні?

— Мене давно вже нічого не дивує в езотеричному середовищі, і взагалі я стара і цинічна, а роки війни зробили мене ще старшою — рік за два — і цинічнішою. Але один фактор таки є, саме тому що я сама багато років займаюся езотеричними справами. Дивує, що люди наважуються брати на себе сміливість бути провідниками і відьмами, публічно про це заявляти, не переймаючись, що згори й прилетіти може — як мінімум, за самозванство. А як максимум, за зламані й зіпсовані життя тих людей, які їм довіряться. Бо серед усього цього контенту, я переконана, одиниці є справжніми майстрами.

— У мережі також можна знайти і курси, школи на будь-який смак: таро, астрологія, складання натальних карт, багато іншого. На вашу думку, чи можна навчитися магії як новому фаху, професії, з нуля, чи це — дар, який або є, або його немає?

 — Композитором або художником можна стати з нуля, чи це — дар? Я переконана, що магія — це мистецтво, до якого треба мати талант і дар, але якого також можна навчитися. Більше треба, цього треба вчитися, тренувати свій «магічний м’яз», розвивати інтуїцію, вміння відчувати, розуміти людей, наслідково-причинні зв’язки між явищами і подіями. Тоді якщо у людини є ще й дар — вона стане справжнім майстром. А якщо немає — ну, серед композиторів теж не кожен — Моцарт.

— А як передавали магічні знання одне одному наші предки?

— Традиція була здебільшого усна. Багато що передавалося по роду, оскільки магічні здібності часто й передаються генетично. Або знаходилися учні, які переймали знання. А от хто навчив тих, перших — це питання, яке іноді не дає мені спокою. Що це було? Накопичення знань впродовж поколінь, які з часом перетворилися на традиції? Чи це було осяяння? Чи якась невідома нам форма передачі знань? Можливо, я напишу про це книгу згодом.

Фото: Lena Ivashkina / Gromovytsya Berdnyk via Facebook

— Наскільки може нашкодити спекулювання на таких темах людям, які перебувають у особливо вразливих станах у зв’язку з війною? Як приклад мені згадуються оголошення у Фейсбуці та Інстаграмі, де нібито екстрасенси пропонують за гроші по фото визначити, чи живий військовий, який зник безвісти, чи ні. Звісно, що близькі такого військового, які перебувають у відчаї, готові будуть віддати будь-які гроші будь-кому, аби дізнатися хоч щось.

— Скажу відверто: я сама належу до тих, до кого приходять іноді з подібними питаннями. Що я можу порадити? Ні, не звертатися до мене. Спитайте насамперед у вашого серця та інтуїції. Насправді, це працює у всіх, тільки не всі прислухаються. Серце і інтуїція вам скаже точніше, ніж будь який екстрасенс, — чи жива людина, яку ви любите.

А тим, хто спекулює на цій темі, я можу сказати тільки одне: якщо ви берете на себе сміливість озвучити людині у вразливому стані інформацію, особливо якщо вона неправдива або й вигадана, то маєте бути готові відповідати. Якщо не зараз, то в момент, коли самі будете у найвразливішому стані.