Тривога за майбутнє дитини через війну. Причини, з яких переселенка лишила сина у львівській лікарні

Страх за майбутнє дитини через війну, фінансові труднощі, пов’язані з нею, і післяпологова депресія – такі причини назвала жінка, яка залишила двомісячного сина в лікарні Львова. Це сталося навесні 2024-го, а вже в листопаді мамі вдалося повернути дитину. Забрати немовля переселенка з Харкова вирішила після того, як звернулася по допомогу психологів.

За словами її адвоката, єдиним шляхом возз’єднання родини було доведення батьківства у суді. У медзакладі хлопчик пробув близько семи місяців, але нині він живе з мамою.

Понад 13 тисяч дітей в Україні отримали статус дитини-сироти чи позбавленої батьківського піклування з початку повномасштабної війни. Це останні дані Національної соціальної сервісної служби. Серед причин – перебування батьків на окупованих територіях, смерть, ув’язнення російськими військовими чи зникнення безвісти.

Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» поспілкувався з фахівцями, які допомагали жінці, про те, як війна впливає на рішення батьків відмовлятися від дітей, як суспільство реагує на такі випадки і що робити, якщо мама чи тато вирішили змінити рішення і повернути немовля у сім’ю.

Передісторія У Львові жінка вперше за п’ять років повернула сина, якого раніше залишила у «Вікні життя», що розташований у місцевому перинатальному центрі, повідомили в медзакладі 27 листопада. Це – спеціально облаштоване місце, де людина може непомітно покласти немовля, якщо вирішила від нього відмовитися. Через тридцять секунд сигналізація сповіщає медсестру про малюка – і персонал забирає його. За відмову від дитини в такий спосіб ані мати, ані батько не несуть кримінальної відповідальності.

Жінка народила хлопчика 8 березня 2024 року у Харкові. Далі разом з сином переїхала до Львова, де, як зазначається у судовій ухвалі, у неї різко змінився психологічний стан.

«З’явилось почуття сильної тривоги за подальше майбутнє дитини, смутку, пов’язаного з військовою агресією РФ, неможливості та невпевненості у можливості фінансово забезпечити дитину всім необхідним, відсутність знань та розуміння перед новими викликами, пов’язаними з вихованням дитини, страх та інші почуття, які впливали на емоційний, фізичний, психологічний та гормональний стан», – йдеться у документі.

1 травня 2024-го жінка залишила дитину без жодних документів у «Вікні життя» комунального підприємства «Львівський обласний клінічний перинатальний центр». Після медичного огляду лікарі встановили, що хлопчик здоровий і йому приблизно два місяці.

Переселенка ж звернулася до фахівців, і після консультації зрозуміла, що у неї – післяпологова депресія, йдеться у судовій ухвалі. Саме це, за словами жінки, підштовхнуло її до необдуманого та емоційного рішення залишити сина.

«Упродовж тижня з дня залишення дитини вона почала відчувати сильне занепокоєння та страх за здоров’я і добробут своєї дитини, відчуття провини за те, що залишила свою дитину, та вирішила виправити наслідки необдуманого та емоційного рішення. Вона зрозуміла, що любить сина та хоче його виховувати, зрозуміла свою помилку», – зазначається у документі.

«Це стосується долі дитини» Через декілька днів після інциденту жінка повернулася у перинатальний центр, щоб забрати сина. «До нашої установи прийшла жінка, яка стверджувала, що вона – мама дитини, і просила повернути малюка. Ми цього зробити не могли, оскільки були вже запущені усі юридичні процеси щодо дитини», – повідомили на сторінці медустанови у соціальній мережі.

Адвокатом жінки у суді був Алім Умероджа. Він представляє благодійний фонд «Рідні», куди за допомогою звернулася переселенка. Ця організація допомагає дітям-сиротам, позбавленим батьківського піклування та ВПО. Фонд надає психологічну, соціальну, освітню підтримки як дітям, так і дорослим, консультує усиновлювачів, батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей. Місія організації – знайти родину для кожної дитини, яка через певні життєві обставини залишилася без батьків.

«Ми виходили з того, що це відповідає інтересам дитини в першу чергу, що будь-яка дитина має право жити і проживати в сім’ї. І біологічна сім’я, якщо є можливість повернути дитину, то це треба реалізовувати», – каже юрист.

Алім Умероджа розповідає, коли медики виявляють малюка у «Вікні життя», вони мають звернутися до органу опіки і поліції. Далі починається процедура з оформлення документів на дитину.

«Ця процедура передбачає декілька етапів: оформлення актового запису, тобто внесення в реєстр, і видача відповідного свідоцтва про народження дитини, оформлення певного статусу дитині, тобто дитина – позбавлена батьківського піклування, і ухвалення рішення про подальшу долю дитини – влаштування в сімейну форму чи відповідний заклад. Ця процедура чітко регламентована щодо строку. У нашому випадку фактично майже строк вже закінчувався, служба вже готова була звернутися і ухвалювати рішення, пов’язане з внесенням акту запису, то ми встигли зупинити цей процес на час розгляду справи», – розповідає адвокат.

За його словами, це – унікальний кейс, оскільки в Україні немає судової практики щодо таких випадків: «Є порядок дій, який має вчинити перинатальний центр і служба органів піклування. І в нашому конкретному випадку не було механізмів правових для повернення, тільки через суд. І суд безпосередньо з тим не стикається кожен день, тому що таких справ достатньо мало з такими обставинами. Із боку суду теж була максимальна оперативна реакція, в межах навантаженості, звичайно, але достатньо оперативно, тобто не як середньостатистична справа розглядалася. В судді теж було розуміння, що це, перш за все, стосується долі дитини. Але, наприклад, деякі речі, пов’язані з процесом доказування, зокрема, проведення експертизи (щодо встановлення родинних зв’язків – ред.), то вони забирали час».

Розгляд справи тривав більш ніж пів року, і суд визнав за жінкою право на дитину. Нині хлопчик живе з мамою. У Львівському перинатальному центрі «Вікно життя» функціонує з 2019 року. У закладі зазначають, що це перший випадок за п’ять років, коли жінка повернула залишену дитину.

Керівництво Львівського обласного клінічного перинатального центру спершу погодилося прокоментувати цю ситуацію Радіо Свобода, а потім без жодних пояснень відмовилося. Мама дитини говорити з журналістами теж не стала.

«Не боятися поговорити про свої тривоги» Ірина Ферко – керівниця департаменту психологічної супервізії благодійного фонду «Рідні», яка має досвід підготовки батьків до народження дитини та усвідомленого батьківства.

За словами психологині, післяпологова депресія – це емоційний розлад, який проявляється після народження дитини. Він пов’язаний з біологічними, соціальними та психологічними змінами. Цей стан може бути не лише в жінок, але й чоловіків, і з’являється через декілька днів після пологів.

«Післяпологова депресія може мати різні форми. Коли вона з’являється і з часом минає, не потребує лікування. Є депресія у складній формі, коли потрібна допомога медична або психотерапевтична (або і та, і та). І є найважча форма – післяпологовий психоз, коли потрібна госпіталізація. Мама, скажімо, виснажується фізично, в неї порушується сон, з’являється розлад харчової поведінки. Також присутня постійна гормональна зміна (період вагітності, народження та післяпологовий період). Додається надмірна тривога, постійне хвилювання. І, знаєте, найбільше – це відчуття стійкого безсилля, спустошення, безнадії», – каже психологиня.

У таких випадках Ферко радить рідним та друзям спостерігати за породіллею, щоб мати можливість її підтримати:

«Допомога може бути на різних рівнях: навіть дати мамі виспатися, взяти турботу по дому чи турботу про дитину тимчасово на себе. Або дати якусь іншу підтримку – виговоритися, виплакатися, наприклад. Тобто, перш за все, розуміти, що депресивний стан може дійти до небезпечного – як для мами, так і для дитини відповідно. Якщо ми бачимо, що цей стан мами далі пригнічується, ускладнюється, то, звісно, я би рекомендувала не ігнорувати, а звернутися до спеціалістів медичної або психологічної сфери, які за потреби скерують до профільних фахівців».

За словами психологині, матері і до початку повномасштабної війни залишали дітей у «Вікні життя». Але війна, окупація, евакуація безпосередньо можуть підсилювати такі рішення.

«Кризовим моментом може бути як вагітність, так і народження дитини, так і відсутність батька з різних причин, наприклад, участь у бойових діях, безвісти зниклого або ж відмова тата від участі в житті дитини. Факторів насправді може бути безліч. І ми говоримо не тільки про втрату фізичну, ми можемо говорити про втрату звичного середовища, наприклад, молоді сім’ї їдуть, батьки залишаються на окупованих територіях. Це може бути втрата роботи або навіть те, що людина переїжджає в новий регіон. Це для неї – теж певний виклик, невідомість, як почати життя заново. Звісно, це постійна тривога, страх за себе, дитину і за те, що буде далі», – розповідає Ферко.

Психологиня каже, потрібно проводити більше інформаційних кампаній, щоб суспільство не стигматизувало батьків, а мамам і татам радить, до прикладу, проходити підготовчі курси, щоб знати, зокрема, і про такий стан, як післяпологова депресія.

«У нас відсутня культура підтримки в суспільстві, адже в головах людей закарбувалося таке сприйняття, що якщо ти народила і віддала дитину, це ти – не просто погана мати, ти – жахлива мати, ти – не мати. І ось така зневажливість та осудження, відбувається вигнання «зі зграї» – з позиції, що нас багато і нам легше засудити людину, ніж поставитись з розумінням, беручи до уваги обставини її життя, наприклад. Важливо спробувати зрозуміти, що призвело до цього рішення, можливо, в якийсь момент жінка була у розпачі, вона подумала, що хтось інший зможе допомогти дитині більше. І якщо ми будемо дивитися на проблему під таким кутом, то ми матимемо більше шансів на те, аби допомогти матерям впоратися із сумнівами у власній здатності дбати про власних дітей та знайти інші шляхи вирішення проблем», – наголошує психологиня.