«Для кримських татар це означає загибель народу»: Джемілєв про деокупацію Криму та визнання геноциду

Чеський сенат 18 грудня 2024 проголосував за резолюцію, яка офіційно визнанає депортацію кримських татар 1944 року актом геноциду. За це рішення проголосували 70 з 74 зареєстрованих сенаторів. Чехія стала сьомою країною, яка визнала це після України, Канади, Польщі та країн Балтії.

Під час голосування у залі були присутні лідери кримських татар, зокрема Мустафа Джемілєв, який особисто подякував чеським сенаторам за підтримку та визнання геноциду. Радіо Свобода поговорило із Джемілєвим про важливість рішення чеського парламенту та перспективи деокупації Криму.

– Наскільки важливим було це рішення чеського сенату для кримських татар, які нині є під російською окупацією в Криму й для пам’яті тих, хто був депортований у 1944-му році?

– Це дійсно дуже важлива подія, особливо для кримських татар, які зараз під окупацією. Це для них моральна підтримка. Ну й в той самий час це моральна підтримка й для України, яка зараз у стані війни з нашим не дуже добрим сусідом.

Сьогодні є вже сьома країна, яка визнала геноцид кримських татар. Почалося, звичайно, це визнання з Верховної Ради України. А потім була Латвія, Литва, країни Балтії, потім Канада, Польща й от зараз Чехія. Ну, ми попросили керівництво Чехії, парламент Чехії, щоб вони використовували свій влив для того, щоб й інші країни теж визнали. І вони сказали, що допоможуть нам з цим.

Проблему кримської автономії лише розуміють пострадянські, посткомуністичні країни. А для інших країн все це дуже далеко. В Канаді це вдалося тому, що там дуже добре працювала українська діаспора. Вони там дуже гарно попрацювали. Ось, слава Богу, сьогодні ще так дуже гарно, що майже одноголосно прийняли цю резолюцію.

– Які країни наступними можуть визнати геноцид кримських татар? Наскільки складно йде цей процес?

– З тими країнами, які під, скажімо, тиском та впливом Росії – це не має сенсу, там це неможливо. Але з усіма іншими країнами можна працювати.

Особисто я спілкувався зі спікером парламенту Словаччини. Але я розумію, що зараз буде вже нелегко, бо там за прем’єра Фіцо. Були розмови, що я мав ще виступити в Бундестазі німецькому

Саме на тему визнання геноциду. Але вони сказали, що зараз це буде не зовсім дипломатично через вибори. А після них, сказали – приїжджайте.

– Володимир Зеленський в нещодавньому інтерв’ю сказав про те, що військовим шляхом Донбас і Крим поки що Україна повернути не має сил. Як ви ставитеся до такої заяви й чи втрачена перспектива деокупації?

– Я дуже розумію президента, адже він сказав, що для силового звільнення Криму треба буде покласти 40 тисяч наших воїнів. А ви не готові на такі жертви. Сидячи в кабінеті сказати: «Ні, давайте жертву!». Сказати легко, але мова йде про людські життя.

Я думаю, що на його позицію дуже вплинули позиції деяких західних країн, в першу чергу новообраного президента США Дональда Трампа, який каже, що у них геть інші плани.

І Зеленський, я думаю, розуміє, що якщо будуть стояти такі умови, які не передбачатимуть допомоги від заходу та США, військовим шляхом нам сьогодні буде дуже тяжко.

Зараз європейські країни, в першу чергу Франція та Німеччина, висловлюють свою рішучість, що якщо Сполучені Штати не будуть підтримувати, ми, мовляв, візьмемо це на себе. Якщо вони дійсно зможуть це зробити, то ми зможемо повернутися до варіанту військового вирішення деокупації.

– Один із наших колег, Владислав Єсипенко, який співпрацював із проєктом «Крим.Реалії» та висвітлював події на півострові з 2014 року, засуджений російською владою та досі у в’язниці. Як йдуть справи з визволенням політв’язнів, засуджених кримських татар?

– Згідно з останніми даними, зараз десь 288 політв’язнів в Криму. Приблизно 65-70% – це кримські татари. Ми працюємо на всіх фронтах.

Ми залучаємо наші можливості в Туреччині з Ердоганом, але це ну дуже важко. Особливо вони [РФ] не хочуть звільняти кримських татар. Вони вважають, що якщо вони обміняють їх, то це надихне тих, хто лишається в Криму, на активну боротьбу. Така ось у них позиція.

– А наскільки сильною може бути роль Туреччини у можливих потенційних мирних перемовинах між Україною та РФ?

– Декілька тижнів тому у нас була парламентська група Туреччина й Україна. Ми там зустрічались як з парламентською групою, так потім зі спікером парламенту, деякими турецькими високопосадовцями, з першим радником Ердогана. Ми висловили свою позицію, що ніяких мирних пропозицій без деокупації територій.

Але ви знаєте, у них дещо інший підхід до цього, однак ми висловили свою чітку позицію. Ми говорили про те, що ось таке припинення вогню на лінії зіткнення з умовою, що окуповані території на невизначений термін залишатимуться під окупацією, абсолютно для нас неприйнятне.

Для кримських татар це означає загибель народу. Там просто неможливо жити. Ми півстоліття боролися за повернення на свою батьківщину, а тепер знову з неї доводиться тікати.

У Туреччини своя політика, свої інтереси. Сказати їм, що от ви не приєднуєтеся до санкції проти Росії… а у них там такі великі економічні зв’язки. Там природний газ, там будуються атомні об’єкти за російські кошти.

Словом, дуже складно. Але ми вдячні Туреччині, що на кожній платформі Ердоган виступає й говорить про те, що окуповані території мають повертатися до України.

В перші дні після початку повномасштабного вторгнення ми з нинішнім міністром оборони Умєровим за дорученням президента виїхали в Туреччину зі списком необхідного для нас озброєння. Там було десь 25-30 пунктів. В першу чергу «Байрактари» і ми їх отримали. Хоча вони [Туреччина] завжди просять не афішувати. Вони завжди хочуть нам допомогти, але водночас щоб це не нашкодило їхній країні.