Чому я почуваюсь самотньо, навіть коли мене оточують люди

Чому я почуваюсь самотньо, навіть коли мене оточують люди

Підпис до фото, Самотність може завітати попри вік, статус, успіхи й досягнення

• Author, Метт Воррен
• Role, ВВС
• 3 хвилин(и) тому

Кажуть, самотність зачіпає лише тих, хто не має сім’ї і друзів. Але в реальності це почуття знайоме й тим, хто оточений великою кількістю людей. Чому ж так?

Існує безліч видів самотності, і кожен відчуває її по-своєму.

Іноді життя у великому місті, безперервний потік людей, машин і подій позбавляють нас тепла і близькості. На вулицях мегаполісів, серед шуму, натовпу, розмов і сміху ви залишаєтесь чужинцем – дезорганізованим, відірваним, зайвим.

Буває люди живуть під одним дахом, є родиною, виховують разом дітей і при цьому почуваються чужими одне одному.

Часто самотність наздоганяє нас на роботі. Це робить нас більш недовірливими й замкнутими для оточення.

Усе це свідчить про те, що інші люди – як не дивно – не завжди є “вакциною” проти самотності. Можливо, вони навіть є частиною проблеми. І нам може бути однаково самотньо в натовпі, у романтичних стосунках і в колі друзів.

Це підтверджують численні дослідження. Фахівці в галузі охорони здоров’я заявляють, що світ переживає епідемію самотності.

2023 року Всесвітня організація охорони здоров’я створила комісію із соціальних зв’язків, назвавши самотність “нагальною загрозою здоров’ю” в глобальному масштабі, а соціальний зв’язок – глобальним пріоритетом.

У 2018 році BBC провела опитування у 237 країнах, що отримало назву “Експеримент самотності”. З’ясувалося, що 40% людей віком від 16 до 24 років почуваються самотніми часто або дуже часто.

Інші дослідження свідчать, що близько 10 % дорослих людей почуваються самотніми, причому з різних причин.

Підпис до фото, Самотньо можна почуватися у натовпі й поруч із партнеромАле чому це відбувається в часи, коли технології лише сприяють комунікації. Коли є безліч способів зв’язку, які дозволяють нам телефонувати друзям і родичам на іншому кінці земної кулі, спілкуватися в чаті з людьми, яких ми ніколи не зустрічали, і стежити в соцмережах за життям тих, кого ми знаємо.

І чи справді це чергова пандемія – те, чого треба уникати, лікувати, викорінювати, стигматизувати?

Самотність має свою історію

Для наших доісторичних предків ізоляція була небезпечною. Вона робила їх більш вразливими перед тваринами та іншими небезпеками, а отже, знижувала імовірність вижити й передати свої гени. Тому почуття самотності було неврологічним механізмом, який спонукав до об’єднання з іншими людьми.

Поняття “самотності” (англ. loneliness) виникло в англійській мові близько 1800 року. До цього найближчим за змістом словом було “поодинокість” (англ. oneliness), що означало бути на самоті.

Втім його не вважали нездоровим чи небажаним, а радше необхідним простором для роздумів про відновлення зв’язку з природою чи занурення у свої найглибші думки.

Все змінилося протягом наступних двох століть.

Індустріалізація, зростання споживчої економіки, занепад релігії та популярність еволюційної біології – усе це сприяло тому, що на передній план вийшла тенденція до індивідуалізму.

Посилювався акцент на особистісному розвитку та професійній самореалізації, а партнерство й створення сім’ї стало менш значущим.

“Коли я озираюся навколо, то бачу відсутність соціальної підтримки, зв’язків, можливості відчути свою співпричетність. Єдиним способом зібратися разом у фізичному просторі дедалі частіше є магазин. Тож немає нічого дивного в тому, що ми почуваємося самотніми, – каже британський історик Фей Баунд Альберті. – Було б дивно, якби було інакше”.

Коли у натовпі один

Викладач Університету Бата в Британії Сем Карр вважає, що найбільшим міфом є те, що вирішенням проблеми самотності є інші люди.

“Насправді люди можуть бути її причиною”, – каже Карр, який також є автором книжки “Всі самотні люди”, що досліджує різноманітний досвід людей, що переживають самотність.

“Люди – як пазли, можуть бути схожими, але не поєднуватися між собою. Гарантії співпадіння немає, навіть якщо це друг чи партнер, і нам доводиться прикидатися кимось іншим у їхній компанії. Для багатьох це, схоже, і є суть самотності”.

З ним погоджується Баунд Альберті.

“Мої дослідження показують, що ми почуваємося самотніми не стільки через фізичну віддаленість, скільки через емоційну, – каже вона. – Найсамотніші люди – це ті, що перебувають у стосунках, які мають бути повноцінними, але не є такими. Деякі з найбільш самотніх періодів я пережила, коли мене оточували люди, з якими я навіть близько не була на одній хвилі”.

Нещодавно Карр отримав лист з Америки. Його авторка розповіла, що вже пів століття перебуває у шлюбі, який завжди був джерелом її самотності. Вона сподівалася, що шлюб стане “ліками від хвороби”, а виявилося, що він став її причиною.

“Деякі люди, що мають міцний зв’язок з однією людиною, не почуваються самотніми, тоді як інші, оточені величезною кількістю людей, але без глибших зв’язків, відчувають порожнечу й відчуження”, – додає Олівія Ремес, дослідниця психічного здоров’я в Кембриджському університеті та авторка книжки “Миттєве поліпшення настрою”.

Що з самотністю можна вдіяти

По-перше, розрізняйте тимчасову й хронічну самотність.

“Якщо ці симптоми заважають вам жити, працювати, будувати стосунки, якщо вони вас турбують, варто звернутися до фахівця і розповісти про свої проблеми”, – каже Ремес.

Важливо також розрізняти нав’язану та обрану самотність, каже Баунд Альберті.

Зрештою, ми всі можемо зробити вибір на користь усамітнення, але багато людей стикаються зі структурними обставинами – від віку і проблем зі здоров’ям до бідності та дискримінації, – які нав’язують їм ізоляцію. За її словами, ці структурні чинники потребують термінового усунення на рівні громад та урядів.

Підпис до фото, Вимушена самотність не помітна, але вона може погіршити самопочуття людини – як фізичне, так і психічнеМи також маємо розуміти, що перемога над самотністю полягає не лише у встановленні зв’язків. Нам потрібно створювати й підтримувати значущі для нас контакти.

Ремес вважає, що тут дуже допомагає волонтерство. “Це відвертає від поганих думок й допомагає відчути зв’язок з іншими”.

Також важливими є фізичні контакти. Навіть легкий дотик до плеча може посилити відчуття соціального зв’язку. Дослідження 2020 року показало, що учасники, які отримували короткочасний фізичний контакт, почувалися значно менш обділеними увагою, особливо якщо вони були самотні.

Однак спілкування з людьми – не єдиний спосіб позбутися самотності. Час, проведений з домашніми тваринами, також створює відчуття причетності, як прогулянки і відпочинок на природі.

Дослідження 2021 року виявило, що мешканці перенаселених міських районів частіше почуваються самотніми. Тоді як ті, хто бувають на природі, на 28% рідше страждали від цього.

Самотність може охоплювати нас і в стосунках, коли ми відчуваємо, що нас не бачать, не чують, що нам доводиться носити маску або бути кимось, ким ми не є.

Якщо це так, виділіть час для спілкування. Розкажіть своєму другу чи партнеру про свої потреби, і дайте йому можливість поділитися своїми пріоритетами.

Якщо стосунки токсичні, тоді варто подумати про їх припинення.

А, можливо, ви просто не розумієте одне одного, тоді ці перешкоди можна подолати.

Підпис до фото, Сьогодні ми намагаємося подолати самотність спілкуванням у соцмережах, переглядом фільмів і серіалів, хтось – алкоголем або іншими залежностямиМи також не повинні бути надто критичними до себе.

Не забувайте, що самотність – це природне й іноді корисне явище, до якого потрібно прислухатися, а не таврувати, уникати чи викорінювати.

Підписуйтеся на нас у соцмережах