«Я мріяв обручку носити»: боєць із Волині розповів про поранення та ампутацію руки

23-річний волинський боєць Богдан Озімок на війні втратив кисть правої руки. Зараз військовослужбовець готується до протезування.

Про бойовий шлях та реабілітацію сержант 14 ОМБр імені князя Романа Великого розповів Суспільному.

У війську Богдан з 18 років. Пройшовши навчання у Полтавському інституті зв’язку, потім відправився на Рівненський полігон. Зі слів військовослужбовця, він взагалі був списаний з військової служби, бо має проблеми зі здоров’ям, проте батько, який також служив у війську допоміг потрапити в армію.

“Почав будувати кар’єру від стрільця-телефоніста до головного сержанта. На жаль, довго я не прослужив на цій посаді”, — каже боєць.

Зі слів Богдана, він служив у взводі снайперів. Торік у листопаді під час бойового завдання на Харківщині отримав поранення. Як виходив з позицій, у нього влучив дрон.

“Удар прийшов прямо у гвинтівку, до речі, нашого виробництва. Все, що від неї залишилося — це тільки ствол, а вона мене врятувала.Я її тримав у правій руці, на жаль руку моментально ампутувало”, — каже захисник.

Після поранення був турнікет, евакуація та знову ворожий обстріл, після якого підбили автомобіль, на якому виїжджали. До українських позицій добиралися пішки, залишивши всі речі.

“Я з дитинства робив воздушки, любив стріляти — луки, арбалети, що ми там в селі тільки не робили. Я хотів кар’єру побудувати аж до командира бригади. Це моя стихія. Якби не ця рука. Я спробую все-таки вернутися до себе в підрозділ, якщо вийде, я залишуся в ЗСУ”, — каже Богдан Озімок.

Разом з побратимами, говорить боєць, брав участь у боях за Київщину, Миколаївщину, Херсонщину, Харківщину. Богдана Озімок каже, що тим чоловікам, цивільним, яких зараз мобілізують, важко воювати: вони повинні вивчити певні правила для того, щоб вижити на цій війні.

“Я думаю, що воювати перш за все, усвідомлені люди, які вже себе переконали, ідучи на війну, що вони не хочуть здатися навіть в той же полон ніякою ціною, а будуть вчитися і робити все для того, щоб вижити та допомогти своїм людям”, — каже захисник.

Зараз Богдан готується до протезування. Говорить, що ні про що не шкодує.

“Мені здається, що нічого не змінилося. Руки немає — все. Мені деколи сумно, бо я підходжу до дзеркала, бачу, що руки немає, вона така гарна була, я мріяв обручку носити”, — говорить військовий.

Оптимізму, каже Богдан, додають люди, які ним захоплюються та кажуть: “Ти без руки, а їздиш на машині. Що на механіці, що на автоматі. Ти на велосипеді їздиш, ти займаєшся”. Боєць говорить, що хоче, щоб люди, які отримали ампутацію, теж не здавалися, не падали духом, бо це просто ворогу буде на радість.

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!