В Україну майже не повертають «старих» бранців, що роками чекають на обмін

В Україну майже не повертають бранців Кремля, яких незаконно затримали ще до 24 лютого 2022 року. Після великого обміну наприкінці грудня 2019-го, коли звільнили 76 громадян України, та ще одного у квітні 2020, коли звільнили 20 осіб, такі обміни практично зупинилися. Від початку повномасштабного вторгнення точково вдалось повернути лише близько десяти таких заручників.

За даними Медійної ініціативи за права людини, мінімум 50 людей, що були затримані на Донеччині, і досі перебувають за гратами. Ще кілька десятків можуть бути у колоніях на Луганщині, кажуть у МІПЛ. Затримували громадян України до 2022 року також і в окупованому Криму, і на території Росії.

Після нової хвилі арештів, що розпочалася з повномасштабним вторгненням і наповнила тюрми на окупованих територіях новими бранцями, шанси у «старих» дочекатися звільнення стали ще менш реалістичними. Чому ж рідко звільняють тих, хто вже багато років у неволі?

Хто ці люди і скільки їх? Після 2022 року повернення заручників і полонених попередньої фази війни було лише точковим:

• у 2022 році повернули Людмилу Гусейнову, Олену Зайцеву та Юлію Дворніченко
• влітку 2024 року повернулися Наріман Джелял, Валерій Матюшенко, Олена Пех
• восени 2024-го – Олена Федорук, Марина Юрчак та Ірина Чижевська.
  Людмила Гусейнова, що провела понад три роки в Донецькому СІЗО. Звільнена в жовтні 2022 р.

Перед початком повномасштабного вторгнення, кажуть у Медійній ініціативі за права людини (МІПЛ), цивільних затриманих на окупованих територіях Донецької і Луганської областей налічувалось близько 300 осіб. Ще понад 150 випадків затримань були на території окупованого Криму. У Службі безпеки України називали 260 осіб на окупованих Донеччині та Луганщині, та 148 у Криму.

Після заморозки обмінів Донбас Реалії публікували перелік відомих проєкту бранців з окупованих частин Донецької та Луганської областей.

Деяких ув’язнених, які перебували в Донецьку, після 2022 року відпустили за рішенням російських судів, до яких вони подавали апеляційні скарги на те, що їх утримують безпідставно, кажуть у МІПЛ.

«Частину з них відпустили, меншу значно частину, деяким вдалося виїхати, а деяким не дозволяють виїхати з окупованих територій», – розповідає Тетяна Катриченко, виконавча директорка Медійної ініціативи за права людини.

Про частину бранців інформації немає, а старі списки потребують оновлення, кажуть в МІПЛ.

Дмитро Дурнєв, журналіст, що займається темою бранців Кремля на окупованій Донеччині, розповів Донбас Реалії, про людей, які готувалися до обміну у грудні 2019 року. І з якихось причин не були звільнені. Це цивільні, які були затримані на непідконтрольних Україні територіях з різних причин, і 12-13 військових.

«Вони вважають військовим хлопця, який служив в армії під час АТО і потім заїхав до Донецька жити зі своєю майбутньою дружиною, і там він попався», – розповідає Дмитро Дурнєв.

Російське Міністерство оборони на початку 2024-го надіслало листа ув’язненим військовим про те, що зараховує їх до засуджених цивільними судами Російської Федерації. З точки зору РФ, вони перебувають у системі ФСИН (Федеральна система виконання покарань в Росії – ред.) і не мають стосунку до Міністерства оборони, каже Дмитро Дурнєв.

Частина затриманих до 2022 року була переведена на територію Російської Федерації, де в Ростовському суді відбуваються судові процеси.

«Наприклад, Наталія Власова, Віктор Шидловський та Сергій Грузинов. Нещодавно їм в Ростовському суді винесли вирок. Також Григорій Сінченко. Зараз його перевели до таємної тюрми СІЗО в Таганрозі. Є Гаррюс, Суровцев і Іванов, це трійка, яких затримали і обвинувачували у диверсіях на окупованих територіях Донецької області», – каже Тетяна Катриченко.

Є й ті, кого «судять» повторно, як, скажімо, Григорій Сінченко, що зараз в тюрмі в Таганрозі.

«Його звільнили один раз, але він поїхав знову туди, на окуповану територію, і він знову за гратами. Зараз йде судовий процес. Один закінчується і скоро буде вирок, але там вже почався інший судовий процес. Його звинувачують в тому, що він нібито хотів напасти на охорону і втекти. Це вигадано все, але тим не менше буде ще й другий термін», – розповідає експерт Центру громадянських свобод (ЦГС) Михайло Савва.

Більшість затриманих на Донеччині перебувають в колишній колонії номер 32 в Макіївці. І всі вони ув’язнені вже по 6-7 років.

«Колись ми сміялися над цими термінами у 10, 15, 17 років, а зараз уже дійшло до того, що є одна людина, яка відсиділа дві третини терміну і може претендувати на дострокове звільнення за російськими законами. Це така пастка, він може претендувати, якщо він візьме паспорт, ніхто з наших не приймає російських паспортів там. Якщо прийняти паспорт, його випустять, але практично під домашній арешт, тобто виїхати в Україну він не зможе», – пояснює Дмитро Дурнєв.

В Луганській області також є кілька колоній, в яких чекають визволення затримані до 2022 року.

«З Луганськом завжди було складніше встановити списки, звідти менше обмінювали і менше повертали. Я думаю, що за приблизним підрахунком це кілька десятків людей», – каже Тетяна Катриченко.

Є й такі бранці, що вже «досиджують» у російських в’язницях, так і не дочекавшись визволення. Як, наприклад, киянин Валентин Вигівський, якого затримали на території Криму ще в 2014. У цьому році збігає термін, який дав йому російський суд.

На думку експерта Центру громадянських свобод (ЦГС) Михайла Савви, назвати точне число українців, що опинилися в заручниках у Росії до повномасштабного вторгнення, неможливо. Приблизно мова може йти про кілька сотень. Всі вони були затримані незаконно, іноді просто тому, що викликали якусь підозру або мали активну громадянську позицію. Тож часто їх ніде не фіксували і нікуди про це не повідомляли. Не про всіх з них відомо, не всі вони офіційно засуджені.

«Деякі з цих людей не були в офіційному ув’язненні і зараз їх немає в списках російських в’язнів. Тобто людина просто зникла. Ми розуміємо, що ця людина може бути вже, на жаль, загиблою, але вона може бути і живою десь в підвалах», – каже Михайло Савва.

Ймовірно багатьох з цих людей утримують без вироків і судових рішень, будь-де на території Росії чи на окупованих територіях, кажуть у ЦГС. Інших російська система виконання покарань розподіляє по відповідних до вироку закладах.

Як тримають зв’язок з ув’язненими ?

За російськими законами, ув’язнені мають право на дзвінки протягом певного періоду часу. Ці дзвінки здійснюються в системі «Зона телеком», у колонії в Макіївці, наприклад, інколи отримують доступ до місцевого оператора «Феникс». Зателефонувати в Україну в такий спосіб бранці не можуть. Але можуть, скажімо, до Донецька. Тому на окупованих територіях є так звані «матусі» – люди, з якими можна зв’язатися і переказати щось про себе. А вони вже передають цю інформацію рідним, розповідає Дмитро Дурнєв.

Також через посередників раз на три місяці українським бранцям організовують передачі – продуктові посилки.

«Це стосується не лише солдатів, це стосується наших заручників, у яких усі родичі померли, на тому боці є такі. І там є наш колега, лікар, я сам лікар колишній, і я знаю, що лікарі у різних країнах, випускники Донецького медичного університету скидаються грошима і раз на три місяці висилають йому передачу», – каже Дмитро Дурнєв.

Чому цих людей так довго не повертають? Багатьом рідним затриманих до 2022 року здається, що держава про них забула, кажуть у МІПЛ.

До повномасштабного вторгнення списки незаконно затриманих цивільних і військовослужбовців вела Служба безпеки України. Вона також продовжила цю роботу і після повномасштабного вторгнення. Але був створений ще один орган – Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. До нього увійшли і представники СБУ.

«Служба безпеки, за нашою інформацією, продовжила таку роботу по збору інформації, але координаційний штаб на той момент, скажімо так, у нас немає ніякої впевненості, що він займався цивільними громадянами», – каже Тетяна Катриченко.

Офіційно лише в березні 2024 року були внесені зміни до постанови про роботу Координаційного штабу, де закріпили зобов’язання займатися питанням цивільних затриманих.

У МІПЛ наголошують, що списки «старих» бранців потребують верифікації, уточнення місць утримання та актуальної інформації. Тепер офіційно цим має займатися КШ.

«Чи вони цим займаються, ми маємо достатньо обґрунтовані сумніви, що ні», – каже Тетяна Катриченко.

Проблема звільнення цих людей лише на російській стороні, тому що в Україні роблять всі необхідні кроки, щоб їх повернути, відповідають у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими. Також, там наголошують, що цивільні не є комбатантами, і немає міжнародно встановлених механізмів повернення таких людей.

«У нас в координаційному штабі запроваджена програма «Хочу к своим», тому що ми не сидимо склавши руки, ми шукаємо можливості, як мотивувати протилежну сторону хоч якось йти нам на зустріч. І це програма для тих громадян України, які засуджені, вже мають вироки, відбувають покарання за колаборацію, за зраду батьківщини. І вони можуть підписати угоду, згідно з якою вони будуть віддані російській стороні, а натомість ми зможемо отримати наших цивільних і військовослужбовців», – розповідає речник КШ Петро Яценко.

У КШ кажуть, що такі звільнення цивільних відбуваються нечасто і точково, бо мало інструментів, які дозволяють якимось чином спонукати до цього російську сторону.

«Ми не бачимо інтересу від росіян до багатьох їхніх співгромадян, військовослужбовців, які перебувають у полоні. І так само дуже маленький інтерес щодо тих цивільних, які співпрацювали з Росією і мають вироки за цю злочинну діяльність. Тобто вони вчинили шкоду Україні на користь Російській Федерації, але Російська Федерація не поспішає забирати їх і відпускати наших цивільних», – пояснює Петро Яценко.

У КШ стверджують, що про більшість «старих» бранців в Координаційному штабі знають, ведуть роботу і визначають цих людей пріоритетними для звільнення.

Не відпускати таких бранців – звична практика для неототалітарних режимів, вважає Михайло Савва. Росія так намагається залякувати людей на окупованих територіях і не тільки.

«Ці люди за гратами є прикладом для інших – нічого не можна робити проти влади. І звільнення кожної такої людини – це сигнал, що можна звільнитися. Вони не хочуть таких сигналів. Вони хочуть, щоб всі бачили: «будете сидіти, і ніхто нічим не допоможе»», – пояснює він.

Що робити, щоб їх звільнити? Зі слів Михайла Савви, існує не лише проблема звільнення таких людей, а предусім завдання знайти їх усіх. І це непросто.

«Навіть якщо почнеться велике звільнення, то влада РФ буде звільняти не всіх, вона буде приховувати всіх, кого може приховати. Тому потрібен спеціальний моніторинговий механізм для пошуку цих людей, безумовно міжнародний. Тому що представників України просто туди не пустять», – кажуть у Центрі громадянських свобод.

Першим кроком до повернення таких людей на системному рівні має бути чіткий і зрозумілий запит України до Російської Федерації, вважають у Медійній ініціативі з прав людини, який буде використовуватися на перемовинах.

«Ми маємо сказати, що ось ми вимагаємо оцих, наприклад, 50 осіб, затриманих до 2022 року. Там 15 жінок, 35 чоловіків, ми точно знаємо за що, коли вони були затримані, що вони були незаконно затримані, де перебувають, де їх рідні. І ми вимагаємо їх повернути, долучити до списку», –пояснює Тетяна Катриченко.

Щодо самого звільнення, то є спосіб, який вже застосовувала Україна. Це так звані персоніфіковані обміни. Коли таких бранців міняли на тих, кого прагнула отримати Росія, пояснює Михайло Савва.

Другий варіант – ставити це питання на перемовинах, щоб звільняти всіх.

«Я маю на увазі переговори про заморозку війни. Якщо почнуться переговори, то є варіант вимоги звільнення таких людей. Потрібно, щоб це було у порядку денному», – каже Михайло Савва.

І щодо цього уже робляться кроки, розпочалася кампанія «People first».

«Декілька десятків організацій, європейських, українських, опозиційних російських, звернулися в першу чергу до нової адміністрації США з вимогою внести ось такий дуже важливий пункт в порядок денний переговорів, якщо вони почнуться», – кажуть у ЦГС.

Ще один шлях – звернення будь-якої країни світу, яка є членом міжнародної конвенції проти катувань і інших видів жорстокого поводження, з позовом проти РФ до Міжнародного суду ООН. Туди позиваються тільки держави проти інших держав і тільки за порушення конвенцій.

Росія наразі залишається членом конвенції проти катувань. А Міжнародний суд ООН – орган, юрисдикцію якого РФ визнає.

«Позбавлення волі на невизначений термін для людей, які незаконно позбавлені волі, є безумовно видом жорстокого поводження. Позов до Міжнародного суду ООН зробить величезний поштовх у цьому питанні. Суд має право одразу на початку процесу ухвалити рішення про забезпечувальні заходи – звільнення всіх, хто утримується», – пояснює Михайло Савва.

Але такий позов і ведення цієї справи – складна річ. Тому потрібна коаліція, де кілька держав звертаються з таким позовом.

У ЦГС наголошують, що зараз для України така ситуація, коли потрібно ставити питання не про окремі категорії бранців, хоча це теж важливо, але загалом про всіх.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім’я не буде розкрите.