Керівництво УПЦ (МП) «дозволяє Росії використовувати свою церкву» – співавтор звіту про ситуацію в Україні

У результаті повномасштабної агресії Росії проти України загинуло щонайменше 47 священнослужителів різних релігій і щонайменше 630 релігійних об’єктів в Україні було зруйновано або розграбовано, мовиться у звіті про релігійну ситуацію в Україні за час широкомасштабної російської агресії.

Звіт «Віра під російським терором» євангельської благодійної організації «Місія Євразія» розповідає про релігійне життя в Україні в умовах повномасштабної агресії – авіаударів по цивільних об’єктах та культових спорудах, а також репресивної політики, яку Росія проводить у східних і південних регіонах України, які вона окупувала після повномасштабного вторгнення.

«Так звана «спеціальна військова операція» («СВО» – ред.), оголошена російським диктатором Володимиром Путіним, спрямована на знищення державності України та її народу як нації та етносу, відповідно до шовіністичної ідеології «русского мира». Внаслідок цього українські церкви, мечеті та синагоги стали жертвами нападів, а духовенство та віряни зазнали переслідувань, – мовиться у звіті. – Заяви та дії російських офіційних осіб на окупованих територіях України чітко демонструють їхній намір викорінити релігійну свободу на користь монополії Російської православної церкви».

Дослідники Михайло Брицин та Максим Васін кажуть, що близько 50 українських священнослужителів загинули внаслідок катування російськими військовими, утримання під вартою або ув’язнення в нелюдських умовах, розстрілів цивільних осіб російськими солдатами, невибіркових обстрілів цивільної інфраструктури з використанням артилерії, ракетами чи безпілотниками, якими Росія обстрілює всі регіони України.

Щодо окупованих територій, то дослідники посилаються на слова глави Української греко-католицької церкви (УГКЦ) Святослава Шевчука, який заявив, що там не залишилося жодного священника католицької церкви східного чи західного обряду.

Кількість протестантських пасторів зменшилася до чверті від передвоєнної цифри. Їхнє переслідування нагадує стару радянську «традицію» шельмувати їх як західних «шпигунів».

«Подібно до радянських часів, християни-протестанти є особливою мішенню для нападів російської окупаційної влади, часто стаючи жертвами погроз, наклепу та доносів, – мовиться у доповіді. – Їх ганьблять і таврують, образливо називаючи «сектантами», «західними шпигунами», «агентами ЦРУ», «екстремістами» тощо».

Почавши з Донецької та Луганської областей, де на більшості території окупаційний режим триває з 2014 року, до літа 2023 року російська влада поступово заборонила діяльність усіх релігійних громад на окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей, за винятком лояльних парафій УПЦ (Московського патріархату), які перейшли у пряме підпорядкування Російській православній церкві (РПЦ), мовиться у звіті.

Також російська влада заборонила діяльність благодійних організацій, створених церквами, які збирали і розподіляли гуманітарну допомогу найбільш нужденним верствам населення.

Російська влада проводить обшуки та грабує церкви, які потім закриває, і оголошуючи закриті церкви невитребуваною власністю, конфісковує релігійні об’єкти для використання для власних потреб – для військових баз, адміністративних установ, будинків культури. Конфісковують навіть приватні будники пасторів та віддають переселенцям з Росії.

Священнослужителів змушують перереєстровувати церкви за російським законодавством та приймати російське громадянство. У випадку, якщо російське громадянство нав’язується вже незаконно заарештованим священникам, це позбавляє їх можливості отримати свободу і потрапити в Україну за обміном полонених, наголошується у звіті.

Крім того, перереєстрація церков не гарантує повернення майна. В одному з описаних у звіті випадків описано, як російські силовики, щоб не повертати будівлю громаді, підпалили її. Вогонь повністю знищив будинок церкви та все, що там залишалось.

Навіть у себе вдома вірні не є в безпеці від атмосфери доносів та репресій влади. У звіті наводиться приклад учительки недільної протестантської церкви в Мелітополі Запорізької області, яку заарештували за те, що вона «молилася за Україну» під час домашнього зібрання вірян. Її звинуватили в «дискредитації армії РФ» і в серпні 2024 року засудили до 4 з половиною років позбавлення волі умовно.

У 50-сторінковому звіті обговорюються також питання відповідальності, до якої міжнародне правосуддя має притягнути російську владу. Дослідники пропонують деякі рекомендації щодо того, як діяти до цього моменту.

Найновіше дослідження євангельської благодійної організації «Місія Євразія», яка опікувалася питаннями релігійної свободи в регіоні ще з радянських часів, буде представлено наступного тижня на Міжнародному саміті з релігійної свободи у Вашингтоні.

Більше про ситуацію, описану у звіті, «Голос Америки» поговорив з одним зі співавторів дослідження Максимом Васіним, кандидатом юридичних наук, директором з міжнародної адвокації та досліджень українського Інституту релігійної свободи.

(Розмова була відредагована для ясності та плинності)

– Ваш попередній звіт, що охоплював перші півтора року широкомасштабного вторгнення називався «Віра під вогнем», нинішній називається «Віра під російським терором». Що відрізняє ці два звіти, на вашу думку?

– Так, за час [масштабного] вторгнення це другий звіт, який ми підготували в рамках співпраці з «Місією Євразія». У першому звіті був значний акцент на руйнівний вплив російського вторгнення на релігійну інфраструктуру. Оскільки внаслідок Російської агресії за перші півтора року повномасштабного вторгнення було знищено чи пошкоджено понад 630 храмів, мечетей, синагог та інших святинь.

У цьому звіті ми мали за мету показати, як російська агресія впливає на людей, на вірян, на служителів церков, священників, пасторів, імамів, рабинів, інших релігійних діячів.

Вже ми маємо цифру: щонайменше 47 релігійних діячів різних конфесій загинули від російського терору в Україні. Але це дуже применшена цифра, тому що через російський наступ, який триває, і через контроль Росією [частин] територій – Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської областей, а також Криму, – ми не маємо доступу до всіх даних про всіх тих людей, і, зокрема, релігійних діячів, які постраждали від російської агресії.

Ми знаємо не про всіх закатованих, вбитих у російських в’язницях і, можливо, захоронених в якихось масових могилах без жодних розпізнавальних знаків.

Тому нашою метою було показати хоча б деякі імена і факти, і докази російських воєнних злочинів, які цілеспрямовано здійснюються проти українських релігійних діячів, українських релігійних громад з метою насадити російську владу, знищити українську ідентичність і впровадити містичну ідеологію «русского мира» на українській території.

– Ви говорите про те, що це є геноцидна війна. Як ви доводите цю тезу?

– Є кілька критеріїв злочину геноциду, визначеного в міжнародному гуманітарному праві.

І серед них ми бачимо в діях російських військових кілька таких ознак, які підтверджують наміри щодо знищення українського народу.

По-перше, це постійні цілеспрямовані повітряні атаки і артилерійські обстріли цивільної інфраструктури, в тому числі критичної інфраструктури з енергопостачання, теплопостачання, постачання продуктів, а також шкіл, лікарень, навіть дитячих садків і пологових будинків.

Тобто Росія як терористична організація здійснює терор проти мирного населення України, тримає українців заручниками, вимагаючи від українського керівництва здатися.

Крім цього, ми бачимо, що руйнуються російськими ракетами музеї, бібліотеки, пам’ятники, духовна спадщина України. Це вже означає, що Росія хоче стерти з лиця землі в буквальному значенні ознаки української ідентичності, пам’ятки української історії, українські книги.

Ми бачимо, як російські солдати, які окуповують територію, захоплюють церкви і у першу чергу спалюють духовну літературу українською мовою.

І в подальшому окупаційна влада жорстоко переслідує місцевих жителів за будь-які прояви української ідентичності.

І це означає, що Росія робить те, в чому звинувачує керівництво України – вона фактично впроваджує шовіністичну ідеологію, рашизм, який дуже схожий на фашизм, намагаючись просто стерти з лиця Україну як державу, як націю, і як етнічну групу.

– Україні закидають переслідування Української православної церкви (Московського патріархату). Московський патріархат у своїх документах продовжує називати свою церкву в Україні «самокерованою церквою з правами широкої автономії у складі Московського патріархату».

Як ви пояснюєте ситуацію, яка склалася з цією церквою в Україні, особливо з огляду на те, що найбільше, власне, згідно з вашим звітом, загинуло священників саме цієї церкви – 18 священників із 47.

– На жаль, керівництво Української православної церкви [МП] дозволяє Росії використовувати свою церкву в пропагандистських цілях для виправдовування російського вторгнення та насадження ідеології «русского мира» і також для дискредитації українського уряду на міжнародному рівні, щоб зменшити обсяги міжнародної допомоги Україні.

Це проявляється в тому, що керівництво цієї церкви, предстоятель та синод, не заявляють чітко своєї позиції стосовно дуже багатьох питань, які б мали продемонструвати їхню незалежність від російського впливу і відмежування від участі в російській пропаганді.

Зокрема, керівництво УПЦ [МП] жодним чином не реагує на свавільні дії Російської православної церкви, яка втручається в її внутрішню структуру і керівництво.

Наприклад, коли Синод РПЦ самовільно анексував, тобто перебрав під своє підпорядкування, кілька єпархій УПЦ [МП] на окупованих територіях, керівництво УПЦ [МП] жодним чином не відреагувало.

Так само РПЦ поміняла багатьох єпископів УПЦ [МП] у цих єпархіях на окупованих територіях. І знову ж таки – предстоятель УПЦ [МП], синод на це офіційно не реагують.

Керівництво УПЦ [МП] також не відреагувало на дії російської окупаційної влади, яка систематично переслідує українські церкви на окупованих територіях.

І також жодним чином не реагує на тих єпископів і священників цієї церкви, які вже були засуджені за державну зраду і чиї злочини були доведені судом, і було підтверджено їхню співпрацю з російською владою чи сприяння російській армії.

Ці засуджені єпископи і священники не зазнали жодних дисциплінарних стягнень з боку керівництва Української православної церкви [МП].

Натомість, керівництво цієї церкви дуже швидко реагує на будь-які дискусії всередині цієї церкви, які спрямовані на критику Московського патріарха Кирила чи пропозиції щодо діалогу з Православною церквою України (ПЦУ) про об’єднання.

Тому тут видно, що для українського суспільства залишається неочевидним розрив УПЦ [МП] з Московським патріархатом, бо заяви з боку УПЦ [МП] не підкріплені практичними діями.

Часто позиція керівництва УПЦ [МП], на жаль, не збігається з позицією багатьох парафіян і місцевих священників, які справді підтримують українське військо, допомагають нужденним і усіляко сприяють опору російської агресії.

Тому, звісно, така позиція керівництва УПЦ [МП] наражає на небезпеку власних парафіян цієї церкви, які хотіли би вже мати чіткішу позицію церкви стосовно її ставлення до дій і пропагандистських заяв Московського патріархату, бо вони не хочуть бути співучасниками воєнних злочинів, які вчиняє патріарх Московський Кирило.

– Наступного тижня у Вашингтоні відбудеться і молитовний сніданок і Міжнародний саміт з релігійної свободи. Чи представники Української православної церкви (Московського патріархату) приїдуть до Вашингтону?

– Участь у саміті з Міжнародної релігійної свободи є відкритою. Будь-хто може зареєструватися на цей саміт, у цьому немає жодних обмежень. Якщо хтось з цієї церкви не приїде, то це не провина організаторів, це питання доброї волі для участі в цій міжнародній конференції.

Певні процедури існують із національним молитовним сніданком. Але загалом є можливість у будь-якого релігійного діяча приїхати у Вашингтон і представити свою позицію, пояснити позицію церкви.

Було б добре, щоб сам предстоятель цієї церкви дав дуже чіткі сигнали, першою чергою для власної пастви, про розірвання зв’язків з Московським патріархатом не тільки на словах, але й на ділі.

Тому що саме на це спрямований закон, ухвалений парламентом України в серпні минулого року, який прагне не домогтися заборони цієї церкви, а домогтися припинення втручання Росії у внутрішні справи будь-яких українських церков, і у першу чергу УПЦ [МП].

– Україна роз’яснює свою позицію з цього питання вже понад рік, відбувається діалог з представниками релігійних громад, з законодавцями, з експертами. Як на цей момент виглядає їхній погляд на українську позицію в цьому питанні?

– Це буде залежати від того, як на практиці буде застосовуватися ухвалений закон, тому що він має певні недоліки.

Проте я бачу, що намір української держави полягає в тому, щоб позбутися впливу Росії на українські релігійні середовища. Тому що російські релігійні центри перебувають під цілковитим контролем російських спецслужб, зокрема ФСБ, і виконують роль рупорів Кремля, виправдовуючи в тому числі військову агресію проти України та геноцид українців, а мали би навпаки виступати проти цього кровопролиття і шукати можливостей для примирення.

Тож розірвання зв’язків з російськими релігійними центрами – це першочергова мета цього закону і для УПЦ [МП], і для інших українських церков, які мають релігійні центри в Росії.

Вони мають можливість дійсно виконати приписи уряду щодо остаточного розірвання зв’язків з російськими центрами і продовжувати свою легальну діяльність в Україні зі збереженим статусом юридичної особи і всіх інших майнових прав, які вони мали.

– Очікується, що наступного тижня у Вашингтоні будуть і представники церков із Росії, вони братимуть участь і в молитовному сніданку, і в роботі конференції. Чи ви плануєте зустрічі з ними, дискусії? Як ви ставитеся до того, що вони приїдуть сюди?

– Дискусія з російськими релігійними діячами вже проводилася у вересні 2014 року в Осло, в Норвегії, за участі представників Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, які намагалися переконати своїх одновірців в Росії у тому, що насправді відбувається в Україні.

Однак, тоді та зустріч, яка відбулася вже понад 10 років тому, засвідчила, що російські релігійні діячі або не хочуть, або не можуть сприймати правдиву інформацію з України, і перебувають під дуже сильним впливом російських спецслужб, тому вже немає можливості їх переконувати.

На мою думку, більш дієвим було б, якби Сполучені Штати, Європейський союз та інші демократичні країни наклали персональні санкції на таких релігійних діячів як патріарх Московський Кирило, єпископ п’ятидесятницького Російського об’єднаного союзу християн віри євангельської Сергій Ряховський, муфтій Чечні Салах Межиєв, який проголосив війну в Україні боротьбою з глобальним сатанізмом і фактичний джихад в Україні, сказавши, що «мусульмани, які загинули в цій битві, будуть шахідами».

Тож цим і подібним релігійним діячам треба було б заборонити поїздки в Сполучені Штати та інші демократичні країни, відкликати їхні візи і накласти фінансові санкції, тому що вони фактично є співучасниками воєнних злочинів, які скоює Росія в Україні, оскільки виправдовують геноцид українців і незаконну збройну агресію, яку здійснила Росія проти України.

– Організації, які проводили адвокаційну роботу на користь України, говорили, що дуже багато людей, які є прихильниками консервативної Республіканської партії, і не хотіли підтримувати Україну, змінили свою думку, коли дізналися, що відбувається з релігійною свободою, що відбувається з українськими пасторами на окупованих територіях.

Це, мабуть, їх найбільше вразило, тому що це були люди одного віровизнання, і для них ця інформація мала суттєве значення для зміни їхньої позиції щодо України. Як ви плануєте використовувати цей звіт, що ви плануєте далі робити з ним?

– Мета цього звіту якраз і полягає у тому, щоб пролити світло на реальну ситуацію в Україні, спростувати російську пропаганду, яка вже понад 10 років намагається обманути американське суспільство.

Тому що [президент Росії Володимир] Путін, прикриваючись словами про захист православ’я, намагаючись створити ілюзію Росії як християнської країни, насправді чинить чи не найбільші релігійні переслідування в світі, і напевно найбільші утиски релігійної свободи на євразійському континенті.

Тож мета цієї доповіді – за допомогою зібраних доказів російських воєнних злочинів, фактів, свідчень, постраждалих, вірян і служителів церков, показати, що Росія не має нічого спільного з захистом релігійної свободи, захистом православ’я чи християнства, а навпаки є країною, яка найбільше утискає права вірян, найбільше завдає шкоди християнській спадщині України і Київської Русі, якщо брати історичний контекст.

Ситуація є ще більш трагічна тим, що Росія не лише суворо утискає релігійну свободу на власній території, а що вона поширює свою репресивну політику і на сусідні держави, зокрема, на території, які перебувають під окупацією російських військових.

У зв’язку з цим ми рекомендуємо, серед іншого, визнати Російську Федерацію державою-спонсором тероризму, запровадити санкції проти Російської Федерації та персональні санкції проти російських чиновників, релігійних лідерів, колабораціоністів, пропагандистів та інших відповідальних за переслідування релігійних лідерів та релігійних громад на окупованих українських територіях.

А також об’єднати глобальні зусилля світових лідерів, у тому числі релігійних, щоб забезпечити звільнення довільно затриманих і політично переслідуваних релігійних лідерів, віруючих та інших в’язнів сумління з російських в’язниць.