Джерело: www.volynnews.com
Ставок локалізувався «на Стиру під Перемильським замком». Утішений прибутковою орендою сповненої рибою водойми, єврей і далі провадив повсякденні справи. Поки не виявив обурливого порушення домовленостей.
Виявилося, що бурмистр без відома співвласника задля власної вигоди став уже неодноразово спускав. Рибу виловлював і продавав.
Розгніваний Батко, заручившись допомогою судового розпорядника – вижа Степана Ґерецького, невідкладно поїхав у Перемиль (нині однойменне село на Горохівщині).
Єврей-орендар. Аматорський малюнок другої половини ХVI століття
На місці «рибного злочину» єврей зустрів сина свого компаньйона – Пархома. Попросив покликати батька. Щетинки старшого не було. Мав справи у Луцьку.
Ян ван Кесль. Рибалки біля руїн каплиці, 1664 рік
Малий Щетинчук оповів скаржнику, що став у батька-єдиновласника (!) викупив. Відповідно, має цілковите право рибу ловити-продавати.
Ґабрієль Метсу. Служниця готує рибу, середина ХVII століття
Мисанович попросив документ-підтвердження. Пархом апелював до орендного листа, який віддав Кузьмі, служебнику князя Льва Санґушковича Кошерського.
Фредерік ван Валкенборх. Рибний ринок, кінець ХVI століття
Князівський слуга у той момент теж був на ставу. Документ, що його продемонстрував перемильський урядник, чітко вказував на право Мисановича володіти ставком.
Забудова луцької площі Ринок на картині Олександра Дишка «Площа Ринок у Луцьку ХVІ – ХVIII століття», 2017 рік
Правда була на боці Мисановича. Щетинки, утім, не припинили протизаконного вилову й продажу риби з перемильського водоймища. Вони у судовому порядку звинувачували Батка і його сина Мошка у нападі на «їхню» риболовецьку буду.
Читати ще: Штрих до історії села Брани на Волині 400 років тому
Улітку 1638 року луцький лавник Роман Левонович почав будівництво власного дому. Чоловік прилаштувався до вже збудованих мурів аптеки міщанки Войцехової.
Засiдання мiського уряду ХVI столiття
Жінка була вдовою. Від її імені зʼясовувати стосунки до суду прийшов головний ґродський канцелярист Луцька Марко Кринський.
Економного урядника суд заручив значною сумою грошей, аби такого не чинив і свою стіну побудував. Рішення передали міському уряду. Саме до його юрисдикції-підпорядкування належав Левонович. До колеги-урядника з новиною подалися двоє лавників – Максим Соколениця і Стефан Несторович.
Швець-чоботар, перша половина ХVI століття
Замість визнати злий вчинок, Левонович заявив, що будується на церковному, а не на міському ґрунті. І про аптекарку згадати не забув. Зазначив, що й вона собі чимало церковного ґрунту привласнила. Грошової заруки чоловік не прийняв і припиняти будівнитва не поривався.
Читати ще: Кілька штрихів до міського повсякдення лучан 400 років тому
Улітку 1639 року луцький караїм Іцхак Бизик прийшов на уряд свідчити у певній справі проти Павла Шевця.
Пітер Брейгель Молодший. Суперечка селян, 1623 рік
Спочатку до пізнього вечора мусив чекати, доки його заслухають. А потім зустрів лентвійта Яна Гепнера. Урядник побив чоловіка. Потім порвав на ньому кожух.
Шевця-відповідача у справі урядник відпустив на волю. За свідченням Іцхака, Гепнер ті речі чинив напідпитку. Тому скривджений караїм подав скаргу до ґродського суду-уряду.
Пітер Брейгель Молодший. Бійка між селянами і вояками, ХVII століття
Дії та мотивація наших героїв чинити так, а не інакше, визначалися обставинами і часом, у якому вони жили. Про суперечливість та одіозність їхніх вчинків дізнаємося із актових записів ґродської (судової шляхетської) і міської документації.
Оксана ШТАНЬКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
