«Зустрінемося на Драмі». Як відроджується театр-переселенець з Маріуполя

Аліна ШтемпельАкторка Олена Біла вибралася з рідного міста за день до авіаудару по драмтеатру. Її сім’я – одна з сотень, яка ховалася у цій будівлі від обстрілів. Жінка каже: спали у підвалі на картонних коробках і декораціях, розпалювалювали багаття меблями, реквізитами, ділилися одне з одним останньою їжею. За інформацією Маріупольської міськради, 16 березня 2022-го у театрі загинуло щонайменше 300 осіб.

Про малу батьківщину нині Олені нагадують ключі від квартири, в яку родина так і не поселилася, та іграшка сина – бегемотик. Сьогодні сім’я акторки живе в Ужгороді. Місто стало прихистком і для Донецького академічного обласного драматичного театру, в якому працювала жінка. За даними Міністерства культури, він – один із двох театрів-переселенців, які релокувалися після початку великої війни.

Зараз театрали гастролюють світом і показують глядачам виставу «Маріупольська драма». У ній вони грають самих себе і розповідають про події, які пережили у стінах рідного закладу в перші дні широкомасштабного вторгнення. Серед реквізитів – той самий іграшковий бегемотик сина Олени. Актори кажуть: цією постановою хочуть нагадати світові про один із найгірших воєнних злочинів, який військові РФ вчинили в Україні. І сподіваються, що одного разу вони знову скажуть один одному:

– Де зустрінемося?

– На Драмі.

«Я розумію, що таке врятоване життя»«У Маріуполі ми купили квартиру, робили там ремонт, але так і не встигли туди переїхати. Ключі від неї я маю досі. Знаєте, мені здається, що колись можна було би зробити такий пам’ятник «ключі від квартир у Маріуполі». Такі ключі точно є не лише в мене, і такі страшні події відбулися не лише в нашому місті», – розповідає Олена Біла.

Більше двадцяти років жінка разом з чоловіком працюють акторами у Донецькому академічному обласному драматичному театрі. Заклад більш відомий як Маріупольський драмтеатр.

До початку великої війни родина жила в гуртожитку.

На дев’ятий день повномасштабного вторгнення сім’я приїхала до драмтеатру на автівці. 3 березня 2022-го, за словами Олени, мала відбутися евакуація. Про можливий «зелений коридор» у цей день також повідомляла і пресслужба Маріупольської міськради. Але виїзд так і не відбувся. Заплановану евакуацію, за даними міськради, перенесли, оскільки російська сторона не дотрималася режиму тиші та продовжила обстріли.

В очікуванні на «зелений коридор», сім’я залишилася жити в театрі, розповідає Олена: «Моя гримерка на першому поверсі була зайнята. Ми залишили всі речі в гримерці чоловіка. З нами було ще п’ятеро студентів, якими я опікувалася. Ми знали, що і де є в театрі, тож намагалися допомагати іншим, прибирали, займали себе хоч чимось, як могли. Від того, що відбувалося навкруги, можна було збожеволіти. Взагалі в театрі не було бомбосховища, але був підвал. Було дуже важко, багато людей, не вистачало кисню. Усі вони лежали на декораціях, реквізитах, на тих речах, які для нас мали зовсім інший зміст».

Жінка пригадує, березень 2022-го був холодним. Щоб приготувати їжу і зігрітися, доводилося розпалювати багаття речами, які були під руками – стільці, декорації, піддони.

«Наші співробітники давали якісь допоміжні інструменти, щоб хоч трішки зберегти майно театру, але хто чув, хто не чув. За два дні там уже нічого не було: ні стільців, ні дубових крісел – нічого. Підлокітники просто кидали в багаття. На це було боляче дивитися, але не було чим розпалювати. Розібрали ковзанку, яка була біля службового входу в театр. Хтось їздив і привозив піддони, їх рубали і окремо складали. Треба було якось виживати», – каже акторка.

Десять днів сім’я Олени пробула у будівлі драмтеатру. Оскільки евакуація так і не відбулася, розповідає жінка, вони, подружжя з сином, наважилися виїжджати самі. Каже: з собою у машину взяли свого улюбленця – собаку мопса, іграшку сина – бегемотика і двох студенток, яких навчала жінка.

«Одягу майже не брали. Місця в машині просто не було. Навіть те, що привезли до театру, залишили там. Були люди, які хотіли виїхати, але не мали змоги. На це було важко дивитися. Вони плакали, просили допомогти, пропонували гроші, хтось навіть прощався. Люди були в шаленому розпачі. Вони дуже постаріли, були всі чорні», – пригадує жінка.

Наступного дня після виїзду родини Олени з Маріуполя, 16 березня 2022-го року, російські військові здійснили авіаудар по будівлі театру.

Міжнародна правозахисна організація Amnesty International повідомляла, що атака, ймовірно, відбулася з літака-винищувача двома 500-кілограмовими бомбами, які здетонували одночасно. За різними даними у закладі ховалися сотні людей. Скільки місцевих загинуло – достеменно невідомо. У міськраді заявляли про щонайменше 300 загиблих.

Майже три роки сім’я живе в Ужгороді. За словами жінки, сюди вони переїхали з Харківщини, після офіційного наказу про релокацію Донецького академічного обласного драматичного театру. Мешкає Олена з сином і чоловіком у гуртожитку, який їм безкоштовна надала місцева влада.

«Ми зрозуміли, наскільки все дороге, коли виїхали. Ні сковорідки, ні каструлі, ні ложки, ні виделки – все треба було купувати. Але, знаєте, мені геть не шкода, що немає речей. Я розумію, що таке врятоване життя. Воно важливіше, ніж врятовані штани, шапка чи взуття. Звичайно, важко не мати свого будинку. Але у нас є чудовий син, улюблена робота і, попри все, – ми залишилися в професії», – розповідає переселенка.

«Маріупольська драма» – це наші ліки»

«Я показав їм (російським військовим – ред.) посвідчення, вони порвали його і сказали: «Все, тепер ви будете заслуженим артистом Російської Федерації». Я кажу: «Ні, ніколи не буду». Я зрозумів, що нам там місця нема», – так пригадує Геннадій Дибовський свій виїзд з окупованих територій ще в 2014-му.

Чоловік – двічі переселенець. Майже десять років тому він виїхав з Донецька у Краматорськ. А після початку великої війни перебрався на захід країни. Нині він – директор театру з Маріуполя в екзилі.

Геннадій розповідає, акторів з Донеччини прихистив Закарпатський академічний обласний музичний драмтеатр. В Ужгороді театрали ділять одну будівлю на двох. З колишнього складу, близько 20-ти виконавців, залишилося лише шестеро.

«Я б хотів створити театр, де люди будуть не дивитися, а відчувати радість, сум, біль – усі людські емоції, будуть співпереживати і проживати разом. Головна моя мета сьогодні – знайти нам дах. Наш театр – єдиний професійний колектив, який релокували. Ми колектив, який представляє всю Донецьку область. Два театри під одним дахом – це у будь-якому разі складно, тому ми вирішили робити ставку на гастролювання», – каже він.

За даними Міністерства культури та інформаційної політики, після початку повномасштабної війни релокувалося два театри. Один із них – Донецький академічний обласний драматичний театр, який працював у Маріуполі. Інший – Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр, що базувався у Сєвєродонецьку. Раніше проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розповідав історію співробітників закладу-переселенця з Луганщини. Попри те, що війна розкидала театралів по всій країні, вони зібралися і запрацювали у Сумах.

Одну з вистав, яку нині театрали показують глядачам – «Маріупольська драма». Акторка Олена Біла каже: це – оповідь акторів про події, які вони пережили у театрі на початку широкомасштабного вторгнення і їхні публічні свідчення про воєнний злочин російських військових.

Серед акторів – син Олени Матвій. Жінка вагалася, чи залучати підлітка до спектаклю, аби він знову не переживав тих подій. Але син, каже акторка, ствердно відповів, що гратиме. На сцені хлопець тримає у руках бегемотика, іграшку, з якою він не розлучається 12 років і яка була з ним у драмтеатрі під час бомбардування міста.

«У виставі ти наче розколюєшся, частину себе залишаєш, а потім відновлюєшся від енергії глядача. Головна умова, яку поставив перед нами режисер – не грати, а бути собою. Перші рази було складно, а потім пішла зворотна реакція – стало легше. «Маріупольська драма» – це наші ліки. Єдине, найважче дивитися на розбомблений театр в кінці, бо колись театр в Маріуполі був місцем культури, місцем зустрічей, весіль, люди приїжджали до театру і фотографувалися. Колись це було місце зустрічі, ми говорили:

– Де зустрінемося?

– На Драмі».

У січні цього року театрали презентували виставу у Великій Британії. Шість показів відбулося на сцені театру The Home в Манчестері. Туди актори поїхали на запрошення британського продюсера Девіда Маккріді, з яким познайомилися під час гастролей у Румунії.

«Я запитував Девіда: «Чому ти так хочеш, щоб виставу показали у Манчестері? Де Британія, а де ми?» А він мені відповів: «Ти знаєш, Манчестер пережив колись таку ж трагедію, як і ви. У 2017 році на шоу прийшов терорист і зірвав бомбу в залі. Загинуло багато людей. Манчестер вміє тримати удар. Україна, безперечно, теж. Це нас об’єднує», – пригадує розмову з колегою Геннадій Дибовський.

У травні 2017 року у комплексі «Манчестер Арена» британського міста стався теракт, внаслідок якого загинуло щонайменше 20 осіб, близько 50 людей – поранено. На момент вибуху в залі присутніми були 22 тисячі глядачів, які прийшли на концерт американської поп-зірки Аріани Гранде.

«Я написав великими літерами «Діти», як пам’ять про те, що такий самий напис був перед театром у Маріуполі (супутникові знімки з цим фактом опублікувала американська компанія у березні 2022-го – ред.), – каже директор театру. – На сьогодні «Маріупольська драма» – головна наша вистава, яка показує світові, що відбувається в Україні. Ми будемо грати її до перемоги! Потім вона перейде в розділ історичних вистав».

У березні до третіх роковин авіаудару по драмтеатру, колектив показує «Маріупольську драму» в Молдові, Італії, Франції, Швейцарії, Хорватії та Австрії. А поки, повернувшись додому, презентує свої робити українській аудиторії.

«Це наша місія – розповідати усю правду, що там відбувалося. Ми виїхали і нам вдалось вціліти, отже ми маємо говорити. Драмтеатр у Маріуполі для нас тепер – місце пам’яті та болю. Коли Україна переможе, там обов’язково має бути стела пам’яті усіх тих, кого вбила Росія в Маріуполі», – переконана акторка Олена.

За даними Мінкульту, за майже три роки повномасштабної війни пошкоджень та руйнувань зазнали 2 185 закладів культури. Серед них – 18 театрів у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Харківській, Херсонській, Луганській, Одеській, Миколаївській, Чернігівській областях та місті Києві.