Історії з Бучі: як син дізнався з чату, що росіяни розстріляли батька

• Author, В’ячеслав Шрамович
• Role, для BBC News Україна
• 40 хвилин(и) тому

25 березня в одному з чатів хтось написав: “Надійшла інформація, що сьогодні розстріляли Єреміча Олександра”.

Пізніше з’явився ще один допис: “Інформація вже достовірна. Так, Сашка Єреміча більше немає”.

Так сталося, що син убитого росіянами бучанця Олександра Єреміча – Сергій – був адміном цього самого чату.

Фактично з нього він і дізнався, що російські військові розстріляли його батька, який залишався в окупованому місті.

Підпис до фото, Повідомлення в одному з бучанських чатів про розстріл Олександра Єреміча – так під час російської окупації люди дізнавалися про загибель сусідів“Я його син. Знаю, де перебував останні дні. Кому треба інфу передав. Всім, кого не знаю, писати не буду нічого. Писати слова співчуття не потрібно. Легше не стане”, – відписав тоді Сергій.

З Сергієм ми вперше зустрілися на початку квітня 2022 року, через кілька днів після того, як російські військові відступили з Бучі.

Ми говорили на місці вбивства батька – пройшли по тій же стежці, по якій його вели росіяни перед розстрілом.

На місці загибелі ще лежала кепка Олександра, а поруч було видно тимчасову могилу, звідки тоді вже забрали тіло.

Зараз, через три роки після тих подій, українське слідство вже називає імена підозрюваних російських військових з 76-ї “псковської” десантно-штурмової дивізії, які, ймовірно, розстріляли Олександра Єреміча.

Підпис до фото, Сергій Єреміч біля меморіального банера у пам’ять про його батька – Олександра Єреміча розстріляли росіяни три роки тому, за кілька днів до звільнення БучіРосіяни ж продовжують називати вбивства у Бучі “постановкою”.

“Київський режим розклав вулицями тіла людей, а потім влаштував престур на гроші USAID американських зірок та громадських діячів”, – написала не так давно речниця російського МЗС Марія Захарова, вочевидь апелюючи до слів американського віцепрезидента Джей Ді Венса про “пропагандистські тури” в Україні.

На третю річницю масових вбивств у окупованій російською армією Бучі ми поговорили з Сергієм Єремічем про те, як загинув його батько, і що стало відомо після його смерті.

І на прикладі цієї історії ще раз показати, як розгорталась страшна трагедія Бучі у перші місяці російського вторгнення.

Початок вторгнення у Бучі

У лютому 2022 року 24-річний Сергій Єреміч разом з сім’єю жили у районі Бучі під назвою Склозавод.

Підпис до фото, Сергій Єреміч з батьком та друзями до повномасштабного вторгнення росіянЦе місце, де проходить вулиця Яблунська, і де скоро відбудуться найбільш криваві розстріли під час “бучанської різанини”.

Сергій, який вчився на ІТ-шника, з перших днів повномасштабного вторгнення займався волонтерством, а згодом почав координувати місцеві чати у телеграм.

Його батько – 43-річний Олександр – працював на “Укрзалізниці”, але невдовзі потяги на ділянці біля Бучі перестали ходити і він залишався вдома. Де допомагав з облаштуванням бомбосховища та іншими побутовими питаннями.

Підпис до фото, Олександр ЄремічЖиття у Бучі в ті перші дні великої війни ще умовно можна було назвати спокійним – бої на сусідньому Гостомельському аеродромі стихли, світло, газ і вода залишалися, магазини і аптеки працювали.

Навіть коли 27 лютого росіяни спробували прорватися через Бучу в Ірпінь й далі до Києва, а їхню колону спалили на вулиці Вокзальній, місто почало досить швидко відновлюватися.

Але поступово продукти в магазинах закінчувалися, а свіжих не підвозили – частину доріг до Бучі перерізали, міст по Варшавський підірвали.

Тому Сергій Єреміч ходив через поле і заплаву зі Склозаводу у сусідній Ірпінь за продуктами.

Окупація

3 березня, коли Сергій був у Ірпені, в чаті району з’явилося фото російського БМД-4М (одна з нових модифікацій російської бойової машини десанту) біля клубу на Склозаводі – так почалася окупація Бучі.

Підпис до фото, Одна з перших російських бойових машин десанту в БучіТоді у цей район міста зайшли кілька десятків одиниць техніки російських десантників.

Вони ставили свої БМД та БМП у дворах житлових будинків, вламувалися у деякі квартири та стріляли по вікнах, якщо помічали там когось.

Підпис до фото, Прострілене вікно – так російські десантники намагалися змусити місцевих не стежити за їхніми переміщеннямиЗ’явилися перші вбиті серед цивільних.

Сергій зрозумів, що не зможе повернутися додому.

“Ще була надія, що це на короткий термін, день-два і їх виженуть. Але ми не розуміли масштабів того, як багато російських військ зайшли на територію масиву”, – розповідає хлопець.

9 березня його матір та сестра змогли з третьої спроби вийти пішки з окупованої Бучі “зеленим коридором”.

А батько залишився під приводом догляду за квартирою.

Сім’я згадує, що востаннє бачила його, коли він з іншими чоловіками зрізали якесь дерево на дрова і лише помахав їм на прощання.

Тоді вже давно не було світла, газу та води. Тому Олександр Єреміч допомагав жителям району, які не могли виїхати окупації, з водою, готував на багатті їжу і рубав дрова.

А також допомагав ховати загиблих бучанців зі Склозаводу, яких росіяни не дозволяли транспортувати ні на найближчі кладовища, ні навіть до братської могили біля церкви у центрі міста.

Цю зону російські військові вважали важливою для свого “наступу на Київ”, тому намагалися максимально обмежити рух місцевих по ній та стріляли в усіх, у кому вбачали шпигунів.

Сім’я підтримувала контакт з Олександром телефоном – мобільний зв’язок у Бучі залишався, хоча і був нестабільний та краще працював з багатоповерхівок. А телефони іноді можна було підзаряджати від автомобілів чи генераторів.

“Пізніше ми домовилися з ним зідзвонюватися щодня о 10-й ранку”, – каже Сергій.

Він пригадує, що під час розмов батько бував у різному настрої. Часто – пригнічений чи навіть у стані своєрідного “волонтерського вигорання”. В інші рази – більш оптимістичний.

“Але я знав, що кожен день близько 10:00 поговорю з батьком”, – додає Сергій.

“Не бери слухавку”

Так тривало до 25 березня.

Тоді ще не було відомо, що до кінця окупації Бучі залишається менше тижня.

Підпис до фото, Росіяни в окупованій Бучі25 березня Сергію зателефонував невідомий номер. Це був його батько, який сказав, що росіяни забрали у нього телефон.

“Він був дуже спокійний і врівноважений. Я відчував якийсь страх у нього десь всередині, як затишшя перед бурею. Але це ніяк не проявлялося в розмові. Він сказав, що все добре”, – розповідає Сергій.

І переповідає слова батька: “Якщо я буду дзвонити – не бери слухавку. Я живий і здоровий. Тримайтеся, я вас люблю”.

Як виявилося, це була їхня остання розмова.

“Попрощалися, як я думав, до завтра. І все”, – каже Сергій.

За його словами, у той день він багато займався іншими волонтерськими комунікаціями і не дуже міг слідкувати за чатом району.

А ввечері йому зателефонували плачучі матір та сестра й сказали, що про батька надходять погані новини від знайомих.

Сергій відкрив чат Склозаводу і прочитав, що батька розстріляли росіяни.

“Я був шокований, але подумав, що є два варіанти: або це правда, або треба дочекатися 10-ї ранку”, – описує свої емоції хлопець.

Наступного ранку дзвінка не було.

Хто і як убив Олександра Єреміча – версія українського слідства

Головне слідче управління Нацполіції України навесні 2024 року оприлюднило імена двох російських військових з 234-го десантно-штурмового полку 76-ї “псковської” дивізії, яких воно вважає винними у вбивстві Олександра Єреміча.

Перший – це старший лейтенант Данаєв Володимир Володимирович з Калмикії. У березні 2022 року у Бучі, за даними слідства, він був заступником командира 3-ї роти свого полку.

Підпис до фото, Кожен вихід з дому в окупованій Бучі міг закінчитися розстріломІнший фігурант – ще один старший лейтенант Наврузалієв Аділ Імрамович, уродженець Дагестану. Під час боїв біля Києва він командував 3-ю парашутно-десантною ротою того ж 234-го полку і був підлеглим Данаєва.

У повідомленнях про підозру Данаєву та Наврузалієву слідчі на основі свідчень очевидців спробували відновити хід подій 25 березня.

У той день старший лейтенант Наврузалієв з іншими російськими військовими патрулювали одну з вулиць Склозаводу, коли помітили кількох цивільних чоловіків (серед яких був і Олександр Єреміч) та забрали у них телефони.

Старі кнопкові апарати росіяни одразу розбили, а смартфон Олександра взяли на перевірку.

У документі українських слідчих вказується, що Єреміч дуже хвилювався через вилучений телефон, “оскільки, ймовірно, там містилися відомості про те, що він передавав інформацію про російсько-окупаційні війська силам безпеки та оборони України”.

Аділ Наврузалієв разом зі своїм командиром Володимиром Данаєвим перевірили вилучений телефон, після чого, як вказано у матеріалах, “домовилися про вбивство його власника”.

Вони повернулися до будинку, де були чоловіки, вишикували їх вздовж паркану і запитали, хто власник телефону.

Олександр Єреміч назвав себе і Аділ Наврузалієв наказав йому пройти за будинок. Той відмовився і російський десантник вистрілив з автомата йому під ноги, як розповіли свідки подій.

Коли ми говорили з Сергієм вже у квітні на тому ж місці, то випадково знайшли одну з гільз з тієї черги.

А 25 березня Олександр Єреміч, за даними слідства, все ж був змушений пройти за будинок.

Де старший лейтенант Наврузалієв убив його, вистріливши сім разів, твердять свідки.

Підпис до фото, Сергій показує місце, де вбили його батька, квітень 2022 р.Сергій у розмові з ВВС каже, що товариші батька хотіли забрати його тіло, щоб поховати.

Але росіяни заборонили: “Подойдете – ляжете рядом”.

У документі українського слідства також вказується, що Данаєв заявив іншим чоловікам, що їм “пощастило опинитися в зоні відповідальності його підрозділу, так як вони гуманні, а був би тут інший підрозділ, то вбили б їх усіх”.

Олександра Єреміча все ж вдалося поховати ввечері, коли росіяни пішли – у тимчасовій могилі на ділянці поруч.

На місці розстрілу залишили кепку Олександра – щоб позначити локацію.

Підпис до фото, На місці розстрілу залишили кепку ОлександраЩо кажуть у Росії

“Псковських десантників” з 76-ї дивізії Данаєва та Наврузалієва українське слідство підозрює у навмисному вбивстві та порушенні законів і звичаїв війни.

У жовтні 2024 року їх офіційно викликали на допит до Головного слідчого управління Нацполіції України, куди вони, звісно, не з’явилися.

Аділа Наврузалієва до того ж підозрюють у спробі вбивства іншого бучанця – 18 березня він стріляв у цивільного чоловіка на вулиці Яблунський. Той знепритомнів через поранення і Наврузалієв його не добив, ймовірно, вважаючи вже мертвим.

Доля Володимира Данаєва та Аділа Наврузалієва наразі невідома. Як і їхня позиція щодо Бучі та вбитих там.

Обоє старших лейтенантів є на “Миротворці”, даних про їхню загибель, поранення чи інші новини не надходили.

Підпис до фото, 76-а гвардійська десантно-штурмова дивізія вважається одним з елітних підрозділів у російській армії та є найстарішим формуванням ВДВ Росії – вона утворена у 1939 роціЇхній 234-й десантно-штурмовий полк після Бучі був у багатьох гарячих точках російсько-української війни.

Зокрема у 2023-2024 роках “псковські десантники” воювали на островах у дельті Дніпра, біля Кринок, під Роботиним, а в останній час принаймні частина полку виконувала задачі у Курській області, де зазнала втрат.

Тим часом по справі вбивства Олександра Єреміча незабаром має відбутися судове засідання, і у перспективі – заочний вирок.

Сергій Єреміч каже, що жоден вирок не поверне йому батька.

“Але може це, принаймні, стане ще одним підтвердженням для світу, що Росія – країна-терорист. І допоможе отримувати підтримку від партнерів в нинішніх умовах і тій ситуації, яка склалася в інформаційному полі навколо України”, – сподівається він.

Підпис до фото, Сергій Єреміч каже, що не слідкує за висловами росіян про БучуСама ж Росія послідовно заперечує причетність своїх військових до вбивств у Бучі у березні 2022 року.

Та вустами речників, на зразок Марії Захарової, називає ті події “провокацією” і “страшною постановкою, виконаною Зеленським з подачі західників”.

Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров у недавньому інтерв’ю поскаржився, що ООН та міжнародна преса нібито не надають їм список людей, що загинули у Бучі.

“Я публічно на засіданнях ООН і зустрічаючись з пресою прошу допомогти нам добитися хоч якоїсь інформації щодо Бучі (трагедія, яка була використана для того, щоб обкласти нас санкціями). Ці сцени показала ВВС за дві доби після того, як там уже не було жодного нашого військового”, – повторив традиційну російську риторику Лавров.

Підпис до фото, Міністр закордонних справ РФ Лавров каже, що не може дізнатися імена людей, які загинули в Бучі“Ми просимо лише одну річ (я вже зневірився розраховувати на щось більше): чи можна переглянути список тих людей, чиї трупи показали по каналу ВВС?” – додав він.

Офіційні українські розслідування з озвученими іменами, такі як справа Олександра Єреміча або ж Ірини Фількіної (розстріляна “жінка з червоним манікюром”) та десятків інших бучанців, як і детальні розслідування міжнародних медіа з відеодоказами, російська сторона “не помічає”.

Зрештою, на місці братської могили біля церкви у центрі Бучі давно споруджена стіна пам’яті з сотнями імен загиблих.

Підпис до фото, Стіна пам’яті з іменами загиблих біля Храму святого Андрія Первозванного в БучіОднак на інтернет-сайтах, які збирають інформацію про загиблих, вже також опублікували багато імен бучанських жертв.

Нещодавно в місті встановили ще й інтерактивний комплекс, де можна дізнатися імена та історії сотень загиблих цивільних у Бучанській громаді.

Загалом же, як повідомили ВВС у Архівному відділі Бучанської міськради, під час російської окупації у Бучі загинула та померла через відсутність медичної допомоги 381 людина.

Там ведуть реєстр убитих росіянами, однак поки що імена не публікують, адже продовжуються розслідування поліції і СБУ та судові розгляди.

Сергій Єреміч на всі російські заяви про “постановки” у Бучі каже, що не дуже цікавиться новинами з Росії і неохоче коментує слова “російської пропаганди”. Але впевнений, що свідки окупації Бучі все ж знають більше про те, що тут реально відбувалося, ніж будь-які російські коментатори чи навіть всі іноземні медіа.

І ніяких сумнівів про те, що саме сталося з його батьком і хто має понести за це відповідальність, у нього немає.

Син Олександра Сергій Єреміч каже, що так до кінця і невідомо, за що вбили його батька і що саме було в його телефоні.

Водночас він відзначає, що вже після його смерті вони з сім’єю дізналися, що у перші дні вторгнення Олександр, не кажучи їм, вступив до Добровольчого формування територіальної оборони Бучі.

“Напевно, він збирав і передавав якісь дані про росіян українським військовим про те, що відбувається в окупації”, – припускає хлопець.

“Чому він це не видалив – на це питання ми вже не відповімо”, – додає він.

Навіть якщо російські десантники з’ясували, що Олександр Єреміч був тероборонівцем, то його розстріл, коли він не мав зброї та не чинив опору, все одно є воєнним злочином.

Так само як і масове вбивство бучанських бійців тероборони на Яблунській.

Олександра Єреміча поховали на Алеї героїв бучанського кладовища – поруч з іншими бучанцями, які загинули на російсько-українській війні.

“Він був добрим, веселим, завжди готовим прийти на допомогу. І готовим до самопожертви”, – пригадує Сергій.

“Десь через рік-півтора після його смерті я почав усвідомлювати, що забуваю голос батька, його жарти”, – додає він.

А молодша сестра Сергія написала в соцмережах коротке прощання: “Тату! Ми тебе любимо і ніколи не забудемо. Жаль, що залишили тебе, не забрали з собою. Нам тебе не вистачатиме. Земля тобі пухом і вічний спокій!”

Колаж Ангеліна Корба.

Підписуйтеся на нас у соцмережах