Джерело: www.volynnews.com
Один із таких організували для студентів у Волинському національному університеті. Тема актуальна і важлива – етика спілкування з чинними військовими і ветеранами.
Євген Сивопляс долучився до війська в перші дні повномасштабного вторгнення, захищаючи рідний Чернігів. Воював на різних напрямках, а на початку 2024-го на фронті отримав складне поранення, що призвело до ампутації правої ноги. Після реабілітації в Луцьку він став засновником громадської організації «Зруш скелю» та радником Луцького міського голови з питань інклюзії.
Читати ще: «Люди з інвалідністю – теж люди». Чому військовий з ампутацією виходить на луцькі дороги
Активіст поінформував студентів про основні моменти комунікації з військовими. Як наголосив, не варто підходити до них зі спини і збоку.
«На фронті так облаштовані позиції, що ворог перебуває попереду, тож звідти потрібно чекати рухів. Але час від часу бувають прориви флангами. Тому спина – найбільш незахищена зона. Звідти не варто підходити, бо військові відчувають напруження. Також небажано підходити з боків – краще обрати позицію, за якої військовий може вас ідентифікувати», – зазначив Євген Сивопляс.
Крім того, додав, подразником подекуди стають різкі рухи людей поблизу військовослужбовців і ветеранів.
Читати ще: Про що не варто говорити з військовими. Поради від «Азов. Супровід» у Луцьку
Якщо люди хочуть допомогти ветерану війни із травмою, то перед тим варто в нього запитати, чи варто щось зробити. Мовляв, не всі потребують послуг.
Перепитувати у військового треба й те, чи можна його обійняти, чи можна потиснути руку, чи можна пригостити кавою. За словами Євгена Сивопляса, хтось радо прийме жести уваги, для когось вони будуть недоречними.
Читати ще: Поклади руку на серце, або Чому цивільні опускають очі, коли бачать військових
«Чи можна подивитися в очі військовому? Якщо не подивитися, то він може відчути, що з ним щось не так – негарний, небезпечний тощо. Ми ж не кажемо причину, чому не подивилися у вічі. Тож людина почне шукати причину в собі. Наприклад, що її ненавидять чи не приймають. І далі буде жити із цією думкою, – зауважив Євген Сивопляс. – Водночас якщо просто подивитися, то військовий може сприйняти це як певний виклик. Тож варто супроводжувати погляд легкою посмішкою, щоб зняти можливу напругу».
Якщо люди хочуть висловити свою подяку, то варто покласти руку на серце або обережно підійти і сказати «Дякую за службу».
За даними соціального експерименту, у Луцьку лише 27 людей із тисячі дякують військовим за захист. Як поінформував ветеран, в інших містах ця цифра менша: Київ – 2 людини, Чернігів – 3, Вінниця, Рівне – по 11, Хмельницький – 15, Львів – 6.
«Луцьк на першому місці, бо тут ми провели найбільше соціальних акцій», – відзначив Євген Сивопляс.
Проте додав: насправді значно більше осіб відчувають вдячність до військових у своїх думках, але не знають, як це словесно донести.
«І що відбувається? Цивільні вдячні мовчки або не мають сміливості висловити вдячність, військові – вдячності не відчувають. Таким чином між ними утворюється прірва», – акцентував чоловік.
Наостанок Євген Сивопляс закликав студентів почати із себе – висловлювати слова подяки чинним військовим і ветеранам, пропонувати допомогу, проявляти повагу, зокрема в чергах чи громадському транспорті. Мовляв, коли ті не відчують віддачі від суспільства, то ризикують втратити мотивацію воювати далі або замкнутися в собі.
«Якщо ми не будемо шанувати наших захисників, то можемо втратити країну», – резюмував ветеран.
Дмитро КЛИМЧУК
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
