Як Курдистан не став незалежним. Що таке РПК і чому вони склали зброю після 40-річної...

Підпис до фото, Одна з основ ідеології Оджалана – рівність між чоловіками і жінками, у лавах РПК борються і дівчата

• Author, Григор Атанесян
• Role, ВВС
• 51 хвилин(и) тому

Робоча партія Курдистану (РПК) заявила про саморозпуск. Згідно з повідомленням курдського телеканалу Rudaw, рішення ухвалили на 12-му з’їзді партії.

Він пройшов ще 5-7 травня. Партія заявила, що розпускає свою структуру, припиняє озброєну боротьбу і завершує діяльність під нинішньою назвою.

“Боротьба РПК зруйнувала політику заперечення та знищення, спрямовану проти нашого народу, і привела курдське питання до точки, де його можна вирішити шляхом демократичної політики, і таким чином виконала свою історичну місію”, – йдеться в заяві партії.

Так після сорока років конфлікту, який забрав життя більш ніж 40 тисяч людей, курдське повстанське угрупування Робоча партія Курдистану (РПК) оголосило про саморозпуск і складання зброї.

Це сталося після заклику її лідера Абдулли Оджалана, яке він зробив у кінці лютого в рамках залаштункових переговорів між курдськими політиками і владою Туреччини.

Експерти кажуть, що це не означає, що “курдське питання” вирішене. Турецька влада не поспішає проводити реформи, на яких наполягають Оджалан і його послідовники.

Інші лідери курдського руху залишаються у тюрмі, а партія DEM, яка представляє курдів у турецькому парламенті, зазнає переслідувань. Райони Туреччини, де в основному живуть курди, залишаються найбіднішими в країні.

Але припинення озброєної боротьби РПК проти турецької держави неминуче вплине на внутрішню і зовнішню політику Сирії та Іраку, а також може зачепити Іран – у всіх цих країнах живуть курди, лідери яких або підтримували Оджалана, або ж боролися з його впливом.

Від марксизму-ленінізму до демократичних реформ

Підпис до фото, Учасники історичного з’їзду РПК на тлі портрета ОджаланаКурди – це іраномовний етнос, який століттями проживає у регіоні між річками Тигр і Євфрат, які вони самі називають Курдистаном.

Після Першої світової ці землі виявилися розділеними між чотирма країнами: Туреччиною, Сирією, Іраном та Іраком.

Так курди стали найбільшим народом Близького Сходу без власної держави.

Більшість курдів опинилися на території Турецької республіки, але не змогли отримати в ній політичних та культурних прав. Їхню ідентичність заперечували – курдів називали “гірськими турками”, а курдською мовою забороняли користуватися до 1991 року.

Зараз у Туреччині живе близько 14 мільйонів курдів – це понад 15% населення країни.

Робоча партія Курдистану (РПК) виникла в 1970-х. Абдулла Оджалан і його соратники заснували її на основі ідей курдського націоналізму та марксизму-ленінізму. Партія поставила собі за мету створити незалежний Курдистан та почала боротьбу проти турецької держави.

За минулі десятиліття в цьому конфлікті загинуло більш ніж 40 тисяч людей з усіх сторін – це мирні жителі турецького і курдського походження, бійці РПК та турецькі військові.

Ще близько трьох мільйонів людей стали вимушеними переселенцями чи біженцями.

Дії РПК призвели до того, що її визнали терористичною організацією у США, Великій Британії, а також в ЄС та НАТО.

У 2005 році Реджеп Таїп Ердоган, якого тоді тільки недавно обрали прем’єром, виступив із програмною промовою про “курдське питання”. Він визнав історичні помилки, після чого багато обмежень було знято.

В університетах створили кафедри курдської мови, з’явилися ЗМІ курдською. У 2013 році зняли заборону на використання курдського алфавіту.

Позиція Оджалана теж мінялася. “Лідер Апо”, як називають його соратники, майже 20 років керував РПК із Сирії. Під тиском Анкари Хафез Асад позбавив курдського лідера притулку, і невдовзі Джалана викрали зі столиці Кенії в результаті операції турецької розвідки за підтримки американського ЦРУ.

З 1999 року Оджалан відбуває довічне на острові Імрали посеред Мармурового моря, де він довгий час залишався єдиним ув’язненим.

У в’язниці Оджалан відкрив для себе “Екологію свободи”, головну працю американського філософа Мюррея Букчина, ідеолога анархізму та лібертарного соціалізму. Пізніше Оджалан прочитав усі доступні в перекладі праці Букчина і почав листуватися з автором.

Занурення в політичну філософію призвело до еволюції мислення Оджалана: він дистанціювався від марксизму-ленінізму і відмовився від боротьби за повну незалежність Курдистану. У нього з’явилися нові вимоги – культурна автономія і демократичні реформи в Туреччині.

Попередній перемовний процес між РПК та Туреччиною привів сторони до можливого вирішення конфлікту в 2015 році. Але в останній момент угода зірвалася – і озброєне протистояння відновилося з новою силою.

На цей раз Оджалан зайшов далі, ніж досі: у кінці лютого він випустив заяву, в якій закликав РПК скликати з’їзд, щоб прийняти рішення про складання зброї та розпуск партії.

У тому тексті Джалан звинуватив “капіталістичну сучасність” у розпалюванні конфлікту між турками і курдами. Він написав, що РПК зіграла важливу роль в боротьбі курдів за свої права, але вимоги незалежності та навіть автономії вже не актуальні.

На відміну від попередніх переговорів, на цей раз ініціатором виступав не сам Ердоган, а його політичний союзник Девлет Бахчелі, лідер ультраправої партії ПНД.

Турецькі політологи кажуть, що Бахчелі діє після схвалення президента, а участь ультранаціоналістичного політика передбачає, що мирний процес не налаштує проти Ердогана частину електорату.

Гнів турецьких націоналістів був одним із причин зриву попередніх переговорів.

Політичний розрахунок

Підпис до фото, Критики звинувачують РПК у культі особистості ОджаланаДля турецького президента примирення з курдами – це тактичний крок, спроба залишитися при владі після 2028 року.

Тоді має закінчитися його останній президентський термін, пише Гьонюль Тол, директорка програми Туреччини в Інституті Близького Сходу в Вашингтоні.

“Ердоган вийде переможцем при будь-якому розкладі. Якщо все піде гладко і РПК саморозпуститься, турецький лідер запише собі в заслуги припинення 40-річного озброєного конфлікту і піде на наступні вибори з ослабленою опозицією”, – пише Тол в Financial Times.

Ектан Тюркйілмаз, турецький культурний антрополог курдського походження, згоден з тим, що ціллю Ердогана міг бути розкол опозиції та посилення своєї позиції всередині країни і на міжнародній арені.

Але Тюркйілмаз вважає, що насправді результати можуть бути протилежними.

“Я думаю, що це призведе до очікувань подальшої демократизації та створить тиск на режим”, – сказав він у розмові з ВВС.

За словами антрополога, громадяни як турецького, так і курдського походження чекатимуть на реформи і лібералізацію, оскільки одна з головних загроз для турецької держави була усунута.

“Мені здається, що це може закінчитися для режиму Ердогана значно інакше, ніж він припускає”, – додав Тюркйілмаз.