Відправляли замість дронів. Як Росія використовує строковиків у війні проти України

Росія відправляє строковиків – попри запевняння президента Володимира Путіна – на війну проти України, про що регулярно з’являються нові свідчення. Свою історію проєкту російської служби Радіо Свобода Сибір.Реалії розповів 19-річний Олександр (ім’я змінено з міркувань безпеки). Він перебував в академічній відпустці, бо, пояснює, вирішив подумати, чи продовжувати навчатись на дизайнера. Призвали його до лав армії РФ з Улан-Уде, столиці Бурятії, у грудні 2023 року. Вже за кілька місяців Олександра перевели у прикордонну з Україною Брянську область, а звідти, розповідає він, – його і майже всіх строковиків з їхньої роти – відправляли у «відрядження» до зони бойових дій.

Хоча раніше багато повідомлялось про випадки, коли строковиків примушували укладати контракт з Міноборони РФ – вони, каже Олександр, його не підписували. На війні проти України російський строковик отримав поранення, але, скаржиться, не може отримати ніяких виплат. Він планує подати заяву до військової прокуратури – за незаконне відправлення на фронт і невиплату за поранення.

«Терпи, якщо пощастить і доживеш до дембеля – поїдеш додому»Олександра призвали в Улан-Уде, столиці російської республіки Бурятія, 10 грудня 2023 року. Він наголошує, що йшов саме на строкову службу.

– Не на війну, мені було тільки 18 років. Я навчався на дизайнера, вирішив зробити академічну перерву, подумати – чи точно хочу продовжувати вчитись на цю професію. Тоді мене й загребли [в армію], – розповідає Олександр.

В Амурській області він провів близько півтора місяця.

– У залізничних військах служив. Ну, як готували – пару разів на стрільби з’їздили і все. Жодної особливої підготовки не було. Потім перекинули в Борзю (Забайкальський край, РФ – ред.) – з кожної роти по 2–4 строковики вирвали. А вже звідти весь 26-й стрілецький батальйон повезли до кордону [з Україною]. Борзя – у них прямо місце, де вони збирають усіх «приречених» [на відправку до кордону] строковиків. Це було у квітні 2024 року. Нас дислокували в селі Подивоття, Брянська область, просто біля кордону. Приїхали – там дрони, снаряди, весь набір, – згадує Олександр.

Дізнавшись про те, що сина везуть до кордону з Україною, мама Олександра здійняла галас, як і батьки інших строковиків.

– Ну, обурювались, хтось заяви писав, але фактично нічого зробити не змогли, як і ми. Ставлення, як до робочої худоби: «Терпи, якщо пощастить і доживеш до дембеля – поїдеш додому». Військову поліцію туди [в розташування частини] просто не пускають. Так і кажуть: «ВПівцям сюди не потрапити». Тобто, по суті, ти без жодного захисту. Я навіть упевнений, що командуванню і не повідомляли про те, що строковиків кидали «за стрічку» (на передову – ред.), – каже Олександр.

Відправляти «за стрічку», за його словами, почали одразу після перекидання в Брянську область – спочатку «на роботи», потім як повноцінних військових – на розвідку.

– Спершу копали бліндажі для прикордонників, я особисто за весь час не бачив жодного контрактника чи мобіка (мобілізованого – ред.). Тобто так, вони потім приходили і займали ці бліндажі. Але фактично коли закидали за стрічку – навколо не було нікого, окрім строковиків. У нас навіть командир відділення – такий самий строковик, як і ми, решта семеро просто до армії навчався у військовому училищі, – каже Олександр.

«Могли застрелити свої ж»У серпні 2024 року, коли ЗСУ прорвали кордон у Курській області, весь батальйон Олександра перебував у сусідній Брянській.

– Того дня нас підняли за бойовою тривогою. Ось, виходить, моє друге відділення стоїть посередині, на три кілометри – нас семеро, на другому кілометрі – розташоване перше і так далі. Тривога – і перше з третім відділенням біжать до нас і окопуються разом. Швиденько-швиденько копаємо невеликі окопи і сидимо. Все, – згадує 6 серпня, коли ЗСУ почали операцію на Курщині, Олександр.

В окопах під Подивоттям строковики просиділи близько доби.

– У підсумку в нас нічого не було, ніякого прориву. Розійшлися назад по своїх позиціях. Було відчуття, що ЗСУ відволікали в цьому місці, щоб прорватися сконцентровано в Курській області, – вважає Олександр. – Після прориву у нас майже нічого не змінилося. Хоча здавалося б. Тільки хіба що танки пригнали. До другої лінії.

За словами Олександра, строковиків командування розмістило на першій лінії фронту, а на другій лінії, за ними, після прориву кордону розмістили професійних військових і техніку.

– Я гадки не маю, які це там «елітні» частини контрактників заховали за строковиками. Ми до них назад не відходили, – зауважує Олександр.

Відходити несанкціоновано назад під час «відрядження «за стрічку» строковикам взагалі було заборонено.

– Могли застрелити свої ж. Одного разу сиділи так під вогнем кілька годин. Нас заслали «в розвідку», а тут ЗСУ виходять. Бігти назад не можна – свої ж пристрелять за те, що видав розташування. Лягли і кілька годин чекали, – каже Олександр. – Потім на нас заслали дрони-камікадзе – один бахнувся поруч зі мною, так я п’яту за рахунком контузію отримав.

Без контузій, за словами солдата, строковики з «відряджень» не поверталися. Багато хто був поранений.

Призначення «розвідки» строковик і сам не зрозумів.

– По суті, те саме вони (російські військові – ред.) могли «розвідати» дронами. Техніка була, гуманітарка ж доходила, але замість дронів вони (командири – ред.) відправляли солдатів, строковиків. Не знаю, мабуть, ми дешевші, – розмірковує Олександр.

«Залишився інвалідом. І ще без грошей»Після останнього такого «відрядження» в жовтні 2024 року Олександр був уже не контужений, а поранений – у нього влучив уламок дрона-камікадзе.

– Тимчасове функціональне порушення кістково-м’язової системи після закритої травми лівого колінного суглоба, ушкодження внутрішнього меніска лівого колінного суглоба, – зачитує Олександр висновок військово-лікарської комісії (документ є в розпорядженні редакції). – І ще один висновок з більш-менш точним діагнозом. Але записали його мені лише в частині в Забайкаллі.

У військовому лазареті зафіксувати діагноз медики відмовилися – Олександр підозрює, що саме через те, що строковик не мав бути «за стрічкою».

– Мабуть, отримали вказівку не фіксувати. Але ж у мене є докази – свідчення товаришів по службі, підвищені виплати нам надходили в ті дні, коли нас посилали «за стрічку» – не 2200 [рублів], як строковикам, а 120 тисяч [рублів] на місяць, – каже Олександр. – Є мої фото звідти [з фронту]. Довести я зможу – інше питання, що мене футболять із частини в Бурятії.

Зараз Олександр разом із матір’ю переїхав із Бурятії до одного з регіонів європейської частини Росії. Тут він планує подати заяву до військової прокуратури – за незаконне відправлення на фронт і невиплату за поранення.

– Виходить, мене протизаконно відправили в зону бойових [дій], не питаючи. Потім насилу вирвався звідти – до самого дембеля тримали в госпіталі. Залишився інвалідом. І ще без грошей, – пояснює Олександр.

Частину грошей за перебування в зоні бойових дій у солдатів вимагали їхні ж командири, розповідає Олександр.

– Коли вперше отримав контузію у «відрядженні» і повернувся, командиру взводу потім здавав свій автомат, аптечку. Як належить. Усе перевірив спершу – Калаш (автомат Калашникова – ред.) працює, за списком, здав, – згадує строковик. – А трохи згодом він мені каже: ти, мовляв, загубив частину деталей з автомата. І два знеболювальні. А це наркотичні засоби. І він ставить мені вибір: «Або ти зараз їдеш надовго за військовим судом [у в’язницю], ну, років так на 15 точно. Бо знеболювальні в аптечці – це сильні наркотики, і за них дають дуже багато. Або ж ти мені зараз 20 тисяч зі своєї зарплати переказуєш, і ми все, чого бракує, тобі знаходимо». Ну що, я переказав. Це був вибір без вибору, так би мовити. І командир взводу, гвардії лейтенант Булат родом із тієї ж Бурятії (позивний Дацан), просто на моїх очах із власної сумки це все й дістав – частини до автомата і знеболювальні.

Олександр ходить насилу, спираючись на палицю.

– Спершу взагалі не міг ходити. Тупо – у госпіталі не було милиць. Немає і все. Скачи, як можеш. Трохи загоїлося – купив палицю, принаймні почав ходити, – ділиться Олександр. – Але, по суті, як раніше ходити вже не зможу, побігти не зможу. Зараз працюю на заводі. Але це тимчасово. Хочу довчитись у місцевому виші на дизайнера. Довго на заводі здоров’я не дозволить протриматися. І нога не тягне. І супутні травми – як гучний звук, у мене панічні атаки. Коли якісь хлопки – я одразу шукаю дрони навколо.