Чому Кремль атакує Азербайджан

Злочини, скоєні співробітниками правоохоронних органів РФ, – приниження, напади, побиття, вбивства – проти азербайджанців і представників інших народів Кавказу та Середньої Азії, які проживають у Росії, давно не новина. Однак останніми днями в Єкатеринбурзі, Воронежі співробітники ФСБ виявляють своє ставлення до азербайджанців у більш жорстокій, суворій формі.

Річ у тім, що розслідування злочину, нібито взятого за основу для нинішньої операції російських силовиків у Єкатеринбурзі, почалося ще 2001 року (інцидент стався в кафе братів Сафарових). Але лише через 24 роки ФСБ за одну ніч починає рухатися, здійснює наліт на квартири Сафарових, вбиває двох із них, а потім незаконно затримує понад 50 азербайджанців. Тобто, справа явно не в розслідуванні якоїсь “кримінальної справи”, а в насильницьких діях проти представників одного народу.

Складається враження, що нашу країну обрано мішенню. Це враження посилюється, якщо відстежувати, як злочинні інциденти за участю російських правоохоронців проти азербайджанців висвітлюються в російській пресі.

Насамперед впадає в око шовіністична, дискримінаційна політика національної сегрегації проти мігрантів – неросійських у Росії. Але чому Азербайджан?

По-перше, це “покарання” за позицію для тих, хто виступає проти використання мігрантів і неросійських як “гарматного м’яса” в російсько-українській війні. Не секрет, що Росія вже зазнала сотні тисяч втрат і відчуває брак живої сили на фронті. Щоб пом’якшити невдоволення росіян, компенсувати втрати і не зупиняти мобілізаційні заходи, Росія стала “залучати” до війни мігрантів і неросійських громадян.

За інформацією азербайджанців із РФ, під час регулярних рейдів російські правоохоронці вручають неросійським громадянам повістки, затримують їх і доправляють прямо до військкоматів. У деяких випадках натуралізованих осіб примушують підписувати контракти, погрожуючи позбавленням російських паспортів і депортацією з країни. Так, голова Слідчого комітету Росії Олександр Бастрикін ще рік тому заявляв, що “затримано понад 30 тисяч іноземців, які нещодавно отримали російське громадянство і не зареєструвалися для військової служби, приблизно 10 тисяч із них відправлено на фронт”. Крім того, для створення “Мігрантської армії”, росіяни використовують й інші “методи навіювання”: затриманим мігрантам і неросійським громадянам висувають звинувачення в перевезенні наркотиків і злочинах, яких вони не скоювали, щоб переконати їх піти на фронт, а також погрожують їхнім членам сім’ї та близьким.

По-друге, напади на азербайджанців у Росії – це прямий тиск на Азербайджан, який дедалі більше віддаляється від Москви.

І річ не тільки в тому, що Росія так і не вибачилася за збитий 25 грудня 2024 року літак “Азербайджанських авіаліній”, вона не вчинила цивілізовано, виплативши компенсацію сім’ям постраждалих, а навпаки – почала діяти агресивно, нападаючи на азербайджанців у РФ. Річ у тім, що мирний договір між Азербайджаном і Вірменією стає дедалі реальнішим, відносини між Вірменією і Туреччиною нормалізуються, і відхід Росії з Південного Кавказу, куди вона прийшла 200 років тому, стає дедалі реальнішим.

Саме тому в хід пішли погрози. Зокрема, з вуст однієї з головних фігур російської пропагандистської машини – Володимира Соловйова. Він відкрито погрожував масовою депортацією азербайджанців, які проживають у РФ, і навіть війною Азербайджану.

Але йому самому слід спершу знайти відповідь на запитання: Якою буде доля Росії, яка стогне під санкціями через вторгнення в Україну, якщо масово вигнати етичні групи (зокрема, азербайджанців), що становлять основу російської економіки?

Уже зараз на нападки Кремля та його пропагандистської команди в Азербайджані представники різних верств суспільства – від заробітчан до депутатів – відповідають різким протестом.

Російським ЗМІ вже не вірять. Ба більше, етнічні образи не викликають нічого іншого, крім відторгнення. Тобто, Росія для збереження престижу російської мови на Кавказі (гарний привід, щоб зберігати вплив) обрала хибний шлях.

Я б хотів нагадати Соловйову, що, на відміну від РФ, ізольованої від світу через агресію (до того ж, напавши на сусідню країну, Росія зазнала невдачі та стрімко втрачає вплив), моя батьківщина – Азербаджан, останніми роками відновила суверенітет і стала провідною країною регіону, що має голос на міжнародній арені.

Росія покладається на розмір своєї території і кількість якихось ресурсів, які вона перетворила на міф. І я б нагадав Соловйову та іншим росіянам, що СРСР також покладався на свої розміри і грав на настроях народів у своєму складі, протиставляючи їх один одному. І кінець цієї “держави” всім відомий.

У нас на Кавказі є гарний вислів: сила полягає не в розмірі тіла, а в широті серця. Азербайджан, на відміну від Росії, – країна з великим серцем.