Джерело: www.unian.ua
Тут варто почати з кінця і впевнено сказати, що такого в нас ще не було. Навіть у 90-ті, коли були “віялові” відключення світла (але не газу).
Якщо вже мова про історію споживання газу в Україні, то варто додати, що ми взагалі були якщо не першопрохідцями, то точно лідерами цієї галузі ще у Російській імперії. Щоправда, у XIX сторіччі газ використовувався переважно як паливо для вуличних ліхтарів, і це був дещо інший газ – так званий “світильний”, який отримували з коксу (тип вугілля, а не те що ви подумали), і який лише десь на третину складався з відомого нам метану.
Природній газ є найдешевшим та найзручнішим, але не єдиним варіантом для опалення та використання у побуті. Є його “синтетичні” аналоги, як є ще й мазут та олива.
Втім, краще не доводити ситуацію до крайнощів. А найпростіший варіант – закуповувати вчасно влітку звичний природній газ, щоб не довелося потім займатися стімпанком у XXI сторіччі й не “винаходити” вдруге сурогати газу.
Так, у “Нафтогазі” сподівалися на потужності власного видобутку, але було очевидним, що якщо Україна вибиває російські нафтогазові об’єкти, то РФ, яка й раніше не дуже себе стримувала, буде це робити ще масштабніше, маючи для цього більше ракет та ударних дронів. І тепер ми (як держава) змушені купувати газ на піку сезону за найвищу ціну.
Так, взагалі без газу населення навряд чи залишиться. Принаймні цього року (сподіваємося, що на наступні сезони урок про своєчасні закупівлі “Нафтогазом” буде засвоєно). Але головним тут буде питання ціни, та хто буде за все це платити. В нас є “мораторій” на підвищення цін для населення, а також великі сподівання на західних партнерів.
Проте це не стосується промисловості, яка купуватиме газ по близьких до ринкових тарифах.
Через це нам у прогнозах вже “зрізали” половину зростання ВВП на цей та наступний роки – очікували зростання економіки у 5%, а тепер і 2% називають “оптимістичними”.
До речі, а як виживали українці без газу під час Другої світової, коли теж була масштабна війна та окупація? А так і виживали – за рахунок пічок та інших систем опалення.
Взагалі, використання саме природного газу для опалення – тим паче централізованого – з’явилося лише після Другої світової. Спочатку на Заході, звісно. Але найбільших масштабів воно досягло у СРСР та зокрема в УРСР, яка тоді була серед лідерів як по видобутку газу, так і по споживанню. Цьому сприяло як масове переведення систем опалення на природній газ, так і шалений розвиток важкої промисловості, де дешеве тоді “блакитне паливо” було безальтернативним видом палива.
У 1990-ті та 2000-ні це зіграло з нами дурний жарт. Адже власний видобуток з пікових 68 мільярдів кубометрів на рік у 1970-ті впав до антирекордних 16 мільярдів кубів у 1990-ті через виснаження старих родовищ на Харківщині та Львівщині, а також через відсутність у держави коштів на інвестиції новий видобуток.
Видобуток почав прискорено скорочуватися після 1990 року, а повільно зростати – лише з 2000 року, коли досяг 17,6 мільярда кубів.
Довоєнного піку видобуток досяг у 2009 році – 19,4 мільярда кубів, після чого знов почався спад.
При цьому споживання теж падало, але з іншою динамікою. Якщо 1990 року Україна споживала 118,8 мільярда кубометрів, то вже у 2000 році воно впало до 73,4 мільярда кубів газу на рік. У діапазоні 69-76 мільярдів кубів споживання протрималося до фінансової кризи 2008 року та чергового зростання цін на “блакитне паливо” у світі. Тоді споживання впало спочатку до 59 мільярдів кубів, а 2013-го, на тлі буремних подій Євромайдану – до 42,6 мільярда.
Вже з 2014 року, коли відбулася анексія Криму та почалися спровоковані Кремлем бойові дії на Донбасі, споживання газу впало до 33,8 мільярда кубометрів, адже головні промислові споживачі газу якраз і знаходилися на Сході країни.
Приблизно цей рівень залишався до 2022 року, коли РФ вторглася вже відкрито. Тоді споживання впало до 19,5 мільярда кубічних метрів, а видобуток – до 14,2 кубів. Проте вже за підсумками 2024 року видобуток зріс до 19,2 мільярда кубометрів, що наблизило нас до рекордних показників періоду незалежності. А споживання навпаки впало – до 19,1 мільярда кубів. Тобто, вперше в новітній історії власний видобуток перевищив споживання.
Це, звісно, були гарні новини, але вони надали “Нафтогазу” зайвого оптимізму й необґрунтованої віри у те, що РФ не зверне на це увагу.
Проте питання газу для Кремля завжди були у центрі уваги, а після серпня, коли українські війська почали кампанію зі знищення російської нафтогазової галузі, це стало для агресора “ідеєю-фікс” у їх світосприйнятті.
Особливо на тлі того, що газ завжди сприймався “на болтах” не так економічним, як політичним “козирем”. Достатньо сказати, що перша “газова війна” між Україною та РФ завершилася списанням нам боргу за спожитий російський газ в обмін на передачу росіянам значної частини нашого Чорноморського флоту. Це сталося ще 1993 року, за “демократичного” Єльцина.
За Путіна ж відбулася ціла низка “газових війн”, як між Україною й РФ, так і між “Газпромом” та іншими споживачами у Європі. Мета їх була – створити політичну залежність Європи від Кремля. І лише зараз Україна, за підтримки колишніх та деяких діючих споживачів російського газу, почала й сама використовувати цей геополітичний чинник – як геополітичну та військову вразливість Росії. Паралельно ЄС поступово зменшує залежність ЄС від російського “токсичного” газу.
Ось і зараз, прямо на момент написання цього тексту, з ентузіазмом горить-палає Оренбурзький газопереробний завод – один з найбільших у РФ. Чи будуть “у відповідь” бити росіяни по нашій газовій інфраструктурі? Безумовно. Причому вони почали “бити у відповідь” одразу з 2022 року – так би мовити “наперед”.
Наостанок варто додати, що ніякого “газопокаліпсису” для населення зараз точно не буде, з урахуванням балансу споживання та надходження газу.
Наслідки відчує лише промисловість, та деякі міста й села, де безпосередньо буде пошкоджено інфраструктуру.
Можна пригадати й власний досвід автора цієї думки – у лютому-березні 2022 року довкола Харкова точилися бої, і росіяни перебили газогін місцевого значення. Через що околиці міста залишилися без опалення. З урахуванням морозів, які тоді були у місті, ситуація була вкрай складною і температура у квартирі падала вночі до 8 градусів тепла.
Рятували тоді ситуацію електричні прилади. У травні, коли росіян відігнали, газогін відремонтували і все стало як було. Аж доки не почалися удари РФ по електричній інфраструктурі і сталося вже навпаки – люди грілися газом тоді, коли не було електроенергії. І у першому, і у другому випадку це абсолютно ніяк не вплинуло на настрої населення, яке не стало хотіти капітуляції чи якихось поступок Кремлю. Навпаки, це консолідувало людей проти загарбників.
Безумовно, коли на тлі відключень світла просять ще й газ економити, то це дещо деморалізує.
Але навряд чи це зараз призведе до якихось інших висновків у населення. Принаймні на тлі цієї кампанії ударів, відповідно до опитувань, готовність до поступок росіянам навпаки падає.
Відповідно до опитувань КМІС, варіант “За жодних обставин Україна не має відмовлятися від жодних своїх територій, навіть якщо через це війна триватиме довше, і будуть загрози збереженню незалежності” у жовтні 2025 року підтримують 54% громадян, у той час як у березні було 50%. Чим більше РФ б’є по нас – тим більше ми консолідуємось.
Удари по газовій й електричній інфраструктурі будуть. Локальні блекаути – так само. Але це все буде ремонтуватися й відновлюватися. Одночасно всю країну Кремль знеструмити та позбавити газу (й опалення) точно не зможе. Натомість удари росіян навпаки змушують українців забути про внутрішні суперечки.
Але на майбутнє варто задуматися не лише про своєчасний імпорт газу та способи захисту його видобутку, але й про інші варіанти виробництва метану та іншого пального для котельних – тим паче, що Україна була серед “піонерів” газової промисловості, в нас є як традиції, так і фахівці. Плюс в нас вже освоєно інтеграцію так званих “мініТЕС”, які можуть генерувати не лише електричну енергію, але й опалення – і працювати вони можуть не лише на газу, але й на іншому паливі.
Нам варто й далі позбуватися газової залежності на рівні країни та впроваджувати диверсифікацію енергетики, розширюючи світогляд. Особливо для прифронтових територій, які страждають від російських ударів найбільше. Так і подолаємо цю чергову кризу, та навіть станемо сильнішими.
Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням
