Джерело: www.unian.ua
Вчені дослідили гігантську планету біля мертвої зірки й з’ясували, що вона потрапила туди зовсім не так, як думали раніше.
Під час проходження планета WD 1856b блокує аж 56% світла зірки. Її виявили ще у 2020 році за допомогою супутника NASA TESS та телескопа Spitzer, і вже тоді вчені не могли пояснити, як гігант опинився так близько до мертвої зірки.
Річ у тім, що зірки, схожі на Сонце, під кінець життя перетворюються на червоних гігантів – розширюються у сотні разів і спалюють усе поблизу, перш ніж скинути зовнішні шари й залишити по собі щільний білий карлик. Усе, що було поруч у цей момент, мало б знищитися. Тому астрономи вважали: якщо планета вціліла, вона мусила спочатку триматися на безпечній відстані.
Нове дослідження під керівництвом науковців Північно-Західного університету та Університету Сент-Ендрюс у Шотландії, проведене за допомогою космічного телескопа James Webb, показало інше. Планета взагалі не проходила крізь фазу червоного гіганта поруч зі своєю зіркою. Спочатку вона оберталася набагато далі, у безпечній зоні, а вже потім – через три-п’ять з половиною мільярдів років після утворення білого карлика – поступово мігрувала ближче через гравітаційну взаємодію з іншими об’єктами системи.
Підказкою для цього висновку стала температура планети – близько 400 Кельвінів (приблизно 127 °C), що значно тепліше, ніж мало б бути на такій відстані від зірки, яка практично не випромінює тепла. Пояснення криється у припливних силах: під час міграції всередину гравітаційне розтягування нагрівало надра планети, і цей залишковий “розігрів” помітний і досі.
Дослідники зазначають, що це відкриття має значення й для майбутнього Сонячної системи. Приблизно через п’ять мільярдів років Сонце теж перетвориться на червоного гіганта, і Меркурій, Венера та Земля, найімовірніше, будуть знищені. А от Юпітер і Сатурн, які знаходяться значно далі, можуть пережити цю фазу – і, за прикладом WD 1856b, згодом мігрувати ближче до залишків Сонця.
Земля наближається до СонцяРаніше повідомлялось, що 6 липня Земля пройде афелій – найвіддаленішу точку своєї орбіти, опинившись на відстані близько 152,1 млн км від Сонця, тоді як у січні, в перигелії, ця відстань становить лише 147 млн км. Ця подія припадає на розпал літа у Північній півкулі й вкотре демонструє, що зміна пір року визначається не відстанню до Сонця, а нахилом земної осі.
Вас також можуть зацікавити новини:
- Як стародавні римляни створили бетон, який стоїть тисячі років і сам себе лагодить
- У польському лісі знайшли 3000-річний скарб бронзової доби
- Чоловік забрав з вулиці “непотрібну” картину – а вона виявилась шедевром за €150 тисяч
