Під час саміту НАТО в Анкарі 32 країни Альянсу ухвалили рішення про надання Україні допомоги в розмірі 140 мільярдів євро на 2026-2027 роки. Це зобов’язання стало відповіддю на нові політичні реалії в США, де фінансування для Києва зменшилось.
У 2026 році Україні буде виділено 70 мільярдів євро, які будуть спрямовані на військову техніку, навчання військових та стратегічну підтримку. Наступного року країни Альянсу підтвердили намір зберегти фінансування на тому ж рівні.
Однак ситуація ускладнюється після того, як Дональд Трамп зупинив пряме фінансування України. Посол США в НАТО Меттью Вітакер зазначив, що Сполучені Штати вже надали Україні більше допомоги, ніж будь-яка інша країна, залишивши європейські держави з основним тягарем фінансування.
Наразі Німеччина та Велика Британія займають провідні позиції у наданні допомоги. Згідно з даними Кільського інституту світової економіки, Німеччина виділила 11,5 мільярда євро на 2026 рік, а Велика Британія — близько 4,4 мільярда євро. Норвегія запланувала 7,6 мільярда євро, з яких 80% буде використано на закупівлю зброї, а Швеція додала 1 мільярд євро на початку року.
Проте не всі країни готові активно підтримувати фінансування. Франція, Італія та Іспанія значно відстають від лідерів за обсягами допомоги, що викликає напругу всередині НАТО. На сьогодні реальна сума допомоги, отримана до кінця квітня, становить близько 10 мільярдів євро. Якщо темпи фінансування не прискоряться, до кінця року союзники можуть надати лише 30 мільярдів євро замість обіцяних 70.
Експерти попереджають про необхідність обережності, оскільки історія свідчить, що обіцянки не завжди реалізуються. За чотири з половиною роки війни європейські інституції обіцяли 400 мільярдів євро, але фактично до Києва надійшло лише 180 мільярдів, що є менш ніж половиною від обіцяного. Таким чином, досягнення мети у 140 мільярдів на два роки виглядає амбітно, особливо без активної участі Франції та Італії.
НАТО оголосило про надання Україні 140 мільярдів євро на 2026-2027 роки, але реальність фінансування викликає занепокоєння через нерівномірний розподіл зобов'язань серед європейських країн.
