Одрі та Артур Кермалвезен, які познайомилися на зустрічі активістів, народжених завдяки донорству, зіткнулися з унікальною правовою проблемою. Обидва були зачаті за допомогою донорської сперми, і після романтичного знайомства виникла необхідність дізнатися, чи є вони родичами.
На момент їхнього народження у Парижі діяли лише два банки сперми, що підвищувало ймовірність того, що вони можуть бути зведеними братом і сестрою. Проте французьке законодавство, яке забороняє проведення домашніх ДНК-тестів, ускладнювало їхнє прагнення дізнатися правду. Лише лікарі, науковці та судді можуть призначати генетичні тести, а володіння набором для домашнього тестування може призвести до значних штрафів.
Артур, який довго відчував невизначеність щодо свого походження, зазначає, що законодавство у Франції є унікальним у Європі. Одрі, маючи юридичну освіту, вирішила оскаржити ці закони, прагнучи дізнатися більше про свого донора та можливі родинні зв’язки.
Після тривалих пошуків вони знайшли лікаря, який за 900 євро провів генетичний тест, що підтвердив, що вони не є родичами. Однак, не маючи впевненості в достовірності результатів, вони вирішили провести домашній тест, незважаючи на ризики.
Результати тесту підтвердили, що вони не мають генетичних зв’язків. Це дозволило Артуру зв’язатися зі своїм донором сперми, що стало важливим кроком у його пошуках ідентичності. Одрі ж, під час тестування, виявила, що її біологічна сестра є жінкою, з якою вона раніше боролася за юридичні права.
У результаті, з десяти активістів, які пройшли тестування, четверо виявилися дітьми одного й того ж донора. Це підкреслило ризики, пов’язані з анонімністю донорства. Одрі та Артур, спільно з іншими активістами, продовжили боротьбу за зміни в законодавстві.
Завдяки їхнім зусиллям, у 2025 році було ухвалено нові правила, що дозволяють людям, зачатим після квітня 2025 року, отримувати інформацію про донора, коли вони досягнуть повноліття. Однак до цього часу Франція залишається єдиною країною в Європі, де заборонено використання домашніх ДНК-тестів.
