Джерело: www.unian.ua
На початку липня цього року ми вже перевірили теорію про складність львівських гірських вершин на прикладі гори Парашка біля містечка Сколе. Під кінець літа ми вирішили закріпити її, піднявшись зі Сколе на ще одну гору – Лопату.
І хоча, дослідивши підказки з Інтернету, ми очікували, що цей похід буде значно легшим, на ділі ми отримали ту ще пригоду.
Розповідаємо з власного досвіду, що варто врахувати перед підйомом на Лопату.
- Оцінюємо складність маршруту
- Де починати сходження
- До чого варто бути готовими
- Головні переваги маршруту
- Не лише краєвиди, але й історія
- Що розчаровує
Оцінюємо складність маршрутуОсновні дані про маршрут можна отримати на офіційному сайті нацпарку “Сколівські Бескиди” – там він позначений як 13-й туристичний шлях “На гору Лопата” (але ми готові розповісти вам про нього більш детально).
Варто відзначити, що укладачі маршруту дають доволі точний його опис – він дійсно складний, хоча на початку сходження ми жартували, що це було написано для менш досвідчених туристів. Але ми помилялася. Навіть нам, пішохідникам з чималим досвідом хайкінгу за плечами, місцями було важкувато.
Увесь маршрут “туди-назад” дійсно тягнеться приблизно на 12 кілометрів, але на його проходження, з урахуванням всіх зупинок та відпочинку на вершині, краще закладати 7-8 годин, а не 6-7, як пропонують в інформаційній довідці нацпарку.
Також на сайті можна завчасно придбати вхідний квиток до заповідника – він коштує 50 гривень з дорослої людини. Втім, на відміну від початку маршруту на Парашку, тут на вході квитки ніхто не перевіряє, хоча об’ява й лякає, що в лісі у вас про них можуть спитати працівники парку.
Де починати сходженняПідйом на гору Лопату зручний тим, що він починається всього в 5 хвилинах пішки від залізничного вокзалу Сколе. Перейшовши через річку Опір, ви одразу потрапляєте до входу до рекреаційної ділянки “Павлів потік” (про це вас інформуватиме доволі детальний інформаційний стенд, де також є QR-код для оплати входу до нацпарку).
Старт маршруту на Лопату / фото Марина ГригоренкоДалі ви пройдете буквально метрів 300 до повороту наліво, а далі повернете направо на ґрунтову доріжку – достатньо постійно слідувати жовтим поміткам маршруту 13 (співробітники нацпарку дійсно добросовісно проклали його до самої вершини).
Головне не пропустити правильний поворот на початку / фото Марина ГригоренкоПостійно тримайтеся 13-го маршруту / фото Марина ГригоренкоСпускатися можна тим самим шляхом, якщо хочете швидше і вам потрібно саме до Сколе.
Втім, є ще пару варіантів – можна подовжити маршрут, на середині зворотного шляху звернувши направо до водоспаду Кам’янка, ще однієї популярної локації біля Сколе.
Або ж можна спуститися в інший бік, через урочища Озірний та Джершин, до села Гребенів (близько 10 кілометрів від Сколе в бік Тухлі).
До чого варто бути готовимиМісто Сколе розташоване на висоті близько 436 метрів над рівнем моря, тоді як висота Лопати – 1210,9 метрів. Тобто маємо набір висоти близько 800 метрів. А це насправді чимало.
Трохи менше половини маршруту дійсно проходить доволі спокійно, з невеличким рівномірним набором висоти. І це створює хибне враження про легкість шляху.
Спершу маршрут дійсно легкий / фото Марина ГригоренкоАле десь з середини походу починаються перші “сюрпризи” у вигляді ділянок з різким набором висоти, близько 40-50 градусів.
Ось такі складні ділянки трапляються на маршруті / фото Марина ГригоренкоВтім, це не головна проблема. Справжню небезпеку приховує ґрунт – слизька суха земля та хитке дрібне каміння, що може вислизнути з-під ноги в будь-який момент. Отже, без правильного трекінгового взуття з цупкою підошвою тут робити нічого. Трекінгові палиці теж не будуть зайвими.
Головні переваги маршрутуЩо нам сподобалося на маршруті, так це те, що більша частина його проходить через густий ліс – спершу здебільшого хвойний, далі буковий чи змішаний. І це чудовий варіант для літнього походу, коли на дворі спека та палюче сонце.
Маршрут на Лопату чудово підходить для літнього походу / фото Марина ГригоренкоЙдеш собі, дихаєш на повні груди листям та хвоєю, милуєшся квітами, ласуєш лохиною та ожиною, слухаєш спів пташок… Краса…
Навіть можна поласувати ожиною / фото Марина ГригоренкоПри цьому маршрут цілком можна проходити і восени (вересень-жовтень), до початку сильнох злив і різкого похолодання. Але тоді варто добре підготувати спеціальний багатошаровий туристичний одяг і термос з чимось гаряченьким, адже на вершині може бути прохолодно. Непоганий варіант для закриття сезону хайкінгу.
Краєвиди на вершині гори Лопата / фото Марина ГригоренкоКраєвиди на вершині гори Лопата / фото Марина ГригоренкоНе лише краєвиди, але й історіяТак, Лопата маже поступатися за багатством краєвидів тій же Парашці – по суді, гірську панораму тут видно лише з верхівки, тоді як протягом усього маршруту все закрите деревами.
Але ця гора також цікава своєю історією. У липні 1944 року протягом 10 днів тут тривав бій українських повстанців УПА під керівництвом Василя Андрусяка проти німецько-угорських окупантів. Тоді 600 українців дали добрячого прочухана 16 тисячам ворогів, змусивши їх відступати (перед цим ще розібравшись з групою радянських загарбників).
Хрест повстанцям УПА на вершині гори Лопата / фото Марина ГригоренкоНині про ці події нагадує пам’ятний хрест на вершині Лопати.
Що розчаровуєІ наостанок про сумне. На жаль, багато українців досі не навчилися поважати та шанувати природу власної країни.
Розводити багаття в нацпарках України заборонено / фото Марина ГригоренкоХоча на території нацпарків в Україні забороняється розводити багаття, за винятком спеціально облаштованих місць, чим ближче до вершини Лопати, тим частіше нам зустрічалися залишки вогнищ, розведених просто на землі, посеред легкозаймистої хвої та сухого листя. Кілька осередків були на самій вершині, де деякі туристи розбивають палатки на ніч.
Причому одне з таких вогнищ горе-туристи залишили не до кінця загашеним, тож нам довелося тушити його своїми силами, використовуючи власні дорогоцінні запаси питної води. Ну хіба так складно взяти з собою невеличку туристичну газову плитку чи пальник, якщо ви вже так не можете без приготування їжі чи напоїв на вершині гори?
Ось що деякі несвідомі туристи залишають за собою в лісі / фото Марина ГригоренкоЩе одна проблема – сміття. Протягом усього шляху нам траплялися вологі серветки, обгортки від солодощів, порожні пляшки і багато іншого дрібного сміття, яке туристи цілком могли б скласти у невеличкий пакетик і викинути у смітник на виході з маршруту. От як так можна зневажати природу своєї країни?
Але хоч джиперів тут немає… Просто тому, що на саму вершину вони не заїдуть…
***
Хайкінг набуває все більшої популярності у світі, в тому числі як спосіб боротися з надмірним туризмом. Тим часом українська природа дарує туристам прекрасні можливості для пішохідного туризму, головне тільки облаштувати відповідні маршрути та зробити зручним під’їзд до них.
Вас також можуть зацікавити новини:
- На Львівщині запускають новий веломаршрут, що з’єднає три знамениті замки
- У Сколе для туристів відкрили частково відреставрований Палац Гредлів (фоторепортаж)
- З гойдалкою та хатиною вівчарів: в Карпатах оновили популярний маршрут на Говерлу (відео)
Читайте свіжі новини туризму, шукайте ідеї для подорожей і дивіться мальовничі фото з усього світу на Телеграм-канал УНІАН.Туризм.
