Джерело: www.unian.ua
Погрози і вимоги заспокоїтися погано працюють, тому психологи радять інший підхід.
Втім, як пише видання Parade, психологи не радять батькам вдаватися до жорстких реакцій, бо кращий варіант – допомогти дитині впоратися з сильними емоціями. Психологиня Емі Кінкейд Тоді пояснює, що під час сильного емоційного напруження дітям складно раціонально мислити та контролювати імпульси.
За словами експертки, дошкільнята у такій ситуації можуть кричати й лежати на підлозі, дев’ятирічна дитина – заявляти, що це “найгірший день у житті”, а підліток – грюкати дверима або замикатися в собі. Тому пік емоційного спалаху, зазначає Тоді, не найкращий момент для довгих пояснень чи повчань. Вона радить спочатку допомогти дитині заспокоїтися та відновити здатність контролювати емоції, а вже потім використовувати ситуацію для навчання.
Водночас психологиня визнає, що батькам самим буває складно стримуватися. Коли дитина кричить, влаштовує істерику в громадському місці або відмовляється співпрацювати, дорослі можуть відчувати роздратування, безпорадність чи збентеження. Саме тому звичне “Заспокойся!” іноді фактично означає прохання припинити поведінку, яка вже перевантажує самого дорослого.
Натомість Тоді рекомендує фразу, яка має заспокоїти дитину: “Я бачу, як ти засмучений/засмучена”. На думку психологині, така фраза насамперед демонструє дитині, що її емоції помітили та зрозуміли. При цьому ці слова не означають схвалення будь-якої поведінки.
“Ви не зобов’язані погоджуватися з дитиною, щоб сказати це”, – пояснює експертка.
Після визнання емоцій батьки можуть одразу встановити межу: наприклад, сказати, що відповідь залишається негативною, але запевнити дитину, що батьки поруч.
У публікації також ідеться про підхід “назви це, щоб приборкати”. Його суть полягає в тому, щоб допомогти дитині словами описати власний емоційний стан. За словами Тоді, дослідження вказують на зв’язок між здатністю називати емоції та кращою їхньою регуляцією. Водночас психологиня застерігає, що називання почуття саме по собі не припинить істерику.
Зі старшими дітьми та підлітками вона радить говорити більш допитливо. Замість прямого твердження про їхні емоції можна сказати: “Я знаю, що це розчаровує” або “Схоже, тобі було ніяково?” Після цього варто дати дитині можливість самій пояснити свій стан, а згодом запитати, що вона хоче з ним робити.
Разом з тим психологиня наголошує на важливості самоконтролю і в самих батьків. Якщо дитина підвищує голос, а дорослий відповідає ще гучніше й швидше, емоційна напруга лише посилюється.
“Вам не потрібно бути абсолютно спокійними. Вам просто потрібно бути спокійнішими за свою дитину”, – радить Тоді.
Вона рекомендує говорити тихіше, повільніше та використовувати менше слів замість довгих лекцій. Такий тон, за її словами, показує дитині, що навіть дуже сильні емоції можна витримати та контролювати.
Виховання дітейЯк писав УНІАН, деякі “благі наміри” батьків формують у дитини світоглядні переконання, які в дорослому віці підвищують ризик емоційного виснаження та вигорання. До таких шкідливих установок належать ідеї, що цінність людини залежить лише від важкої праці й відданості роботі, що емоції та прохання про допомогу – слабкість, що повагу треба заслужити користю, а хобі й відпочинок мають приносити користь або гроші.
Експертка Зайда Слаббекорн наголошує, що батькам варто свідомо навчати дітей здорового ставлення до стресу, балансу між роботою й відпочинком і турботи про себе, адже саме це допомагає уникнути негативних наслідків у дорослому житті.
Вас також можуть зацікавити новини:
- 84-річна жінка все життя живе без електрики та водопроводу: чому вона нічого не змінює
- Чому доросла дитина уникає зустрічей із батьками: причина може ховатися в дитинстві
- Зумери вважають за покарання 6 повсякденних речей із 1980-х років
