Джерело: www.unian.ua
В Херсонській області налічується близько 8 тисяч пам’яток археології, дві третини з яких перебувають в окупації. Частина з них пошкоджена внаслідок бойових дій: коли російські військові будують фортифікації та спостережні пункти, то перекопують культурні шари, руйнуючи пам’ятки. Через пошкодження їх буде складніше досліджувати, а деякі можуть бути втрачені назавжди.
Яка нині ситуація з археологічною спадщиною Херсонщини та як на неї впливає повномасштабна війна, УНІАН розповів заступник начальника Херсонської обласної інспекції з охорони пам’яток історії та культури Денис Сікоза.
Пане Денисе, на які археологічні пам’ятки багата Херсонська область? Якими історичними періодами вони окреслюються?
На Херсонщині представлені пам’ятки всіх періодів – від пізнього палеоліту до XIX- початку XX ст. Тут є кургани, стійбища, поселення, городища та могильники народів, які жили в різні епохи: від мисливців на мамонтів і доби бронзи до часів козаччини. Також збереглися зимівники, затоплені кораблі та інші пам’ятки.
Чи відомо, скільки археологічних пам’яток в регіоні пошкоджено або зруйновано внаслідок війни? Що постраждало найбільше?
Нами задокументовано близько 330 випадків пошкодження та руйнування археологічних пам’яток. Найбільше постраждали кургани, оскільки вони розташовані в степу та є домінуючими висотами, їх часто використовують під час бойових дій. Більшість із них пошкоджено внаслідок будівництва фортифікаційних споруд, спостережних пунктів або чогось іншого.
Як саме інспектуєте пам’ятки під час війни?
На деокупованій території Херсонської області ми проводимо візуальне обстеження археологічних пам’яток, складаємо акти візуального або технічного стану, який залежить від типу самої пам’ятки. Потім ці документи передаємо в Міністерство культури та інші органи, де відкривають кримінальне провадження.
Стосовно тимчасово окупованої території, інформацію ми дізнаємося лише з інтернету.
Кургани, які російські військові використовували як вогневі позиції, зараз вдається досліджувати? Чи потрібно чекати на завершення бойових дій?
Майже вся територія Херсонської області небезпечна. Ми проводимо візуальне обстеження, адже зараз повноцінне дослідження цих пам’яток неможливе. Багато полів, на яких розташовані кургани, досі заміновані. А до тих, які вже розміновані, починають долітати FPV-дрони на оптоволокні. Якщо не долітають FPV-дрони, долітають “Молнії”, “Шахеди” та інші БПЛА…
Приміром, рік тому безпекова ситуація дозволяла виїжджати та обстежувати кургани у Тягинській та Нововоронцовській громадах. Зараз ми туди не можемо виїхати через велику щільність дронів.
Курган в Бериславському районі Херсонщини / фото надане Денисом СікозоюЧи можливо буде в майбутньому дослідити кургани та городища, які були перетворені на вогневі позиції?
Умовно, якщо поселення пошкоджено на 20% внаслідок будівництва військової споруди, комунікацій тощо, дослідити цю частину вже неможливо, бо там зруйновано весь культурний шар. Але пам’ятки все одно потрібно досліджувати, тому що такі пошкодження призводитимуть до ерозії вцілілої частини культурного шару.
Якщо на кургані було облаштовано декілька спостережних пунктів або вогневу позицію і вони зачепили лише 25 кв м. із загальної площі в 200-300 кв.м, то його краще консервувати, а не розкопувати. Є такі кургани, де пошкодження складає 30-40%, – тоді їх треба одразу розкопувати та досліджувати. Якщо фортифікаційна споруда була облаштована в місці такого поховання, воно вже зруйноване, і його не можна повноцінно дослідити. Максимум, що ми можемо знайти, якісь сліди або залишки поховання в неушкодженій частині.
На жаль, інформативність від цього значно зменшується. Ми вже фіксували випадки, коли під час зведення фортифікаційних споруд був потрощений поховальний інвентар. Наприклад, керамічні вироби або якісь особисті речі похованої людини.
Які унікальні археологічні об’єкти України, на вашу думку, вже втрачені через війну?
У нас дуже страждають пізньоскіфські городища та частина Ольвійської хори, яка зараз перебуває на лінії бойового зіткнення. Туди постійно прилітають КАБи, артилерійські снаряди тощо. Пам’ятки, розташовані в окупації на лівому березі, перетворені на фортифікаційні споруди. Наприклад, пам’ятка археології національного значення – пізньоскіфське городище Любимівка – пошкоджено майже на 40%.
Я не кажу, що всі городища будуть зруйновані й ми їх не побачимо. Але ми втрачаємо частину інформації про них, яку вже ніколи не зможемо дослідити. Навіть коли ситуація дозволить нам прийти на ці території, максимум, що зможемо знайти, – купу розрізнених речей, які вже не будуть перебувати в археологічному комплексі. Тобто великий обсяг інформації втрачений.
Є об’єкти, які вже втрачені назавжди?
На Херсонщині є об’єкти, які дуже пошкоджені, але серед пам’яток археології немає таких, які були б втрачені назавжди. Є пошкодження культурних та архітектурних об’єктів, наприклад, будинок Поліни Райко (українська художниця-самоучка в жанрі наївного мистецтва, – УНІАН), розташований в окупованих Олешках. Ми не знаємо, чи стоїть цей будинок, чи вже ні, тому що там дуже складна ситуація.
Пам’ятки історії та архітектури можна буде реставрувати, але невідомо, скільки ще триватиме війна, і в якому стані вони будуть після її завершення.
Позиція військ РФ на кургані / фото надане Денисом СікозоюНа початку повномасштабного вторгнення ви сховали від росіян знахідки археологічних експедицій, а після деокупації Херсона передали їх краєзнавчому музею. Що це за артефакти та яка їхня цінність?
Це були матеріали з пізньоскіфських поховань, здобуті археологічною експедицією, яка працювала в селі Червоний Маяк та на території села Золота Балка. Серед знахідок – кераміка, прикраси, особисті речі, зброя тощо. В археологічному плані всі речі цінні, починаючи від золотого браслету чи намиста і закінчуючи шкіряними чоботами, які вдалося знайти в похованні. Причому, це взуття може бути набагато ціннішими для науки, ніж золотий браслет, яких знайшли десятки, адже одяг довго не зберігається.
Ми вивчаємо давні народи та інформацію про них. І такі, на перший погляд, несуттєві речі, як маленька коробочка чи чохол від дзеркала, можуть бути знайдені лише один раз. Проте, завдяки їм, ми матимемо уявлення про ці речі у всій культурі. А золотих та металевих прикрас є сотні, і вони вже мають свої класифікації.
Наприклад, у тій колекції, яку я передавав музею, були залишки дерев’яного лука. Там збереглися кістяні накладки із частинками дерева. І це для мене набагато цінніше, тому що це речі, які знаходять не у великій кількості.
Які унікальні знахідки з археологічних розкопок окупанти вкрали з Херсонського музею? Чи відомо вам, де вони зараз?
Окупанти вкрали із Херсонського краєзнавчого музею практично всі експозиції, які там були. Це багато унікальних речей, які стосувалися майже всіх періодів історії Херсонщини. Наприклад, вивезли всю “золоту кімнату”, стелу Леокса та мармурового лева, знайдених на території давнього міста Ольвія (нині це Миколаївська область)…
Ми достеменно не знаємо, де вони зараз перебувають. Відомо, що їх вивозили до окупованого Криму, а подальша доля нам невідома.
Чи реально після завершення війни повернути Україні культурні цінності, які Росія незаконно вивезла з окупованих територій? Чи є такий досвід у інших країн?
Це дуже складне питання. Тому що, наприклад, викрадене в Берліні Золото Трої (колекція золотих та ювелірних виробів, яку виявив німецький археолог Генріх Шліман у 1873 році під час розкопок давньої Трої, і яка наприкінці Другої світової війни потрапила до радянської комендатури, – УНІАН) досі перебуває в Москві, у Пушкінському музеї. Німеччина доклала дуже багато зусиль, щоб повернути Золото Трої до рідного музею, але досі їй це не вдалося.
На якомусь етапі повернення награбованих пам’яток буде можливим. Але я не думаю, що це станеться у найближчі 10-20 років. Має скластися відповідна політична ситуація, за якої ці речі можна буде повернути назад. Можливо, за певного міжнародного сприяння.
Після підриву дамби Каховського водосховища та сходу води оголилася величезна територія з тисячолітньою історією. Артефакти яких епох та історичних періодів там потенційно можна буде виявити?
Нам відомо про сотні давніх стоянок, зокрема, пізнього палеоліту та мезоліту, скіфські городища, черняхівські поселення, аланські поселення гунського часу, міста золотоординського періоду, козацькі Січі. Зараз це велика можливість для археологів.
Але ми просто втрачаємо час, тому що територія заростає лісом, і через це подальші дослідження будуть ускладнені – на територіях, де проводитимуть розкопки, доведеться вирубувати дерева. Адже щільність лісу там дуже висока, і неможливо туди зайти… Разом з тим, не забуваємо, що ця територія видозмінилася, коли там було Каховське водосховище. Частина матеріалу залишиться на свої місцях, частина буде перевідкладена.
Зараз відбуваються дискусії щодо того, чи варто відновлювати Каховську ГЕС. Що ви скажете з точки зору археолога?
Я думаю, що територію Каховського водосховища та Великий Луг не потрібно знову затоплювати, тому що це такий великий біотоп, який відновився, і буде шкода затопити його заново.
Каховське водосховище до війни / фото В’ячеслав Ратинський, УНІАНДо речі, коли будувалася Каховська ГЕС, було декілька варіантів, які давали змогу не затоплювати Великий Луг, а створити там окремі резервуари, обхідні канали тощо. Але в СРСР обрали саме проєкт, який передбачав затоплення дуже великої території. Усі археологічні роботи, які проводилися тоді на території, призначеній під затоплення, були дуже точковими. Тобто археологи мали дуже обмежений час на дослідження конкретного поселення. Не було системного дослідження. Тому ми зараз бачимо таку велику кількість концентрацій знахідок.
Що стосується Великого Лугу, то перед затопленням там вирубали майже всі дерева, знесли велику кількість сіл тощо. Зараз ми бачимо, що там росте великий ліс, розвелося дуже багато різних тварин, птахів та інший видів. Фактично повторне затоплення означатиме чергове знищення цілого біотопу на Нижньому Дніпрі, як це вже було за радянських часів.
Стосовно пам’яток археології, то їх дуже велика кількість, і вони належать до різних періодів. Їх неможливо буде дослідити за рік або два – це має бути програма на 100 років. В Україні не така велика кількість археологів. Тому роботи усім вистачить на десятиліття.
Чи вже існує якийсь список досліджень археологічних пам’яток, якими потрібно буде займатися першочергово?
На Херсонщині та в інших регіонах, де ведуться бойові дії, потрібно розробляти програми, які передбачатимуть фінансування дослідження зруйнованих або пошкоджених пам’яток, а також їхньої консервації. Це дуже важливо.
Наприклад, є п’яти-шестиметровий курган, який простояв тисячу років у наших степах. Він є їхньою окрасою та пам’яткою. Я не бачу сенсу повністю його досліджувати, якщо його можна законсервувати, і він простоїть ще тисячу років. Тому важливо зберегти такі пам’ятки, щоб вони й надалі залишалися окрасою наших степів.
Такі дослідження дороговартісні?
Дослідження пам’яток і курганів коштують дуже дорого, тому що передбачають великий обсяг земляних робіт. Вартість дослідження великих курганів може сягати мільйонів гривень. Наприклад, важка техніка лише за день може споживати дизельного пального на 10 тис. грн, а археологічні роботи проводяться не один місяць.
Приміром, у Польщі та Румунії є цільові програми археологічних досліджень, які фінансуються саме державою. В Україні таких програм немає. Наразі дослідження проводять заповідники або експедиції Інституту археології, які вже багато років займаються розкопками конкретних пам’яток. Також археологічні дослідження проводять університети, де студенти мають проходити практику.
Тому необхідно розпочати фінансування хоча б тих експедицій, які працюють протягом десятків років, але не отримують державних грошей на свою діяльність. А потім уже масштабувати цю роботу, створити програми по дослідженню пам’яток, що постраждали під час бойових дій.
Як показує закордонна практика, у деяких країнах по 6-7 тис. археологів, хоча за площею вони значно менші за Україну. У нас і тисячі археологів не буде, хоча території для дослідження значно більші.
Чи є зацікавлені міжнародні організації, які могли б фінансувати українські дослідження пам’яток археології?
Про програми, які б стосувалися саме археологічних досліджень, я не знаю. Потрібно налагоджувати співпрацю, тому що за нашим законодавством археологічні пам’ятки можуть досліджувати лише археологи, які мають українське громадянство (щоб отримати всі необхідні дозвільні документи для проведення робіт). Тому це можуть бути спільні експедиції, наприклад, із закордонними університетами та нашим Інститутом археології або конкретним заповідником.
Валерія Константинова
