Джерело: www.unian.ua
Проте нові симуляції з більш реалістичними умовами втрати маси Сонцем переконливо свідчать про розпад зовнішньої Сонячної системи – причому в терміни набагато коротші, ніж вважалося раніше, пише AAS Nova.
Кілька досліджень вивчали, що станеться з орбітами планет нашої Сонячної системи в міру того, як Сонце втрачатиме свою масу під час перетворення на білого карлика.
Додамо обертівЦі дослідження виявили: хоча орбіти планет розширяться приблизно у 2 рази, самі вони залишаться стабільними протягом періоду, що перевищує вік Всесвіту – мова йде про квінтильйон років (одиниця з 18 нулями).
Така розширена орбітальна архітектура зробить Сонячну систему більш чутливою до поштовхів від зоряних прольотів, але навіть з урахуванням цього орбіти планет-гігантів не розпадуться ще 30–100 мільярдів років.
Однак усі ці дослідження моделювали втрату маси Сонцем як плавну функцію, тому руйнування Сонячної системи залишалося на розсуд зовнішніх впливів.
Насправді зірки на гілці червоних гігантів зазнають викидів маси, випадкових у часі та напрямку, що відповідає швидкісним “поштовхам”, здатним змінити динаміку планет.
Команда під керівництвом Костянтина Батигіна з Каліфорнійського технологічного інституту провела чисельні експерименти, щоб проаналізувати орбітальну динаміку зовнішньої Сонячної системи за різних умов втрати маси Сонцем.
Спочатку вчені протестували класичний випадок плавної втрати маси й підтвердили попередні висновки: незважаючи на те, що орбіти планет подвоюються в розмірах, їхня динаміка досить спокійна. Це справедливо навіть тоді, коли маса викидається анізотропно: якщо у часі процес є плавним, асиметрії компенсують одна одну.
Зовнішня Сонячна система, ваші дні поліченіПотім дослідники змоделювали випадкові поштовхи й виявили, що поведінка зовнішніх планет багато в чому пов’язана з тим, яку масу Сонце втрачає під час кожного такого викиду. Якщо викид дуже малий (менше однієї десятимільйонної частини маси Сонця), усе відбувається так само, як при плавній втраті маси.
При середніх значеннях (від однієї десятимільйонної до однієї мільйонної маси Сонця) існує ймовірність близько 20 %, що пари “Юпітер–Сатурн” та “Уран–Нептун” увійдуть у так звані резонанси – орбітальну конфігурацію, за якої періоди обертання планет співвідносяться як невеликі цілі числа.
Однак ці резонансні конфігурації не захищають планети-гіганти: такі симуляції розпадаються навіть трохи частіше, ніж звичайні. При великих викидах (від однієї сототисячної маси Сонця і більше) зовнішня Сонячна система розпадається вже за мільярди років.
Які ж викиди найбільш імовірні для нашого Сонця? На жаль для наших улюблених зовнішніх планет, моделі та спостереження вказують на майбутні викиди масою близько однієї десятитисячної від маси Сонця.
За таких поштовхів не тільки існує значна ймовірність дестабілізації орбіт – це може статися ще до того, як Сонце перетвориться на білого карлика. Близько 40 % симуляцій призводять до руйнування або бурхливого розсіювання планет ще в той час, коли Сонце перебуває у фазі червоного гіганта, а приблизно 90 % – протягом 3 мільярдів років.
Це нове відкриття скорочує очікувану тривалість життя Сонячної системи з мільярда мільярдів років до скромного мільярда років після формування білого карлика.
Раніше УНІАН повідомляв, що в Антарктиді посеред зими у льоду з’явилася гігантська діра.
Вас також можуть зацікавити такі новини:
- Чому пральна машина хитається й трясеться: експерти розповіли, у чому може бути проблема
- Як вибрати банани, щоб вони поступово дозрівали вдома: хитрість, яка нічого не коштує
- Який туалетний папір дійсно кращий: лікар здивував своєю відповіддю
