У штаті Мен, США, в післявоєнний період, група науковців запустила амбітний проект, відомий як “Школа для собак”, метою якого було виведення “суперсобаки”. Цей експеримент тривав 13 років і включав дослідження понад 500 цуценят різних порід, таких як кокер-спанієлі, біглі та шетландські вівчарки.
Дослідники прагнули відповісти на численні питання, зокрема, чи дійсно різні породи собак мають різний рівень інтелекту та характеру, а також як виховання впливає на розвиток цуценят. Протягом експерименту цуценята проходили низку тестів, які оцінювали їхню реакцію на різні стимули, здатність до навчання та емоційну реактивність.
Фінансування проекту склало 632 тисячі доларів, що в сучасному еквіваленті дорівнює майже 9 мільйонам доларів. На той час ідеї євгеніки, які стверджували, що генетика визначає поведінку, вже були піддані критиці через їхню асоціацію з нацистськими злочинами. Проте деякі науковці продовжували вірити в можливість селекції для покращення якостей не лише тварин, але й людей.
Керівники проекту, Джон Фуллер та Джон Пол Скотт, вивчали, як різні породи собак можуть відрізнятися за поведінкою та інтелектом. Вони спостерігали, що певні породи дійсно демонструють відмінності в темпераменті, але жодна з них не виявилася “розумнішою” за інші в усіх тестах. Це спростувало уявлення про те, що можна вивести “суперсобаку” через селекцію.
Дослідження також показали, що поведінка собак визначається не лише генетикою, але й раннім досвідом. Скотт і Фуллер почали вивчати, як ізоляція вплине на розвиток цуценят, що стало основою для нових експериментів. Вони дійшли висновку, що для успішного функціонування соціальної групи необхідні різні риси характеру, а не лише одна “ідеальна” характеристика.
Результати експерименту мали значний вплив на розуміння генетики та поведінки не лише у собак, але й у людей, підкреслюючи складність взаємозв’язку між генетикою та вихованням.
