“Заяви Дональда Трампа про небажання української сторони завершити війну та заклики до змін політичного керівництва країни — це пряме зміщення акценту. Замість обговорення відповідальності Росії за ініціацію та продовження агресії американський лідер зміщує фокус уваги на схиляння української сторони до компромісу. Це послаблює переговорну позицію Києва і створює додатковий тиск. Але наскільки це критично зараз? Тут”, — повідомляє: ua.news
Заяви Дональда Трампа про небажання української сторони завершити війну та заклики до змін політичного керівництва країни — це пряме зміщення акценту.
Замість обговорення відповідальності Росії за ініціацію та продовження агресії американський лідер зміщує фокус уваги на схиляння української сторони до компромісу. Це послаблює переговорну позицію Києва і створює додатковий тиск. Але наскільки це критично зараз? Тут варто відокремлювати типову для Трампа різку риторику та реальний курс Вашингтону.
Політичне значення цих заяв визначається лише тим, чи породжують вони собою конкретні рішення. Фактично ми маємо наступне: небажання впровадження ширшого пакета обмежень проти РФ, але у той самий час відновлення обміну розвідданими із США після тривожної паузи. Такі рухи, хоч і не дають більше стабільності та надійності, проте сигналізують, що інтереси Вашингтону глибші, ніж просто «підігравання Кремлю». Скоріш за все, ми маємо справу з бажанням Білого дому ще тісніше зав’язати перемовні процеси на собі та отримати майже ручний контроль над українською позицією. Тому, якщо зараз і не має прямого припинення допомоги, це не гарантує її стабільність у майбутньому.
Для української сторони зараз існують два політичних виміри: внутрішній і зовнішній. На внутрішньополітичному рівні заяви американського президента можуть підсилювати дискусію щодо ціни продовження війни. Варто також очікувати і широку участь російської пропаганди у популяризації цієї теми та просування «капітулянтських» тез. Зовнішньополітичний рівень вимагатиме від Києву дипломатичної гнучкості. Україна змушена одночасно підтверджувати готовність до перемовин та зберігати американську підтримку, але й не допустити, аби відповідальність за відсутність мирної угоди «тут і зараз» повністю покладалась на нас. Дипломатично це досить вузький простір для маневру. Вочевидь, це ускладнює формування єдиної переговорної позиції з Заходом.
Та констатувати зміну курсу Сполучених Штатів ще зарано. Позитивний сценарій тут — розчарування Трампа у договороспроможності РФ та усвідомлення, що дипломатичні поступки Кремль сприймає за слабкість. З цього може слідувати ще один «поворот» риторики американського лідера, які ми вже спостерігали після декількох зірваних спроб влаштувати переговори. Негативний сценарій — більший тиск на Київ та спроба «всадити» Україну за стіл перемовин шляхом примусу. Але, скоріш за все, повноцінно не справдиться жоден з них. Найбільш реалістичний сценарій зараз один: продовження підтримки України та збереження санкційного тиску на РФ, але на тлі нестабільної риторики Трампа. Останнє створюватиме нові виклики для українського керівництва та змушуватиме дипломатичну позицію країни до гнучкості. Але фактично, Вашингтон не відмовиться від підтримки України повністю, а фактор Європейського Союзу як ще одної зацікавленої сторони дасть Києву простір для маневру.
Максим Гончаренко
