Перша книга А. А. Мілна про Вінні-Пуха була опублікована сто років тому, у жовтні 1926 року. Цей твір став улюбленим для багатьох дітей у всьому світі, проте Крістофер Робін, син автора, зізнався, що уникає розмов про цю книгу.
Крістофер Робін, персонаж, що став символом дитинства, в останньому розділі книги “Дім на Пуховому узліссі” говорить своєму ведмедику: “Вінні, пообіцяй, що ти ніколи про мене не забудеш. Навіть коли мені буде сто років”. Хоча книга здобула величезну популярність, її успіх виявився непростим для Крістофера, який став натхненням для створення персонажів.
З моменту виходу книги, Вінні-Пух і його друзі, такі як П’ятачок і Тигра, стали героями численних анімаційних фільмів Disney, перетворившись на одну з найбільших медіафраншиз. Однак, за словами Крістофера, його дитинство було не таким безтурботним, як у книжках. Він згадував, що не мав близьких стосунків із батьками, які часто були відстороненими.
У 1976 році, під час інтерв’ю на BBC, Крістофер розповів, що спочатку відчував гордість, коли книги вийшли друком, але згодом це почуття змінилося. Він почав відчувати, що батько досяг успіху за його рахунок, використовуючи їхні дитячі ігри як основу для своїх творів. У своїх мемуарах “Зачаровані місця” він зазначав, що батько “поцупив моє добре ім’я”.
Крістофер також зізнавався, що його зв’язок із вигаданим персонажем став для нього джерелом страждань. Він страждав від сором’язливості та ревнощів, намагаючись знайти своє місце в житті, відокремлене від образу “хлопчика з ведмедиком”. Навіть коли він повернувся до лісу Ешдаун, де проходило їхнє дитинство, це не принесло йому спокою.
З часом, проте, Крістофер примирився з творчістю батька. Він зрозумів, що книги могли бути способом, яким А. А. Мілн намагався висловити свої почуття та знайти спільну мову з сином. Як зазначив Крістофер, “серце мого батька залишалося замкненим на всі ґудзики протягом усього його життя”. Врешті-решт, він прийняв, що батько насправді любив його, хоч і не завжди міг це показати.
