Валентина, українка, яка знайшла прихисток у Чехії після початку повномасштабного вторгнення, розповідає про свій досвід. Спочатку вона сприймала своє життя за кордоном як тимчасове, однак згодом зрозуміла, що може будувати нове життя, не відмовляючись від бажання повернутися додому.
Психологиня Оксана Павлова зазначає, що вимушена міграція суттєво відрізняється від запланованої еміграції. Люди, які змушені виїхати, часто не мають часу на підготовку, що ускладнює їх адаптацію. Вони залишають звичне життя за кілька днів або навіть годин, продовжуючи переживати за своїх близьких в Україні.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, станом на 31 травня 2026 року в Чехії перебували понад 388 тисяч українських біженців. Серед них багато людей старшого віку, які стикаються з депресією через травматичний досвід, соціальну ізоляцію та інші труднощі.
Психологічний стан українців, які виїхали через війну, може погіршуватися через втрату звичного соціального середовища, мовний бар’єр, фінансову невизначеність та розлуку з родиною. Це може призводити до почуття провини, адже людина перебуває в безпеці, тоді як її близькі залишаються в небезпеці.
Оксана Павлова також підкреслює, що адаптація до нової країни не означає відмови від України. Люди можуть продовжувати навчатися, розвиватися професійно та будувати стосунки, навіть якщо їхнє життя перебуває в стані невизначеності.
Американська психологічна асоціація рекомендує підтримувати соціальні зв’язки, дбати про фізичне та психічне здоров’я, ставити реалістичні цілі та зосереджуватися на тому, на що людина може впливати. Павлова радить українцям вивчати місцеву мову, підтримувати контакти, займатися фізичною активністю та долучатися до спільнот.
Кожен проходить процес адаптації у власному темпі, і якщо тривога або депресія не минають, важливо звернутися за професійною допомогою. Рішення про повернення в Україну чи залишення за кордоном залишається за кожною людиною.
