Цього місяця Українська Гельсінська група (УГГ) відзначає 50-ту річницю свого заснування, яке відбулося 9 листопада 1976 року в Києві. Ця організація стала першою легальною правозахисною структурою в Україні, створеною з метою фіксації порушень прав людини та національних прав в Українській РСР.
Засновниками УГГ були відомі українські інтелектуали, зокрема Микола Руденко, Левко Лук’яненко, Петро Григоренко та Олекса Тихий. Вони прагнули легітимізувати правозахисну діяльність через Гельсінські угоди, підписані в 1975 році, і зверталися до міжнародної спільноти за підтримкою.
Проте радянський режим жорстоко переслідував членів УГГ. З 41 члена організації 39 отримали покарання, яке в сумі перевищувало 550 років ув’язнення та заслання. Четверо з них, зокрема Василь Стус та Олекса Тихий, загинули в концтаборах, а Михайло Мельник наклав на себе руки під загрозою арешту.
УГГ не зникла після репресій, а в 1988 році перетворилася на Українську Гельсінську спілку, яка стала важливим елементом у відновленні української незалежності. Олекса Тихий, один із засновників, був відомим освітянином і правозахисником, який вважав, що освіта і критичне мислення є ключовими для боротьби з репресивною системою.
Тихий, який народився в селі Їжівка на Донеччині, навчався в Московському університеті. Він активно критикував радянську систему, зокрема за її політику русифікації. За свої погляди Тихий зазнав переслідувань, був засуджений на 7 років таборів за критику радянської влади.
Після звільнення він не зміг знайти роботу вчителем і працював у бібліотеках, продовжуючи підтримувати своїх друзів, які залишалися в ув’язненні. Тихий писав про важливість відновлення української культури та мови, виступаючи проти асиміляції етнічних груп.
У 1977 році Тихий знову був засуджений на 10 років позбавлення волі за «антирадянську агітацію». Під час ув’язнення він протестував проти умов утримання, розпочавши голодування, що призвело до погіршення його здоров’я. Його стан був критичним, і він зазнав численних операцій.
Спадщина Української Гельсінської групи залишається важливою частиною української історії правозахисту. Її діяльність стала основою для подальшої боротьби за права людини в Україні, а також для формування національної ідентичності.
