Валентин Виговський, один із перших цивільних в’язнів, затриманих у Криму в 2014 році, досі не може повернутися до Києва, незважаючи на те, що його строк ув’язнення в Росії закінчився. Понад рік він утримується в російському депортаційному центрі, і його ситуація викликає занепокоєння правозахисників.
Виговський був затриманий співробітниками ФСБ у Криму у вересні 2014 року, коли приїхав на півострів за запитом знайомої, яка попросила його привезти гроші на лікування родича. Після затримання його перевезли до Москви, де, за його словами, він зазнав катувань і був змушений підписати зізнання. Російський суд засудив його до 11 років позбавлення волі за звинуваченням у «шпигунстві», з яких вісім років він провів в одиночній камері.
У вересні 2025 року, після завершення строку, Виговського перевезли до депортаційного центру в Кірові. Відтоді російські суди продовжують термін його утримання кожні три місяці, пояснюючи це війною та неможливістю повернення його в Україну. Виговський оскаржує ці рішення.
Батько Валентина, Петро Виговський, розповідає, що його син чекає на повернення додому, але умови утримання в депортаційному центрі залишаються жорсткими. Хоча формально він вважається вільною людиною, фактично його умови нагадують тюремні. Вікна в камерах заґратовані, а їжу передають через спеціальний отвір у дверях.
Петро Виговський зазначає, що в центрі, де утримують його сина, є й інші українці, але вони не мають можливості спілкуватися. Батьки Валентина підтримують зв’язок з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими та Офісом уповноваженого з прав людини, сподіваючись на його повернення.
Тетяна Катриченко, голова «Медійної ініціативи за права людини», пояснює, що українці в російських депортаційних центрах поділяються на дві категорії: ті, хто був засуджений за кримінальні злочини, і ті, хто затриманий у зв’язку з агресією Росії. Вона наголошує на необхідності прозорішої комунікації щодо механізмів повернення таких громадян.
Ситуація Виговського ускладнюється тим, що він не є військовополоненим, і його повернення вимагає інших домовленостей. Катриченко зазначає, що суспільний розголос має значення, але його досі недостатньо для вирішення питання повернення Виговського.
