Джерело: www.volynnews.com
Проте час не жаліє будівлю і нині вона – у напівзруйнованому стані, йдеться у сюжеті ТРК «Аверс».
«У 1921 році Холоневичі, як і решта Волині, за Ризьким мирним договором потрапили до складу Польщі», – каже вчителька історії місцевого ліцею Ольга Ярмолюк.
Відтоді й почалось активне заселення поляками цієї території. А ця польська садиба, що раніше була майже в центрі села – єдина, що збереглася з тих часів.
«Решта польських поселень були розкидано по околицях села, можна сказати – по хуторах. Вони навіть позначені на карті тих часів. Це були урочища Загулок, Галянивка, Ледеса, Залісся, Бруднівщина, Пеньковщина. Там скрізь жили польські родини», – розповідає Ольга Ярмолюк.
З її слів, на той час у селі проживало близько 100 родин, з них три були найзаможніші. У 1935 році поляки побудували тут школу, в якій викладали усім дітям. Було в селі і поштове відділення, а бруківка на центральній вулиці і нині добре служить селянам.
Читати ще: На Волині руйнується стародавній маєток – історична пам’ятка
«Моя свекруха, вона була дитиною ще тоді, завжди згадувала, що було багато поляків. Вони приїжджали у центр села, ставили свої вози і йшли на службу. Також вона згадувала, що відносини у всіх були нормальні – поляки й українці навіть кумалися. У неї навіть була хресна полячка.
А ось у цьому будинку (єдиному вцілілому з тих часів) був маєток найзаможнішого у селі пана Генріха Керна. Це був великий маєток, тут було ще багато інших господарських споруд – комори, хліви тощо», – каже вчителька історії.
Будинок був побудований у період між Першою та Другою світовою війнами.
Як додає, у маєток на панські городи бігали діти, аби подивитися на дивовижну ягоду – полуницю. Бо на той час ні у кого у селі не було таких ягід. А в пана були і полуниця, і смородина, і плодові дерева, яких також тоді в селі не було.
«А дітям так хотілося спробувати. А ще ходили просити до пана білого хліба і білих пирогів, бо в них були лише з чорної муки. Ну і він їм давав», – додає пані Ольга.
А ще господар садиби виділяв кошти і на будівництво школи, і на стовпи для телефонних ліній передач.
«Поляки тут жили завжди. Підтвердження того є факт, що на території села був розміщений дуже старий костел, куди вони приходили молитися. Навіть з навколишніх сіл приїжджади. Кажуть, що він є ровесником Свято-Михайлівського храму в Липному і йому більш як 200 років. На жаль, нині його вже нема, бо за часів совєтів, наприкінці 1960-х, костел розібрали на бруси і зробили колгоспну комору», – розповідає вчителька .
«Пан вибрав ці землі, бо вони були по родючості найкращими, а це урочище в народі так і називають – Урочище панське. Звичайно, після тривалого історичного процесу були розібрані господарські будівлі, фактично втрачається пейзаж і забудова цієї місцевості», – каже головний спеціаліст відділу освіти молоді та спорту Цуманської селищної ради Олександр Кобилан.
На початку Другої світової війни Генріх Керн із сім’єю виїхав з села. Будинок же зайняли німці, а потім там розміщувалися гарнізони військ НКВД.
Востаннє у стінах садиби розміщувалась лікарня. Пізніше поряд із старим панським маєтком побудували нове приміщення для амбулаторії.
На жаль, за радянських часів цю садибу зберегти не намагались. І нині панський маєток заріс травою, а сама місцевість стала майже околицею села.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
