Не дивлячись на просторікування та провокаційні коментарі недоброзичливців, стосовно моїх судових позовів до бомонду місцевої влади у м. Нововолинську, іще жодного адміністративного процесу я їм не програв. Бо за мною правда, яка є зброєю всіх пригноблених, у всі часи. Вона, правда – непереможна!
Судіть самі. Найперший мій судовий позов до першого заступника міського голови Андрія Сторонського за його матюки на мою та активістів адресу (27. 02. 2014 року) закінчився нічиєю. Ну, неможливо було встановити істину! – ствердила в судовій постанові голова Нововолинського міського суду О.Р.Ференс-Піжук. Хай буде так. Хоча, із мого боку було три свідки, які добре чули нецензурну лайку наймита міської громади, а із протилежного – лише два. Та й ті залежні від мера. Один із них – заступник міського голови Володимир Рожелюк.
Кривосвідчив він та його підлегла у суді, чи ні – на їхній совісті. Другий позов до Нововолинського міського голови, голови міського виконавчого комітету, голови міської ради Віктора Сапожнікова про виділення ним комунального житла та земельних ділянок, за певний і тривалий досить таки, період часу його довгого головування, був поданий мною 21 жовтня 2015 року. Однак, нововолинські судді його відхилили через протерміновані строки позовної давності. Хоча, могли б і розглянути, зважаючи на моє слізне прохання, як інваліда виробництва ІІ групи.
На третьому позові, що був поданий мною 01 лютого 2016 року, на ту ж тему, я вже не проколовся – з’явився певний досвід. Нововолинська Феміда і на цей раз викрутилася: у повному складі всі судді дружно взяли самовідвід і скерували мене у Іваничівський районний суд. Чому? Про це пізніше.
І вже 12 травня того ж року, суддя І.Невєров повністю задовольнив мій позов і зобов’язав міського голову В.Сапожнікова та виконком Нововолинської міської ради надати вичерпну відповідь на мій запит. Голова зі своїми адвокатами із луцької приватної, юридичної контори «Конфідент» не погодилися і подали апеляційну скаргу у Львівський адміністративний суд, який 02 листопада 2016 року скасував «Постанову» Іваничівського суду і видав окрему. Зробивши мера В.Сапожнікова не винним у ненаданні мені інформації, одночасно зобов’язавши міський виконавчий комітет, головою якого є Віктор Борисович, повторно розглянути мій запит і надати відповідь згідно «Закону України про доступ до публічної інформації».
Той закон не передбачає відмови у її наданні, особливо, якщо це стосується комунального майна територіальних громад, їхньої землі та бюджетних коштів міст, селищ і сіл. «Закон України про захист персональних даних», яким так люблять прикриватися у Нововолинській міській раді, тут теж не діє. Про що прямо сказано у рішеннях Іваничівського районного та Апеляційного судів м. Львова. Проте, Віктор Сапожніков продовжував вперто ігнорувати ухвалу Львівського адміністративного суду.
Довелося звернутися у відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби м. Нововолинська, а потім і у обласний. Який прийняв мою заяву у провадження, визнавши протиправною відмову у наданні публічної інформації і зобов’язав виконавчий комітет Нововолинської міської ради надати відповідь згідно «Закону України про доступ до публічної інформації». Проте, це знову не подіяло.
Сьогодні, на пошті, я отримав цінну бандероль, яка довго гуляла світами, із листом підписаним особисто В.Сапожніковим, де він прикриваючись рішенням колегіального і підконтрольного йому, як вбачається, органу – міськвиконкому, знову відмовив мені у наданні правдивої відповіді, згідно ухвали ЛААС.
Одним словом, всі три гілки української влади, як виявилось – законодавча, виконавча і судова у феодальному Нововолинську не діють. Не працюють, вочевидь, і статті Конституції України у яких стверджується верховенство права та гарантовані громадянам Державою конституційні права і свободи. Отож, дуже вже урочисті слова, про те, що Український народ є джерелом влади у державі, можна засунути псу під хвіст. Фініш? Думаєте на цьому все й закінчиться? Ні, найцікавіші події тільки починаються. І вони будуть, аж ніяк не на користь мера.
Чого ж так боїться В.Б. Сапожніков – довголітній міський голова, голова міськради і її виконкому? Чому сахається правди і дико не бажає, щоби списки осіб, які отримували громадське житло, міську землю, комунальні споруди тощо, за період 2004 – 2015 років потрапили на світлі очі територіальної громади міста Нововолинська? Очевидно, що таки є чого. У такому випадку, це імовірно, означало б кінець його кар’єри. І це ще дуже м’яко сказано. У Святому письмі 365 разів звучить словосполучення «Не бійся!» Нововолинська місцева влада зовсім погана. Вона навіть, не ніяка. Це визначення, для того антинародного стану, у якому вона перебуває, могло б стати для неї неабияким компліментом.
Вона повинна боятися нас – виборців, членів громади. Проте, маємо нововолинський феномен: Влада нас не боїться а ми, що найняли її і незле утримуємо своїми коштами – всіляко намагаємось не зачіпати та не контролювати її. Чому? Особисто для мене це не загадка – не бійтеся, люди! Не підлабузнюйтеся і не носіть їй хабарів. Не славте її, бо нема за що. Контролюйте щодня. Не пробачайте їй жодного поганого слова на свою адресу. Пам’ятайте: не ви для неї – вона для вас! Вони (місцеві чиновники), вам у цьому клялись, як ішли на нинішню роботу – вашими наймитами. Вони погоджувались на це добровільно, і ніхто їх до цього не силував. Все піде. Як по маслу. Самі незабаром впевнитесь. Відповідь (рішення) міськвиконкому Нововолинської міської ради, додаю.
24.03.2017 року А.Бідзюра, член тер. громади Нововолинська, голова ГО «Україна + Польща»
