Джерело: www.radiosvoboda.org
«За ніч 4-5 людей – це мінімум – потрапляють у ці пастки» Вони виїжджають на бойову роботу посеред ночі. Висуваються в район Часового Яру, де треба встановити протитанкові міни та інженерні загородження на шляху ймовірного просування противника.
«Ми намагаємось максимально швидко все зробити, щоб вони нас не побачили. Вибираємо час, вибираємо погоду. Коли траншеї, якісь стежки мінуєш – противник часто підривається. Є багато відеофіксацій, доказів. За ніч 4-5 людей – це мінімум – потрапляють у ці пастки», розповідає в дорозі сапер 24 окремої механізованої бригади Борис.
Дорога, якою ми їдемо, постійно обстрілюється, тому навіть вночі бійці намагаються її подолати якомога швидше – без зупинок.
«Дні чотири тому і арта працювала і ФПВіхи їхні кружляли. Спалили тут наші машини. Б’ють цю дорогу кожен день. І вдень, і вночі», – згадує Борис.
Авто довозить бійців до визначеної точки. Далі декілька кілометрів пішки – все необхідне для роботи на собі. Сапери несуть в кожній руці по дві протитанкові міни – це близько 40 кілограмів ваги. Плюс бронежилет, каска, автомат, боєприпаси.
«Перед тим, як встановлювати протитанкові міни в ґрунт, – їх треба спорядити підривниками. Безпосередньо, коли її будуть закопувати – вона зведеться в бойовий режим. Підривники, як правило, вже є перевіреними на справність. Бо бувають моменти коли вони є бракованими. І відповідно жодного результату ця міна не дасть. Вона якби є. А по суті її немає» – пояснює сапер Роман.
Український сапер встановлює протитанкову міну Т-62 на шляху ймовірного пересування техінки армії РФ
«Можна і дронами мінувати, звичайно, але вони не в змозі покласти таку кількість мін за такий час, як людина. Та й ми ж їх не просто розкладаємо, а закопуємо в ґрунт. Тут все одно руками потрібно багато роботи робити», – наголошує сапер Максим.
Окрім мін, українські сапери встановлюють невибухові інженерні загородження. В сезон дощів така металева сітка швидко іржавіє та стає малопомітною. Техніка намотує її на колеса й зупиняється.
Встає сонце. Активно починають працювати артилерія, міномети та ФПВ-дрони. Але сапери не відволікаються – мають закінчити роботу.
«Треба постійно моніторити противника. Його пересування, логістику, шляхи підходу. В більшості випадків він їх мало змінює – у нього їх один-два, не більше. Тому що зробити новий шлях – це треба чимало часу і це чимало роботи саме саперів, бо все треба заново перевірити.
Бо сьогодні ти перевірив: «чисто», а завтра там можуть бути якісь подарунки», – ділиться досвідом командир саперного підрозділу 24 окремої механізованої бригади Олександр.
«Найважча задача – це вийти назад» «До такої роботи треба насамперед звикнути. З першого разу досконало зрозуміти, як саме проводити інженерну розвідку, важко. Бо не завжди до кінця розумієш яка для тебе є небезпека. Але з кожним новим виходом ти заспокоюєшся.
З початку ми плануємо свої дії на мапі, а потім вже заходимо в потрібний сектор. Але завжди треба бути готовим, що твої розрахунки не збігатимуться з реальною місцевістю» – зазначає Максим.
«Насамперед, задача сапера – це не знищення, а блокування противника, тобто не дати йому можливості зайти на позицію. Та сама техніка – вона виїжджає, підривається, тобто танк більше не може їхати, не може наносити ураження – далі спокійно собі оператори дронів його добивають, знищують», – додає Олександр.
Для того, щоб знищити чи принаймні зупинити техніку противника під час штурмів, і ЗСУ, і армія РФ зараз активно використовують дистанційне мінування. Для цього застосовуються як повітряні, так і наземні дрони.
«Зараз це симбіоз саперів з операторами FPV. Бо там, де не може людина дійти до потрібного місця ногами, щоб поставити певний боєприпас, – там зможе це зробити дрон.
Зараз важко навіть оцінити, яку роль у зупиненні штурмів грають сапери разом з операторами БПЛА. Результат говорить сам за себе. Противник постійно підривається, у противника паніка, він не розуміє, як це сталося» – пояснює Олександр.
Підрив техніки армії РФ на замінованій ділянці
Для досвідченого спеціаліста встановлення протитанкових мін – як правило старих радянських Т-62 – задача умовно нескладна. Інша справа – протипіхотні боєприпаси, які зараз є одними з основних засобів знищення штурмовиків РФ. Тут як кажуть сапери – потрібні інтелект та винахідливість.
«Щось прихімічити, щось скрутити, щось по своєму зробити, поставити так, щоб воно спрацювало – оце є робота сапера», – зазначає Роман. – Є різні способи встановлення. Є керовані варіанти, є на розтяжку – тобто некеровані. А ще ж їх потрібно замаскувати. Тут потрібно включати логіку, думати. Робота сапера – це не ткнути той боєприпас абияк. Потрібно його встановити так, щоб він спрацював, приніс користь».
«Коли ти закопуєш міни в ґрунт, через день-два він вирівнюється, тобто твої сліди маскує природа. На місцевості, де асфальт, бетон – такого не буде. Тобто ти починаєш як вільний художник маскувати ці боєприпаси під місцевість.
На дорозі використовувати кожну лунку, кожний рівчак, там де є вода, вводити противника в оману, щоб він розумів, що щось тут не так і боявся йти своєю технікою», – зазначає Олександр.
А ще така робота пов’язана з чималим ризиком. Адже міни доводиться встановлювати перед передньою лінією піхоти. Тобто фактично в сірій зоні.
«На передньому краї ми встановлюємо міни рано вранці чи у сутінках. Виповз, поставив і сховався. Тут дуже швидко треба все робити, бо від цього залежить твоє життя. А ще треба заздалегідь все, спланувати, щоб зайвий раз не гаяти час», – розповідає Вадим, який тільки-но повернувся з подібної бойової операції.
«Таке завдання може виконуватись три доби. Перша проблема – добратися до тих позицій, друга – знайти час, коли це можна зробити. Встановити, віддати той самий пульт людині, яка приведе цей пристрій потім в дію. І найважча задача – це вийти назад. Легше добиратися до позицій, легше зайти, ніж потім вийти із тих позицій», – зауважує Олександр.
«Застосувати його може будь-який піхотинець» Українські сапери або самостійно підривають міни дистанційно, або передають пульти управління піхотинцям. І ті вже натискають кнопку під час штурмів, коли піхота чи техніка окупантів опиняються в зоні ураження боєприпасів. Наразі це все робиться дуже просто, бо у ролі пульта фактично може виступати будь-який гаджет.
«Зараз в ролі пультів виступають і телефони і планшети, навіть на 3D принтерах їх роблять. Як правило – ми його випробовуємо заздалегідь. На яку відстань він працюватиме, враховуючи можливу роботу РЕБів, наприклад. Ми за допомогою таких пультів підривали боєприпаси на відстані 1,5-2 км. З безпечного місця», – пояснює Вадим.
Українські сапери використовують в роботі як радянські, так і західні протипіхотні міни. Наприклад, МОН-90 – радянський боєприпас направленої дії, що знищує піхоту уламками. Його приводить в дію оператор за допомогою пульта управління або противник, якщо чіпляє ногою датчик підривника.
Сапер готує до застосування протипіхотну міну МОН-90
Одна з основних мін, які передають союзники – американська протипіхотна М18 Claymore. Вона має розсувні спеціальні ніжки для встановлення на землі і приводиться в дію так само, як і МОН-90.
«Оце є керівна машинка. Стандартний шнур «папа», «мама». Міна встановлюється. Все. Вона готова до роботи. Це запобіжник, щоб випадково не натиснути кнопку підриву. В принципі, все. Працює дуже легко. Знімаєш запобіжник, натискаєш – підрив.
Сама міна встановлюється трохи під нахилом в 2-3 градуси у бік ймовірної цілі. Людина яка стоїть на бойовому чергуванні тільки-но помічає якийсь рух – відразу з укриття може її привести в дію», – пояснює нам тонкощі роботи американського боєприпасу Роман.
«Цей боєприпас, по-перше, легший за радянські аналоги. Коли ти відкриваєш комплект, його відразу можна використовувати. Радянський зразок набагато важчий, там немає інструкції, він вважається інженерним боєприпасом. Піхотинець не буде його встановлювати, бо він не сапер.
А в американській армії той самий Claymore – це піхотний боєприпас. Встановити та застосувати його може будь-який піхотинець», – зазначає Андрій Гаваза, досвідчений сапер, а зараз інструктор з мінної безпеки фонду «Повернись живим».
За словами експертів, наразі Україна виготовляє власні міни, але більшу частину боєприпасів, що застосовуються на фронті, складають західні зразки. Вони не нові, але все одно кращі за радянські аналоги.
«На Заході підхід особисто до людини. Прописані інструкції, які є в комплекті до боєприпасу. В радянській армії ти мав вчитися тієї справі мінімум пів року. А тут кожен боєприпас розписаний, все наочно зазначено. Наш фонд зараз цим активно займається – їздимо по підрозділах, навчаємо, показуємо» – додає Гаваза.
«Якщо ми не можемо використати засоби дистанційного мінування, цю роботу виконує сапер»
Дистанційне розмінування території задля проходу для піхоти
Окрім саме мінування підходів до своїх позицій, сапери беруть безпосередню участь в штурмових діях.
«Сапер завжди відповідає за логістику, щоб піхота дісталась до позицій противника безпечно. За ним залишається задача зробити прохід в мінних загородженнях. Для цього використовується велика кількість різноманітних боєприпасів» – зазначає Олександр.
Один з найбільш дієвих способів швидкого розмінування території – спеціальний рюкзак, який сапер несе на плечах під час штурмів.
«Ми підходимо, визначаємо, де є мінне поле, перед ним ставимо цю установку, відбігаємо на безпечну відстань і вистрілюємо нею. Вибуховою хвилею задіюється детонатор, який проводить в дію вибухові пристрої супротивника.
Вона вистрілює на 25 метрів і робить відповідний безпечний коридор, шириною в два метри, яким потім пересувається наша штурмова група», – пояснює Олександр.
Якщо дозволяє час і є можливість – інженерну розвідку та розмінування проводять у тому числі – дронами. З повітря скидами з «Мавіків» та за допомогою наземного дрона, який доставляє заряд на місце підриву.
Українські сапери проводять інженерну розвідку за допомогою наземного дрона
«Перед будь-якою бойовою операцією сапер отримує завдання і усвідомлює, що ми будемо робити. Тобто, хто де пересувається, хто що несе, в кого який боєприпас, хто виконує задачу, а хто залишається на прикритті.
Звичайно, всім страшно, але треба бути впевненим у своїх діях, мати світлий розум і все вийде. Якщо група згуртована – вона виконує задачу і виконує її правильно. Попри будь-які загрози», – підсумовує нашу розмову Олександр.
«Наразі є декілька варіантів зупинення штурмів окупантів. По-перше, дистанційне мінування. Воно ефективне для зупинення техніки ворога – броньованих машин, танків, автомобільного транспорту. Ми його застосовуємо і застосовуємо ефективно.
Але не потрібно забувати, що якщо ми не можемо використати засоби дистанційного мінування, цю роботу виконує сапер. І це людина, яка має сталеві яйця, яка виходить на передній край і працює», – наголошує Андрій Гаваза.
Бойові сапери заходять в сіру зону, щоб замінувати підходи до позицій української піхоти, та йдуть перед штурмовиками, щоб забезпечити їм безпечний прохід під час наступу. Це одна з найнебезпечніших професій у війську. І вона доводить, що навіть в епоху високих технологій є завдання, які ефективніше за роботів може зробити лише людина.
