1000 днів вторгнення Росії в Україну. Як нові технології завели війну в глухий кут

Підпис до фото, Український військовий інженер іде вздовж лінії укріплень у Куп’янському районі на Харківщині, де останніми тижнями повільно наступає російська армія

• Author, Павло Аксьонов
• Role, Військовий оглядач ВВС
• 1 година тому

Вторгнення в Україну рано вранці 24 лютого 2022 року, за задумом російського генштабу, мало стати початком стрімкої і переможної операції. Однак через 1000 днів в Україні йде повільна і спустошлива війна на виснаження.

Причини цього – не лише в помилках, яких припустився російський генштаб, переоцінивши можливості своєї армії й недооцінивши армію супротивника, її розмір, боєздатність і готовність воювати.

Є ще одна важлива обставина: велика війна в Європі почалася під час нової технологічної доби у військовій справі. Це вимагало просто під час бойових дій міняти тактику на полі бою й винаходити прийоми та засоби для того, щоб впоратися з новими загрозами.

ВВС пояснює, який вплив війна в Україні має на військову справу.

Розмір має значення

Початковий план Росії, як вказано в доповіді Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI), найімовірніше, полягав у тому, щоб прорватися до української столиці і захопити її, а потім завершити війну до серпня 2022 року.

Ставка на неготовність України до війни, розрахунок на зраду чиновників і військових, помилки в кількісній і якісній оцінці можливостей ЗСУ призвели до того, що російська армія спочатку не зуміла прорватися до Києва, а потім взагалі була змушена відступити.

Перший російський удар ЗСУ змогли витримати завдяки тактичній підготовці військ – починаючи з 2014 року українська армія отримувала бойовий досвід у протистоянні з Росією і її проксі на сході країни.

Крім того, в ЗСУ залишалися запаси боєприпасів, озброєнь і військової техніки, яких вистачало для того, щоб стримувати російську армію.

Підпис до фото, У лютому 2022 року війна почалася з наступу російських військ, який ЗСУ змогли зупинитиЗгодом, коли Захід почав постачати Україні більше озброєнь, вона змогла провести успішні наступи на Харківщині та змусити росіян піти з правого берега Дніпра в районі Херсона.

Однак Росія провела мобілізацію, набравши понад 300 тисяч людей, а потім почала кампанію із залучення в армію контрактників, піднявши виплати. І повторити успіх осені 2022 року, звільнивши раніше окуповані території, ЗСУ більше не вдалося.

Але через 1000 днів після початку великої війни фактор розміру ЗСУ продовжує мати вирішальне значення. Російська армія наступає доволі низькими темпами саме тому, що її чисельна перевага не дає їй змоги переломити ситуацію. Вона не настільки велика.

Такий низький темп наступу не може влаштовувати Москву. За кілометри захопленої землі доводиться платити надто високу ціну.

У вересні ВВС фіксувала у відкритих джерелах повідомлення про загибель у середньому 140 людей на день, у жовтні – 152. У ці місяці наступ Росії прискорився.

Росії вочевидь не вистачає солдатів на фронті, тому міністерство оборони й влада регіонів підіймають виплати контрактникам – наприклад, у жовтні Бєлгородська область почала пропонувати сумарно 3 млн рублів (30 тис. доларів).

При цьому, судячи із заяв українських і західних джерел у пресі, на Курщину перекинули військових з КНДР. Іншими словами, Москва шукає живу силу для війни скрізь, де тільки може.

Проблема флангів

Від дефіциту солдатів на полі бою страждають обидві сторони. І ця нестача проявляється, зокрема, в тому, що їм бракує сил, щоб обійти супротивника з флангу.

Флангове охоплення є одним з головних маневрів на полі бою. Але для того, щоб обійти супротивника, потрібно мати в його бойових порядках відкритий фланг.

Ця лінія фронту виявилася надто щільною, щоб одна зі сторін могла прорвати її в якомусь місці на всю глибину оборони, і надто протяжною, щоб можна було обійти її, – знайти у себе резерви для створення ударної групи для прориву або обходу не може жодна зі сторін.

Підпис до фото, Наступ на Курщині був спробою ЗСУ атакувати російські війська на незахищеному фланзі. Їм це вдалося, але на розвиток успіху українцям не вистачило військОстанні дві спроби обійти супротивника з незахищеного флангу відбулися 2024 року.

У травні Росія спробувала наступати в Харківській області, а в серпні Україна вдарила в незахищену частину Курщини.

Однак ні там, ні там не вдалося розвинути успіх хоча б до оперативного рівня – на глибину кількох десятків кілометрів. У сторін просто не вистачило на це сил. Хоча в обох армій залишаються відкриті фланги, супротивник скористатися цим вже не може. Тому обидві армії у своїх операціях шукають слабкі місця в обороні противника і намагаються прорватися там.

Інший варіант – зібрати велику ударну групу і спробувати прорвати оборону в укріпленому місці. В останні місяці це робить переважно російська армія. І хоча це часто призводить до великих безглуздих втрат, їй іноді вдається витіснити ЗСУ з позицій.

Технології, які змінюють війну

То чи можна, виходячи з цього, зробити висновок, що розмір армії – головний фактор перемоги на полі бою? І так, і ні.

З одного боку, піхота, бійці на фронті – чи не єдина частина збройних сил, що може утримати захоплену територію. Інші лише забезпечують їхнє просування.

З іншого боку, озброєння і військова техніка мають вирішальний вплив на тактику.

Зараз у військовій справі відбувається зміна технологічного порядку, а війна в Україні відбувається на стику двох різних епох. Глухий кут, у якому опинилися дві армії на фронті, багато в чому став наслідком неготовності цих армій діяти в новому технологічному середовищі.

Позиційна війна – стан, який розчаровує військових. Війна має бути маневровою, з глибокими проривами й рішучими перемогами. Тоді вона буде менш кривавою, а перемога – менш спірною. Позиційний глухий кут – стан вимушений. Він виникає, коли в жодної зі сторін немає переконливої переваги.

Причиною переходу війни в позиційне протистояння восени 2022 року став розвиток військових технологій, до якого не була готова жодна зі сторін.

Будь-які нові технології, з’являючись на полі бою, вимагають зміни тактики. І часто спочатку вони настільки сильно змінюють характер війни, що тактику доводиться вигадувати й відпрацьовувати на місці, платячи за це життями солдатів.

Підпис до фото, Український військовийТак було, наприклад, у Першу світову війну, коли на полі бою з’явилися високоефективна артилерія, кулемети, танки й аероплани. Згодом армії різних країн навчилися використовувати ці озброєння з найбільшою ефективністю. Крім того, вони відпрацювали прийоми протистояння.

У нинішній війні такими технологіями стали інтернет, засоби технічної розвідки й цілевказівки, безпілотні апарати, високоточна зброя. Підходи, розроблені для війни кінця XX століття, більше не підходять для війни у XXI столітті.

Зараз майже неможливо зібрати ударне угруповання для прориву фронту так, щоб його розміри й місцеперебування не розкрив супротивник. Ураження розкритої за допомогою розвідувального дрона цілі може відбутися за лічені хвилини.

Колону бронетехніки можна втратити ще на етапі її розгортання в бойовий порядок перед атакою – були випадки, коли такі колони знищували FPV-дрони.

Інформація на полі бою може опинитися перед очима штабних офіцерів через секунди, або взагалі в режимі реального часу.

Бойові кораблі у відкритому морі не раз ставали жертвами безекіпажних катерів вартістю в сотні, а то й десятки тисяч доларів.

Чи існує “диво-зброя”

Технології дійсно змінюють війну дуже сильно, але часто перше практичне застосування нової зброї створює хибний образ її “непереможності” елементарно тому, що до неї ніхто не був готовий.

Поява у повітрі літальних апаратів – аеропланів і цепелінів – у Першу світову війну настільки вразила військових мислителів, що після неї в багатьох країнах військові були переконані, що війну можна виграти одними бомбардувальниками.

Однак Друга світова довела, що навіть жорстокі килимові бомбардування не здатні самі по собі привести до перемоги. Наприклад, США і Британії не вдалося зруйнувати німецьку військову промисловість – як згодом писав у мемуарах рейхсміністр озброєнь Німеччини Альберт Шпеєр, з 1941 року до червня 1944 року виробництво озброєнь зросло більш ніж утричі. Тобто в самий пік бомбардувань німецька промисловість працювала ефективніше, ніж у порівняно спокійний час.

Крім того, у відповідь на появу бомбардувальників конструктори почали розробляти винищувачі та зенітну артилерію. І першою битвою, яку програла Німеччина, в результаті стала “Битва за Британію”, що розгорталася у повітрі.

У Першу світову війну кулемети й гаубиці, що стріляли із закритих позицій, завдавали надто сильної шкоди атакувальним хвилям піхоти, унеможливлюючи атаки.

Після її закінчення розробили нові форми наступу, зокрема німецький “бліцкриг” (концепція швидкоплинної війни) або радянська концепція глибокого удару (тактика глибоких операцій з проривом фронту, розроблена в 1930-х роках). Були й інші способи прориву фронту із застосуванням нових озброєнь – танків, літаків.

Зараз багато нових технологій на війні здаються настільки ефективними, що створюється враження, ніби їм неможливо швидко знайти протидію.

Українські морські дрони, наприклад, домоглися того, що російський Чорноморський флот перейшов із Криму на більш віддалені бази.

Підпис до фото, Безпілотники на фронті стали звичним явищем, але прийоми боротьби з ними тільки відпрацьовуютьсяКомбіновані російські удари безпілотниками, крилатими й балістичними ракетами з використанням численних хибних цілей – дрони, зроблені за спрощеною схемою, які летять так само, як і бойові, але при цьому не несуть заряду. Відрізнити їх від бойових можна, але це вимагає досвіду й часу, якого під час нальоту часто не вистачає. У результаті на такі пастки витрачаються зенітні ракети.

Як написало агентство Associated Press, останніми тижнями російські війська фактично заповнили небо над Україною такими безпілотниками, разом з якими запускають бойові “Шахеди”.

На сухопутному театрі FPV-дрони надзвичайно ускладнюють логістику – вони можуть паралізувати логістику, знищуючи будь-який транспорт у ближньому тилу.

Розвідувальні супутники й дрони у комбінації з високоточними ракетами можуть підвищити ефективність ударів у багато разів. Коли влітку 2022 року в Україну почали постачати американські ракети GMLRS, то їхніми першими жертвами стали російські склади, що дуже обтяжило дії російської армії.

Кожен з цих факторів сам по собі не може ускладнити ситуацію на фронті настільки, щоб утворився позиційний глухий кут, але сумарно вони підвищують ціну, яку сплачує сторона, що атакує, настільки, що в неї просто бракує ресурсів для наступу.

І зараз фактично єдиним способом вести бойові дії на морі й на суші є така кількісна перевага, яка покриватиме витрати протистояння якісно новим засобам війни.

Інакше кажучи, потрібно накопичити так багато військ, щоб супротивник, розкривши розташування ударного угруповання, просто не встиг підтягнути резерви, а засоби ураження не змогли суттєво вкоротити бойові порядки тих, хто наступає.

Однак це не означає, що так буде завжди.

Війна майбутнього

Той позиційний глухий кут, у якому опинилися російська й українська армії, вимагає перегляду підходів до ведення війни. Ці підходи передбачають як військово-технічні, так і тактичні нововведення.

Вони вже з’являються. З безпілотниками борються за допомогою портативних чи стаціонарних систем радіоелектронної боротьби, які блокують радіосигнал, після чого дрон втрачає зв’язок з оператором.

Протистояння дронів і РЕБ можна описати як еволюцію щита й меча – у відповідь на вдосконалення одного інший отримує нові можливості.

Останнім часом над полем бою з’явилися дрони, якими керують через оптоволоконний дріт, тобто без радіозв’язку. Розробляються апарати, що застосовують машинний зір – таким безпілотникам взагалі не потрібен зв’язок з оператором, вони самі обирають ціль для атаки.

З розвідувальними БПЛА, що наводять удари артилерії й ракет, почали боротися за допомогою дронів-перехоплювачів. У небі вже відбуваються повітряні бої безпілотників.

На морі в багатьох країнах створюють розвідувальні й ударні комплекси, що охороняють кораблі від морських дронів.

Однак, імовірно, справжня революція у військовій справі відбудеться тільки з масовою появою на війні систем під управлінням штучного інтелекту.

Вже зараз його застосовують під час аналізу масивів даних із супутників, штучний інтелект керує експериментальними винищувачами – розвиток бойової авіації вже відверто гальмують можливості людського тіла.

Сьогодні поширення ШІ обмежується можливостями апаратури – місткістю акумуляторів, захищеністю та швидкістю каналів передачі даних, стійкістю апаратури до перевантажень.

Однак над розв’язанням цих питань активно працюють в усьому світі, і в міру цього з’являтимуться й нові бойові системи, й нова тактика, яка, імовірно, найменше буде схожа на “м’ясні штурми”, що нині відбуваються в Україні.