«Сутність зла: тоді голод, сьогодні ракети»: у Луцьку – панахида за жертвами голодоморів. Фото

Сьогодні, 23 листопада, День пам’яті жертв голодоморів. На Замковій площі у Луцьку зібралися представники обласної та міської влади, закладів культури, громадських організацій, освітяни, небайдужі громадяни. Усі – з лампадками у руках, аби молитвою та символічним Хрестом вшанувати пам’ять замордованих голодом українців.

З 2022 року, на жаль, цього дня ми молимося і за душі усіх, хто загинув через російську агресію в XXI столітті.

Тоталітарна система ставить за мету свого існування винищення людей. Лише так – сіючи страх – вона убезпечує себе. Минуле свідчить, що інструменти терору можуть бути різними. Тоді – «чорні дошки», продрозкладка, мільйони замордованих. Нині – окупація та ракетні обстріли.

Голод не прийшов сам. Його принесли з собою тодішні правителі – предки тих, хто нині з Кремля намагається залякати увесь світ. І тому так важливо пам’ятати, адже забуття – одна з причин повторення зла. Забути – означає зрадити усіх, хто помер і нині у вогниках свічок наче простягає руки до нас і до Бога.

Панахиду за невинно убієнними служили на Замковій площі. Її відправив митрополит Луцький і Волинський Михаїл.

Колоски та лампадки піднесли до пам’ятника жертвам політичних репресій та до пам’ятника Християнському милосердю волинян. Ще одним символом жалоби став Хрест, що його виклали присутні на Замковій площі. Неподалік місця, до совєцькі кати розстрілювали в’язнів…

«Ніхто не міг уявити, що подібне може повторитися. Вже більш як тисяча днів минуло, як ми захищаємо незалежність нашої держави. І цей голодомор на сході сьогодні триває… Дикий московит так і не став цивілізованим. Сьогодні тортурами, війною, вбивством, голодом продовжує йти на нашу Україну. Хочу, аби ми цього дня не просто поклали квіти, запалили свічку, а прозріли. XXIстоліття, а повторюється все, як у XX. Вічна пам’ять усім, хто загинув тоді не на полі битви, і загинув тепер – будучи мирним жителем України. І пошана нашим воїнам-захисникам», – наголосив владика Михаїл.

Борючись за свободу, ми боремося і за пам’ять усіх, чиї життя забрали голодомори. Недарма Росія не визнає цей страшний історичний факт. Його намагаються пояснити і ледь не виправдати, перекрутити, уникаючи слова геноцид.

Читати ще: «Бевка», кава з жолудів і «чорні дошки» в селах: спогади 93-річної лучанки про Голодомор 1946-1947 років

Чи не те саме відбувається й зараз, коли під їхньою абстрактною «СВО» прихована загарбницька війна з Україною? Тому пам’ятаймо і шануймо. Усіх, чиї життя забрали. Усіх, хто загинув, боронячи Україну від ворога. Душі їхні будуть жити у кожному колоску, у кожному вогнику свічки, у кожному нашому кроці на вільній землі.

Олександр ДУРМАНЕНКО

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу