«Війна сьогодні стосується всіх», — Жадан у Луцьку про допомогу армії та захисникам

Письменник, перекладач та нині військовослужбовець 13 бригади Нацгвардії “Хартія” Сергій Жадан днями приїздив до Луцька разом із побратимами, аби ініціювати перейменування вулиці на честь загиблого на війні лучанина Олександра Ющенка, який був головним сержантом бригади.

Суспільному у відеопроєкті “На зв’язку з фронтом” Сергій Жадан розповів про обов’язки на службі, досвід у бригаді, ключові виклики зараз стоять перед Україною.

— Що Ви навчилися за час військової служби? Яка, на вашу думку, найкорисніша навичка?

— За час військової служби я пройшов БЗВП: це було два місяці підготовки, як всі бійці нашої гвардії, нашої бригади. Тому якісь елементарні речі, звичайно, пройшов, знаю. Але це ж така річ, я не постійно потребують вдосконалення і повторення.

— Яка, на вашу думку, найкорисніша навичка?

— Почуття відповідальності, вміння працювати в колективі. Коли ти розумієш, що сам по собі ти, звичайно, одиниця, але ти працюєш з командою і ти маєш нести відповідальність і за себе, і за своїх побратимів та посестер. Це те, що військо дає. Це те, що дуже важливо. Мені здається це справді важливо в будь-якому війці: чи тобі 20 років, чи тобі 50.

— І з чим було найважче впоратися?

— Я знаходжусь серед людей, яких я люблю, яких я ціную, яким я довіряю, тому сказати, що були складнощі — не було. Звичайно, є якісь незручності, пов’язані з тим, що був вільний час, було своє життя, але, мені здається, зараз такий час, коли набагато важливіше думати про спільний інтерес, про спільні якісь потреби.

— Якщо можете сказати, які обов’язки на службі на вас покладені?

— Я — штаб-сержант секції військово-цивільного комунікування. У мене роботи багато, робота цікава. Це не бойова посада, але, мені здається, я все-таки приношу користь своїй бригаді.

— Чи ваш досвід служби в бригаді змінює з прийняття війни?

— Бригада “Хартія” для мене далеко не чужа, ми її з друзями створювали, ми стояли при її витоках, тому насправді бачили, що відбувається всередині, якихось особливих сюрпризів чи несподіванок не було. Ясна річ, що коли ти сам береш до рук зброю чи турнікети і на собі випробовуєш ті чи інші речі, це трішки змінює оптику. Насправді це не аж такі складні речі.

— Ви збираєте на армію мільйони. Чи вважаєте це обов’язком публічних людей? Якщо по-простому, навіщо це вам?

— Я хочу жити у своїй країні, хочу жити в українській державі, я хочу, щоб мої діти жили в незалежній Україні. Тому я роблю все можливе, аби наше військо вистояло, аби наша країна в цій війні не програла, аби ми рухалися перед до нашої перемоги. Чи є це обов’язком для публічних осіб?! Мені важко сказати. Насправді це питання не так юридичне, як етичне. Мені здається, якщо в тебе є сьогодні можливості допомагати, ти маєш допомагати. Якщо в тебе є можливість сьогодні мобілізуватися, долучитися до Сил оборони, ти маєш це зробити. Якщо в тебе з тих чи інших причин такої можливості немає, просто допомагай і можливостей більш ніж достатньо. Сьогодні все суспільство, мені здається, мало б підтримувати Сили оборони.

— На ваш погляд, яким має бути сьогодні мистецтво, музика, література в Україні?

— Мені здається, що література, музика, мистецтво мають бути перед усім щирими. А вже в другу чергу — має бути пов’язане тематично з війною чи не має — це не так обов’язково. Мені здається, більше цінується щирість, відкритість і справжність.

— Чи змінилася ваша думка про українське суспільство за час повномасштабної війни?

— Ми всі сьогодні поєднані цією війною. Війна сьогодні стосується всіх. Це тотальна війна. Ми до вас (у Луцьк — ред.) приїхали не просто так. Ми приїхали, щоб поговорити про вашого земляка Олександра Ющенка. Це людина із Волині, яка воювала на сході України. Сьогодні таких прикладів їх просто десятки тисяч. Дуже багато людей з західної частини країни, з півдня, які воюють на сході, воюють біля російського кордону. Нас всіх тепер поєднали. Я впевнений, що після цієї війни не буде навіть спроби, навіть можливості якоїсь теоретичної ділити нас на схід і захід, на лівий і правий берег. Ми всі сьогодні поєднані нашим бажанням перемогти, нашим бажанням вистояти, нашим бажанням зберегти нашу країну.

— Щоб ви сказали зараз українцям, в першу чергу цивільним? Які ключові виклики зараз стоять перед Україною і як ми зобов’язані на них реагувати?

— Мені здається, слід ощадливо розраховувати власні сили і слід розуміти, що в нас дуже підлий ворог, який воює з нами не лише на лінії фронту. Нас всіх сьогодні намагаються розсварити, нас всіх намагаються деморалізувати і навіть якщо ти знаходишся глибоко-глибоко в тилу, слід про це пам’ятати. Слід пам’ятати, що війна сьогодні стосується всіх, не лише військових, і бажано сьогодні бути корисним і ефективним для своєї країни.

— Що робимо “не так”?

— Ми, українці, іноді буваємо занадто емоційними. Ми кордоцентричне суспільство, кордоцентричний народ, і ми іноді дозволяємо емоціям брати гору над розумом, над логікою і над прагматизмом. З одного боку, це характеризує нас як людей щирих, відкритих, з іншого боку, це іноді нас самих страшенно виснажує. Тому, мені здається, нам всім потрібно трішки холодного розуму і сердечної витривалості.

— Що вам допомагає триматися у найскладніші моменти?

— Складні моменти мені допомагають триматися спілкування з людьми, які мають багато сили. От коли спілкуюся з нашими військовими, з побратимами, з посестрами — це заряджає. Коли ти бачиш, що люди готові далі рухатися, далі боротися, коли вони не опускають руки, то це якось тебе стимулює до подальшої роботи, подальшої діяльності.

— Є час зараз працювати над новою книгою?

— Ну, часу справді дуже мало, тому що справді багато роботи. Але коли з ‘являється вільна хвилина, я завжди про собі маю блокнот і ручку.

— Від чого усміхаєтеся, радієте, що дарує вам позитивні емоції?

— Ви знаєте, тут я приїхав до Луцька і я згадую, скільки разів ми тут були з музикантами, скільки разів я тут виступав, скільки разів ми тут давали концерти, виступали у вас на фестивалі. Насправді це якісь позитивні речі. Хочеться це не випускати з пам’яті, а найбільше хочеться, щоб це знову повернулося. Знову хочеться приїжджати сюди, власне, з концертами, з літературними виступами, з презентаціями книжок. Сподіваюся, вірю, що так воно і буде.

— Які три кроки, на вашу думку, має зробити Україна, українці після завершення війни?

— Дуже важливо не забути нікого з тих, хто загинув. Дуже важливо пам’ятати про всіх, хто покращує життя за Україну! Це перший крок. Другий крок — дуже важливо повернути всіх наших полонених, всіх, хто знаходиться на території Російської Федерації. Це свята справа, справа честі, щоб всі повернулися додому. Ну, а третє — рухатись далі, працювати, розуміти, що коли б не закінчилася ця війна, для нас почнеться складна, важка, але дуже вдячна справа. Справа, з якої постане наша країна, країна наших дітей!

Бажаєте дізнаватися головні новини Луцька та Волині першими? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram!