Втеча Асада є показником того, що Росія політично програла ще один бій – Хара

У Кремлі підтвердили 9 грудня надання притулку в Росії – за рішенням Путіна – поваленому президенту Сирії Башару Асаду і його родині.

Російська влада офіційно називає Асада колишнім президентом, стверджуючи, що він домовився з опозицією про передачу влади. Сам Асад ніяк не коментував падіння свого режиму і не з’являвся на публіці.

А от дипломат, експерт з питань зовнішньої та безпекової політики Центру оборонних стратегій Олександр Хара наголосив в інтерв’ю для проєкту Радіо Свобода «Свобода. Ранок», що «втеча Башара аль-Асада і втеча росіян» із Сирії є показником того, що Росія політично програла ще один бій. І це, каже він, зокрема, важливо в контексті зустрічі в Парижі президентів України, США та Франції – Володимира Зеленського, Дональда Трампа і Емманюеля Макрона. Далі він пояснив, чому.

– Чи говорили все ж таки Дональд Трамп, Володимир Зеленський та Емманюель Макрон про завершення війни і про перемир’я?

– Звичайно, в загальних рисах. Бо 35 хвилин, зрозуміло, що недостатньо було для того, щоб детально щось проговорити. Найголовніше, що треба сказати – це була добра подія. І пан Макрон, який завжди хотів показати себе лідером всієї Європи, знайшов гарний привід для того, щоб запросити до себе світових лідерів і, власне, капіталізувати красу Парижу та символ такий християнський.

І друга річ, яка дуже важлива в цьому контексті – це те, що відбувалося в Сирії. Бо Сирія і втеча росіян, втеча Башара аль-Асада є показником того, що Росія політично програла ще один бій. Що їй буде зараз доволі складно бути присутньою на Близькому Сході і в Африці. І, звичайно, це є гарний сигнал. Я сподіваюся, що президент України сказав: «Дивіться, всі кажуть, що ядерні потуги не програють, а перед нашими очима розгортається програш ядерної потуги. І вона не натискає на кнопку, і нічого такого екстремального не робить. Тому і в українському випадку Росія може програти без тих жахливих наслідків, якими нас лякають. Найголовніше, для цього ще ця зустріч відбулася – щоб притерлися один до одного президенти.

– Чи можна це назвати певним ляпасом Путіну – те, що відбулося, – і чия тут провина? Як ви думаєте, в Кремлі взагалі на кого вішають ту провину? Хто винен в тому, що режим Асада не втримався?

– Мені складно сказати, на кого повісять провину за це. Напевно, найнижчі ланки, можливо, на якогось генерала, який керував цією операцією. Але зрозуміло, що це стратегічний прорахунок самого Путіна. За великим рахунком провал сирійський є те, що називається «geopolitical overstretch», тобто перевиснаження, перевитягування, перевитрату ресурсів в геополітичній сфері.

Хочу нагадати, що взагалі поява росіян в Сирії була можлива після незаконної анексії Криму. І Крим став плацдармом для відновлення присутності Росії на Близькому Сході і в Північній Африці. А Сирія слугувала плацдармом для розширення цієї присутності, звичайно, злотворної присутності. Бо ті ж самі терористи, які напали на Ізраїль 7 жовтня минулого року, частина з них тренувалася в Сирії, і, звичайно, там були і російські інструктори, і іранські інструктори. І те саме можна сказати про озброєння і для «Хамасу» і для «Хезболли». Це був такий гнійник на Близькому Сході, який живив всі ці терористичні діяльності.

А найголовніше – навіщо? Ну, для Росії потрібне відновлення цієї геополітичної величі. І, звичайно, що Близький Схід – це дуже важливий регіон для світової економіки, ну і стабільності, оскільки, знов-таки, давайте згадаємо, коли росіяни почали бомбардувати міста сирійські і в тому числі використовуючи хімічну зброю, вони згенерували велику кількість біженців до Туреччини, а потім через Туреччину до Європейського союзу, і підірвали в деяких країнах європейських порядок чи стабільність політичну, соціальну. Це спричинило тиск і призвело до приходу чи популярності крайніх правих сил популістських, проросійських в Європейському союзі. Тобто це був такий геополітичний інструмент.

Але, з іншого боку, Росія загрузла в Україні. За три дні вони не взяли Київ. Ми фактично сточили, знищили найбільш боєздатні частини російських військ. Я маю на увазі отой відомий «Вагнер» – не м’ясні штурми, які виконували, а справжніх професіоналів і вбивць, які себе жахливо показували в Сирії також.

Ну і, звичайно, 7 жовтня зіграло важливу роль, оскільки Іран був задіяний в підтримці цих терористичних угруповань. Ізраїль фактично знищив більшу частину «Хамасу» і частину «Хезболли» в Лівані, а також наносив удари по сирійській території, там, де були, власне, іранці. І виявилося так, що недостатньо сил і не було можливості швидко згенерувати сили і засоби, які можна було би передати і перекинути в Сирію для того, щоб втримати Асада. Я вже не кажу про те, що Асад тримався там на багнетах, а не на тому, що дійсно 95% сирійців, які голосували, віддали свій голос за Башара Асада.

Тому, звичайно, перший і найголовніший, хто програв і чому програв, – це був Путін з його, скажімо так, помилками в розрахунках стратегічних і щодо Сирії в цілому, і щодо того, що він почав широкомасштабне вторгнення в Україну і досі його продовжує. А далі – це залучення в конфлікти Ізраїлю, який знищив велику кількість сил іранських. Ну і неготовність Ірану швидко щось робити, бо, з одного боку, звичайно, вони де-факто перебувають з Ізраїлем у стані війни, а з іншого боку – Іран не готовий до безпосереднього зіткнення. І, власне, зараз він намагається відновити ті сили, ті терористичні угруповання, які б могли би погрожувати, а у разі конфлікту і наносити удари по Ізраїлю.

Мені здається, це дуже важливий момент відбувся і вчасно для нас відбувся, ми можемо його використовувати в Україні, показуючи, що ядерні потуги можуть програвати. Радянський Союз програв в Афганістані, вивели звідти війська, а Сполучені Штати програли в В’єтнамі фактично. І, власне, це важлива теза для того, щоб сказати, що ми можемо виграти в Україні, якщо нам допоможуть необхідним озброєнням і іншими речами. І що Росія зараз слабка. Бо уявіть собі, як на неї дивляться всі ці тирани на Близькому Сході, і найголовніше – в Африці, де Росія намагалася вдавати себе такого провайдера безпеки, де «вагнери» і інші спецпідрозділи, і спецслужби російські надавали послуги різноманітним диктаторам в деяких країнах і допомагали прийти до влади цим людям. Ну, звичайно, не за безкоштовно, за доступ до дуже цінних ресурсів, таких, як алмази, золото там чи інші рідкоземельні матеріали.

А зараз це ускладнюється, бо логістично це не не дуже незручно робити. Нагадаю, що з початком широкомасштабного вторгнення Туреччина закрила протоки Босфор і Дарданелли, згідно з Конвенцією Монтре́. І тепер от, власне, для того, щоб Росія щось була здатна робити своїми військово-морськими силами, треба флот гнати або з Балтії, а в Балтії обмежені умови, після того, як Фінляндія і Швеція вступили в НАТО, і там доволі складно росіянам, або фактично з Далекого Сходу, далеко східної частини. І плюс до того, що велика кількість країн, ну, тим паче передусім в Європі, але не лише в Європі, не допомагатимуть російському флоту. Тобто заборона є на вхід військових кораблів до портів, для дозаправки і інших речей. Тобто логістика дуже сильно скоротилася і таких інших місць зручних або парків, де б росіяни могли би базуватися, у них немає. Ну, власне, тому це дійсно є дуже потужний геополітичний удар по престижу Путіна і його спроможності чинити злочини поза Чорноморським регіоном. Ну, і, звичайно, що становити загрозу НАТО і Європейському союзу в Середземному морі. Тобто ця можливість у нього скоротилась.