Волинські волонтери в суботу повернулися із поїздки на схід. Роман Мартинюк написав своєрідний звіт:
– Заїхали у Ворзель, добилися Панцирів. 100шт. 1900грн. “купували” протягом 6-ти годин, на Темпі черга.
– Заїхали до George Tuka та Roman Sinicyn в офіс. Приємна зустріч! А дівчата у них дуже гарні і милі, Таня Джафарова відразу допомогла із бронежилетом. Дякуємо.
– Дорога далі цілу ніч. Лише опівдні приїхали на місце. Роздавали передачі та бронежилети. Привезли 7-м бійців із Волині із відпустки. Назад забирали 10-х…
– В Дачне зачастив Єрємєєв із подарунками. У них процес налагоджений – камери, охорона, ітд. Ми ж далі під Донецьк…
– Тут фото патріотичного стенду із дитячими малюнками. Сльози на очі…
– Сільські дороги вивчили вже мало не як вдома. Наступна зупинка – нас зустрічають і не впускають… Там за посадкою наші гради та гармати, які вночі лупитимуть по цілях у Мар’їнці. Цілі то відомі, однак результати незрозумілі… Чому новини розповідають лише про цивільних загиблих? Розвідка помилилась? Немає чим похвалитись? Боюсь за цю історію постраждає ще хтось із наших офіцерів…
– Бойовий дух у наших на висоті. Із кожним рейсом розумію – ми їм потрібні! А вони нас захищають… Думав, це так просто у книжках пишуть. Тепер це розумію і бачу на власні очі…
– Третя точка – Оленівка-Докучаєвськ. Туди перекинули частину наших із Маріуполя. До Донецька лише 15км. Люди звідти тікають. На блок-посту черга із легкових автомобілів на кілометри… Усі їдуть на уікенд у бандерівський Маріуполь до моря…
– Валерій Курстак наш гуру – роздає подарунки – пачка розгрузок відVadym Kurylovych
– А ось і рукомийники, які виготовили хлопці під керівництвом Олексія Панасюка ще весною. І ми помили руки перед вечерею. Темніє там значно раніше аніж на Волині.
– Дорога додому була вже у темноті. Їхали тим же маршрутом. Дзвонили аби наші ж не стріляли… Ночами там ніхто вже не їздить.
На нашому блок-посту під Мар’їнкою бачили автобуси із шахтарями, яких наші перед обстрілом не пускали туди…
Бачили перші постріли із наших позицій по сепарах…
Бачили селян які в темноті стояли на вулиці і чекали на залпи…
– Доїхали о 23.00 до Курахове і почули залпи нашої артилерії по Мар’їнці. Чому нашої – били по скупченню техніки сепарів. Тривога там була цілий день. Лише результати обстрілу точно не відомі… Пожежна машина помчала туди просто перед нами. Ми повернули ліворуч…додому.
– Дорогою ВПЕРШЕ пробили колесо. Обидва наші буси. Раніше такого не було, жодного разу. Обидва відразу пожувало… Шукаю пару пристойних скатів завтра…
– Житомир-Волинь зустріли нас грозовими хмарами. Ну це як завжди…
– Заїхали на борщ. Нас було 14 душ. З’їли весь…і пюре, і гречку… На заправці не залишилося нічого…
– Дорогою додому перед Рівним “спіймали” попутну фуру на Львів, відправили бійця у відпустку додому аж за Стрий… Йому дали троє суток… Ледве встигне в хату зайти…
Дякуємо усім добрим людям за допомогу фінансову, матеріальну та моральну. Рейси виснажують морально, фізично та розумово. Телефон ненавиджу. Деякі дзвінки дуже складно переварити, пояснюю і благаю. Поїдемо ще. Шукаємо ресурси і опрацьовуємо маршрут.
Вірю, що ми можемо перемогти! Але розпочинати треба із себе самого!
Нововолинські бійці отримали багато передач, бронежилетів та розгрузок, але про це – пізніше.
Олександр Топорівський
